Постановление суда № 94953046, 17.02.2021, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 469/97/17

Провадження № 1-кп/483/8/2021

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2021 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Рак Л.М.

за участю секретаря Марчук І.В.,

прокурора Чорної Л.В.,

захисників – адвокатів Євценка Р.В. та Реви Д.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Очакова в режимі відеоконференції з приміщенням Господарського суду Одеської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014160000000172 від 25 квітня 2014 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бориславі Львівської області, є громадянином України, з вищою освітою, є пенсіонером, на час вчинення кримінальних правопорушень обіймав посаду судді Київського районного суду м. Одеси, є раніше не судимим, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375 КК України, –

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 375 КК України, а саме у постановленні суддею завідомо неправосудних рішень.

Під час судового засідання судом було поставлено на обговорення питання про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України – у зв`язку із набранням чинності законом, яким скасовано відповідальність за вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь.

Прокурор в судовому засіданні не заперечувала проти закриття кримінального провадження з вказаної підстави.

Обвинувачений та його захисники в судовому засіданні наполягали на закритті кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за встановлення відсутності в діянні, інкримінованого ОСОБА_1 , складу кримінального правопорушення.

Вислухавши думки учасників судового провадження, суд дійшов такого.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення за трьома фактами постановлення ним завідомо неправосудних рішень, а саме 28 січня 2015 року, 04 березня 2004 року та 30 березня 2004 року.

11 червня 2020 року Конституційний суд України у справі № 1-305/2019(7162/19) за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України ухвалив рішення № 7-р/2020, яким вказану статтю визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Суд також постановив, що ця стаття втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з дня набрання чинності вказаним вище Рішенням, діяння, у вчиненні яких обвинувачувався ОСОБА_1 , перестали бути кримінально караними, оскільки норма, що передбачала кримінальну відповідальність за їх вчинення, була визнана неконституційною, а тому втратила чинність і не підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності.

Вказаним вище рішенням Конституційного Суду України було в повному обсязі скасовано злочинність діянь, передбачених ч. 1 ст. 375 КК України, у вчинені яких обвинувачувався ОСОБА_1 , а отже воно має зворотну дію у часі і поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до його ухвалення, в тому числі й на обвинуваченого ОСОБА_1 .

Застосовуючи вказану зворотну дію у часі, суд керується принципом верховенства права, який у кримінальному проваджені застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 8 КПК України).

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що гарантія, встановлена у ст. 7 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, є істотним елементом верховенства права і посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією (п. 62 Рішення у справі «Вєренцов проти України). При цьому, у своєму рішенні у справі «Scoppola v. Italy» від 17 вересня 2009 року Європейський суд з прав людини, розкриваючи зміст гарантій, передбачених вказаною статтею Конвенції, зазначив, що заборона надавати зворотну дію в часі більш суворим кримінально-правовим положенням сама собою передбачає ретроспективне застосування більш сприятливих для особи кримінально-правових положень. Це правило дії в часі стосується всіх джерел кримінального права, на підставі яких вирішується питання, що є злочином, та яке покарання можливе за його вчинення.

Таким чином, у випадку, коли нові кримінально-правові положення, на підставі яких вирішується питання, що є злочином, є більш сприятливими для особи, то саме вони і мають застосовуватись.

Враховуючи, що на підставі вказаного вище рішення Конституційного Суду України було скасовано кримінальну відповідальність за діяння, передбачені диспозицією ст. 375 КК України, суд, керуючись принципом верховенства права, має поширити дію цього Рішення і на осіб, які вчинили відповідні діяння до його ухвалення, в тому числі і на ОСОБА_1 .

На переконання суду, вказані обставини є підставою для прийняття рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, якою передбачено, що кримінальне провадження закривається у разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Водночас, у даному випадку скасування кримінальної відповідальності відбулось не внаслідок набрання чинності новим законом, а навпаки – внаслідок втрати чинності законом, яким така кримінальна відповідальність передбачалась. Чинним КПК України такий випадок чітко не врегульований.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, до яких належать, зокрема, верховенство права та рівність перед законом та судом.

З аналізу положень чинного законодавства випливає, що підставою для втрати чинності закону у цілому або його частин є визнання єдиним органом законодавчої влади – Верховною Радою України закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, оскільки його рішення належить сприймати як загальнообов`язковий правовий акт, що діє на усій території України та є обов`язковим для виконання усіма суб`єктами права. І оскільки як в першому, так і в другому випадку правовими наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожними набранню чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність.

Водночас, можливість закриття кримінального провадження з вказаної вище підстави передбачено лише п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, яка регулює повноваження суду на стадії підготовчого провадження. Разом з тим, якщо підстави, передбачені п. 4-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України виникають вже на стадії судового розгляду, суд, керуючись відповідними положеннями закону, також має прийняти рішення про закриття кримінального провадження.

Правильність такого підходу підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 травня 2020 року (справа № 556/1381/18), в якій Суд, відхиляючи доводи прокурора, вказав, що твердження у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції не дотримався процесуальної форми розгляду провадження, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, оскільки прийняв рішення про закриття провадження не в підготовчому судовому засіданні, а під час судового розгляду, є безпідставними, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо закриття кримінального провадження на будь-якій стадії процесу (до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті).

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375КК України, підлягає закриттю на підставі саме п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, а не з підстав встановлення відсутності в діянні, інкримінованого ОСОБА_1 , складу кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 129 КПК України цивільні позови потерпілих підлягають залишенню без розгляду.

Речових доказів, судових витрат у провадженні немає, запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 284, ст. 372 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014160000000172 від 25 квітня 2014 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 375 КК України, – закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України – у зв`язку із набранням чинності законом, яким скасовано відповідальність за вчинення обвинуваченим інкримінованих йому діянь.

Цивільні позови потерпілих – залишити без розгляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий: