Решение № 93739731, 01.12.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2593/20

н/п 2/953/1497/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Лях М.Ю.,

за участю секретаря - Хомінської Т.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Голуб В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в салі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 31624,70 грн., моральну шкоду у розмірі 566137,00 грн., судові витрати у розмірі 4000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 15.11.2011 року відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Харківській області було розпочате виконавче провадження № 29843681 стосовно ОСОБА_1 з примусового виконання рішення суду у справі № 2-2093/10 від 30.06.2010 року. 05.12.2011 року державний виконавець Пікула В.Ю. виніс постанову про розшук майна боржника. 04.02.2014 року співробітниками ДПС ДАІ м. Харкова був затриманий та поставлений на майданчик тимчасового зберігання автомобіль позивача марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/4897/14-ц від 06.07.2017 року, яка залишена без змін Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 28.11.2017 року, встановлено незаконність дій державного виконавця Пікули В.Ю., а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року визнано незаконною. У провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 12018220490001217 за обвинуваченням державного виконавця Пікули В.Ю. та начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Харківській області ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК України. Наразі у кримінальному провадженню №12018220490001217 триває досудове розслідування. Як вказує позивач, внаслідок незаконних дій відділу ДВС позивачу була завдана матеріальна та моральна шкода. Зокрема, через винесення незаконної постанови, тривалої бездіяльності посадових осіб відділу ДВС, позивачу завдано моральні страждання, які змінили його нормальний життєвий ритм, спричинили душевні страждання, стрес та дискомфорт, у тому числі через вимушеність неодноразово оскаржувати такі рішення до суду, захищаючи свої права, неможливість користуватись належним йому автомобілем протягом тривалого часу. 03.06.2019 року позивачем ініційовано проведення експертизи задля встановлення розміру моральної шкоди, спричиненої протиправними діями службовими особами державної виконавчої служби. За результатами дослідження, експерт (спеціаліст) встановив, що протиправними діями відділу ДВС позивачу була спричинена моральна шкода у розмірі 566137 грн. 00 коп. Внаслідок того, що автомобіль позивача потрапив до майданчика тимчасового зберігання, він був вимушений сплатити 9281 грн. 00 коп. за зберігання автомобіля, що підтверджується квитанцією №27042015130231 від 27.04.2015 року та листом Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси». Задля захисту своїх прав та законних інтересів від протиправних дій працівників виконавчої служби, позивач був вимушений звернутися за правовою (юридичною) допомогою до адвоката, тобто спричинивши позиву матеріальну шкоду на вказану суму. Вартість послуг адвоката, що надавав професійну правничу (юридичну) допомогу у справі з оскарження дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області склала 22343,70 грн. Таким чином, внаслідок незаконних дій державного виконавця йому завдано матеріальну шкоду у розмірі 31 624,70 грн. з розрахунку: 9281,00 грн. (вартість перебування автомобіля позивача на майданчику тимчасового зберігання) + 22343,70 грн. (послуги адвоката) = 31624,70 грн. Правонаступником Головного територіальне управління юстиції у Харківській області, яке наразі перебуває в стані припинення, є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), у зв`язку з чим позов пред`являється не до особи, яка завдала шкоду, а до її правонаступника. На підставі положень загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст.23, 1167, 1173 ЦК України та ст. 11 «Про державну виконавчу службу», просив стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вказану шкоду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.02.2020 року (у складі судді Сенаторова В.М.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Рішенням Вищої Ради правосуддя № 848/0/15-20 від 26.03.2020 року ОСОБА_3 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова у зв`язку з поданням заяви про відставку. Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п.2.3.50 Положень про автоматизовану систему документообігу суду згідно протоколу від 08.04.2020 року справу № 953/2593/20 передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Лях М.Ю.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.04.2020 року (у складі судді Лях М.Ю.) прийнято до розгляду справу №953/2593/20, постановлено розгляд справи продовжити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

09.06.2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з безпідставністю та недоведеністю вимог. Зазначив, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області (далі - Відділ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова виданого 11.10.2011 по справі № 2-2093/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 борг в сумі 5593000,00 грн., судових витрат в сумі 1 820,00 грн., а усього 5594820,00 грн. 15.11.2011 державним виконавцем Відділу було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа та запропоновано боржнику в строк до 22.11.2011 добровільно виконати рішення суду. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження, на підставі заяви стягувана, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.11.2011 було накладено арешт на все майно належне боржнику. У наданий державним виконавцем строк рішення суду боржником виконано не було. 05.12.2011 державним виконавцем прийнято постанову, якою оголошено розшук двох автомобілів, які на праві власності були зареєстровані за боржником ОСОБА_1 10.01.2012, направлена боржнику постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року, повернулася до Відділу з відміткою відділення поштового зв`язку про невручення, у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про виконавче провадження”, було відкладено провадження виконавчих дій на строк до 20.01.2012. 31.01.2012 на прийомі у державного виконавця стягувач ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження. 30.01.2012 до державного виконавця надійшла ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова, по справі № 2-10100/11 від 19.01.2012, якою заборонено проводити будь-які дії по виконанню виконавчого листа № 2-2093/10 про стягнення коштів з ОСОБА_5 в рамках виконавчого провадження № 29843681, у зв`язку з чим, на підставі п. 4 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження № 29843681 зупинено. 04.02.2014 транспортний засіб що належить боржнику - автомобіль марки Мерседес-Бенц, днз НОМЕР_1 , було затримано працівниками Державтоінспекції та доставлено на спеціальний майданчик ГУМВС. 17.08.2015 до Відділу надійшла ухвала Апеляційного суду Харківської області по справі № 2-2093/10 від 24.07.2015 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.06.2010 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 5593000грн.

Зазначає, що 25.08.2015 року у відповідності ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції яка діяла на момент прийняття рішення), виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №2-2093/10, виданий 11.10.2011, було повернуто до суду який його видав, арешт накладений на майно ОСОБА_1 було знято, також було припинено розшук майна боржника оголошений постановою від 05.12.2011 №29843681, в тому числі і розшук автомобіля марки Мерседес-Бенц, днз НОМЕР_1 .

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 2-а/638/158/13 від 14.05.2013, адміністративний позов ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 №29843681 залишено без задоволення.

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова зі скаргою, у якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківської області по винесенню постанови про розшук майна боржника від 05 грудня 2011 року, не наданню для ознайомлення матеріалів виконавчого провадження ВП № 2984381 та ненаданню можливості зняти копії з матеріалів справи. Просив також скасувати постанову про розшук майна боржника від 05 грудня 2011 року. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 2011/5398/2012 від 26 червня 2012 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалою апеляційного суду Харківської області по справі № 2011/5398/2012 від 21.08.2012 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2012 року відхилено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2012 року у справі № 2011/5398/2012 залишено без змін.

У квітні 2014 року, ОСОБА_1 по суті змінивши доводи своєї попередньої скарги, звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області на бездіяльність державного виконавця, в якій просив зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області скасувати постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області передати автомобіль «Мерседес - Бенц», на відповідальне зберігання заявнику ОСОБА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 по справі № 638/4897/14-ц скаргу ОСОБА_1 на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, заінтересовані особи: Управління ДАІ ГУ МВС України в Харківській області, задоволено частково; визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року неправомірними, а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року незаконною; скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю марки МЕК8ЕБЕ8 ВЕК2, 2008 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_1 . Отже, фактично, як на підставу вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди Позивачем зазначається ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 у справі № 638/4897/14-ц. Разом з тим, у позові зазначено, що у провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 12018220490001217 за обвинуваченням державного виконавця Пікули В.Ю. та начальника Відділу ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, наразі триває досудове розслідування.

Представник відповідача звертає увагу, що позивач вказує, що діями державного виконавцем ВДВС йому завдано матеріальну шкоду у розмірі 31 624, 70 грн., що складається з: 9 281,00 грн. (вартість перебування автомобіля на майданчику тимчасового зберігання) та 22 343, 70 грн. (послуги адвоката), отже, завдання матеріальної шкоди у розмірі 9 281,00 грн. Позивач пов`язує із ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 по справі № 638/4897/14-ц, якою, крім іншого, визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року неправомірними, а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року незаконною. Разом з тим, як зазначалось вище, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 2011/5398/2012 від 26.06.2012 року відмовлено у задоволенні скарги Позивача щодо незаконності винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 та скасування останньої. Проте, як вказує представник відповідача, якщо звернутися до змісту та висновків, наведених в ухвалі Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 у справі № 638/4897/14-ц, то можна дійти висновку, що дана ухвала у її мотивувальній частині не містить жодного посилання щодо того за яких обставин та на підставі яких доказів суд дійшов висновку про незаконність дій державного виконавця Відділу та незаконності постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011. За таких підстав представник відповідача стверджує про недоведеність наявності вини з боку державного виконавця.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.06.2020 року закрито підготовче провадження у цивільній справі 953/2593/20, призначено судове засідання для розгляду справи по суті; встановлено відповідачу та третій особі строк для подання заперечення для викладення своїх пояснень, міркувань і аргументів щодо наведених позивачем у відповіді на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві з урахуванням наданих пояснень свідків та письмових документів, наданих в підтвердження заявлених вимог.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_7 заперечувала проти заявлених позовних вимог, які не визнала в повному обсязі, просила відмовити у задоволенні позовної заяви за необґрунтованістю, недоведеністю та безпідставністю.

Суд, перевіривши доводи, викладені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог, доводи викладені відповідачем у відзиві на позов, дослідивши матеріали справи в їх системному взаємозв`язку приходить до наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі – ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о) перебувало виконавче провадження ВП№№ 29843681 з примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова виданого 11.10.2011 по справі № 2-2093/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 5 593 000,00 грн., судових витрат в сумі 1 820,00 грн., а усього 5 594 820,00 грн.

15.11.2011 державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о Пікулою В.Ю. відкрито виконавче провадження ВП№№ 29843681 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа № 2-2093/10 та запропоновано боржнику в строк до 22.11.2011 добровільно виконати рішення суду.

15.11.2011 одночасно з відкриттям виконавчого провадження, на підставі заяви стягувача, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.11.2011 накладено арешт на все майно належне боржнику. У наданий державним виконавцем строк рішення суду боржником виконано не було. В ході проведених заходів примусового виконання, на підставі інформації наданої УДАІ ГУМВС України в Харківській області встановлено, що за боржником ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано два транспортних засоби.

05.12.2011 державним виконавцем Пікулою В.Ю. прийнято постанову, якою оголошено розшук автомобілів марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та марки «Mercedes-Benz», 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , які належали боржнику; витрати, пов`язані з розшуком, стягнути з боржника; також роз`яснено право на оскарження вказаної постанови. Як зазначено виконавчою службою у відзиві на позов, 10.01.2012, направлена боржнику постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011, повернулася до ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о з відміткою відділення поштового зв`язку про невручення, у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о від 10.01.2012 року відкладено провадження виконавчих дій на строк до 20.01.2012 у зв`язку з тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року була повернута поштовим відправленням до відділу виконавчої служби з відміткою про невручення її боржнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Також в описовій частині вищевказаної постанови державним виконавцем констатовано, що постанова про відкриття виконавчого провадження не отримана боржником.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о від 31.01.2012 року виконавче провадження № 29843681 зупинено на підставі ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.01.2012 (про забезпечення позову) по справі № 2-10100/11, якою заборонено проводити будь-які дії по виконанню виконавчого листа № 2-2093/10 про стягнення коштів з ОСОБА_5 в рамках виконавчого провадження № 29843681.

Як вбачається з листа Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» від 23.01.2018 року №16, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходився на спеціальному майданчику Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» з 04.02.2014 р. по 24.04.2015 р. відповідно до акта огляду №2372 від 04.02.2014 р. Підставою затримання транспортного засобу була постанова про розшук майна боржника від 05.12.2011 року. За зберігання вказаного транспортного засобу було сплачено 9281 грн.

17.08.2015 до Відділу надійшла ухвала Апеляційного суду Харківської області по справі № 2-2093/10 від 24.07.2015 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.06.2010 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 5593000грн.

25.08.2015 постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о на підставі ч. 1 ст. 48 Закону від 21.04.1999 №606-XIV, виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №2-2093/10, виданий 11.10.2011, було повернуто до суду який його видав, арешт накладений на майно ОСОБА_1 було знято, також було припинено розшук майна боржника оголошений постановою від 05.12.2011 №29843681, в тому числі і розшук автомобіля марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 .

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.05.2013 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/31306400), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/35664056) (справа №2-А/638/158/13, н/п 2011/17026/12), відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, в якому просив зобов`язати Відділ примусового виконання рішенні Управління направити постанову про зупинення виконавчого провадження до Управління Державної автомобільної інспекції у Харківській області, зупинити виконання постанови державного виконавця Відділ примусового виконання рішенні Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про розшук майна боржника від 05.12.2011 року (ВП №29843681).

Разом з цим, вказаний спір по справі №2-А/638/158/13 стосувався іншого предмету спору, тобто не пов`язаного з визнанням протиправними дій саме щодо винесення постанови державного виконавця від 05.12.2011 про розшук транспортних засобів боржника та скасування цієї постанови від 05.12.2011. Як вбачається зі справи №2-А/638/158/13, предметом спору були вимоги щодо зупинення виконавчого провадження, зупинення виконання постанови державного виконавця про розшук майна боржника від 05.12.2011 року у ВП №29843681.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.06.2012 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/25259533), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21.08.2012 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/26243694) (справа №4-С/2011/54/2012, н/п 2011/5398/2012), скаргу ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області по винесенню постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, дії по не наданню для ознайомлення матеріалів виконавчого провадження ВП №29843681 та не наданню можливості зняти копії матеріалів - неправомірними, скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, про визнання майбутнє стягнення виконавчого збору в частині заходів щодо розшуку майна боржника необґрунтованим,скасувати постанову про стягнення виконавчого збору, винесення окремої ухвали в зв`язку з недбалим ставленням державного виконавця до своїх посадових обов`язків , про направлення матеріалів до органів прокуратури за фактом службової недбалості за ст. 367 ч 1 КК України - залишено без задоволення. Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження скаржнику було надіслано у строк передбачений законом; ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 31 січня 2012 року; ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 січня 2012 року заборонено проводити будь-які дії по виконавчому листу про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми; зі скаргою на дії державного виконавця ОСОБА_1 звернувся з пропуском строку передбаченого ст. 385 ЦПК України.

При цьому, у квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою (справа №638/4897/14-ц), у якій просив зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області скасувати постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області передати автомобіль марки «Мегsеdеs-Веnz», 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 , на відповідальне зберігання заявнику ОСОБА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31.10.2016 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/62400147) провадження у вказаній справі №638/4897/14-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, зацікавлені особи: Управління ДАІ ГУ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 – закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи).

Разом з тим, ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08.12.2016 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/63400275) скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 31.10.2016 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд зазначив, що підставами для закриття провадження у справі відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, є наявність одночасно трьох складових, а саме, наявність ідентичного предмета спору, сторін та підстав. Зі змісту цих двох скарг не убачається тотожність предмета спору та сторін. Так, дана скарга ОСОБА_1 подана на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області, зацікавлені особи: Управління ДАІ ГУ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 ОСОБА_4 не був притягнутий до участі у іншій справі. Із копії ухвали апеляційного суду Харківської області від 21.08.2012 року вбачається, що апеляційна скарга була відхилена, а ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.06.2012 року була залишена без зміни. При цьому вищевказаною ухвалою суду скарга залишена без задоволення в зв`язку із пропуском строку, передбаченого ст.385 ЦПК України.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/67611449), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28.11.2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/70676362) (справа №638/4897/14-ц, провадження № 4-с/638/37/17) скаргу ОСОБА_1 на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області задоволено частково; визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року неправомірними, а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року незаконною; скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Пікули В.Ю. від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

Таким чином, справа №4-С/2011/54/2012, н/п 2011/5398/2012 (за якою скаргу ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області по винесенню постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області про розшук майна боржника від 05.12.2011 року – залишено без задоволення в зв`язку із пропуском строку, передбаченого ст.385 ЦПК України) та справа №638/4897/14-ц, провадження № 4-с/638/37/17 (за якою скаргу ОСОБА_1 на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області задоволено частково та визнано дії державного виконавця щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року неправомірними, а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року незаконною; скасовано постанову державного виконавця Пікули В.Ю. від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ) – не є тотожними, висновки у цих справах не є взаємовиключними.

У справі №638/4897/14-ц (провадження № 4-с/638/37/17) судами встановлено, що постановою державного виконавця Пікулою В.Ю. від 15.11.2011 року відкрито виконавче провадження ВП №29843681 з виконання виконавчого листа, виданого 11.10.2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суми боргу та судових витрат, надано строк для добровільного виконання рішення суду до 22.11.2011 року. Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року не була отримана боржником і була повернута 10.01.2012 поштовим відправленням до відділу виконавчої служби з відміткою про невручення її боржнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Натомість постановою державного виконавця від 05.12.2011 року оголошено розшук майна боржника. Разом з тим, відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, з вказаних судових рішень про справі №638/4897/14-ц вбачається, що державний виконавець передчасно виніс постанову від 05.12.2011 року про оголошення розшуку транспортних засобів боржника, оскільки у державного виконавця на час винесення вказаної постанови від 05.12.2011 року були відсутні відомості щодо отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року, яким надано йому строк для добровільного виконання рішення суду, при цьому про підстави неотримання постанови від 15.11.2011 державний виконавець дізнався лише 10.01.2012, тобто тоді, коли постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року була повернута 10.01.2012 поштовим відправленням до відділу виконавчої служби з відміткою про невручення її боржнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

У відповідності до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Закон від 21.04.1999 №606-XIV), у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Згідно з п. 4.13.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 N 74/5 (в редакції чинній на час винесення постанови про розшук транспортних засобів боржника) (далі - Інструкція від 15.12.99 N 74/5) підставами для оголошення розшуку є відсутність в ході виконавчого провадження відомостей про місце проживання (місцезнаходження) боржника, його майна, а також дитини.

Відповідно до 4.1.1 Інструкція від 15.12.99 N 74/5 державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк. При цьому до отримання відомостей про одержання боржником копії постанови для захисту прав стягувача державний виконавець може вжити заходів щодо забезпечення виконання, передбачені частиною шостою статті 24 Закону (606-14). (Абзац другий пункту 4.1.1 із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції N 115/5 від 22.09.2003, № 40/5 від 21.04.2005. Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

Аналіз наведених норм свідчать про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

Таким чином, приймаючи постанову від 05.12.2011 року про оголошення розшуку транспортних засобів боржника ОСОБА_1 та фактично розпочавши вжиття примусових заходів виконання рішення суду, державний виконавець не пересвідчився чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження, при цьому при винесенні постанови від 05.12.2011 у державного виконавця були взагалі відсутні відомості щодо отримання чи причин неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року, при цьому про причини неотримання постанови від 15.11.2011 державний виконавець дізнався лише 10.01.2012.

Саме на підставі вказаної постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Пікули В.Ю. від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 , яка була визнана незаконною та скасована Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 року, 04.02.2014 року співробітниками ДПС ДАІ м. Харкова був затриманий та поставлений на майданчик тимчасового зберігання вказаний автомобіль ОСОБА_1 і знаходився там по 24.04.2015 р.

У відповідності до п. 4 ст. 39 Закону від 21.04.1999 №606-XIV, на яку посилається відповідач у відзиві, протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану.

Однак, вказані положення щодо вживання державним виконавцем заходів щодо розшуку майна боржника, як і інші положення Закону щодо правомірності початку вжиття примусових заходів виконання рішення, починають застосовуватися лише після невиконання рішення суду боржником в добровільному порядку, а це встановлюється державними виконавцем шляхом пересвідчення чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, державним виконавцем при винесенні постанови про розшук транспортних засобів від 05.12.2011 в межах ВП №29843681 цього зроблено не було, і передчасно винесено постанову від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілів боржника. Це також підтверджується постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о від 10.01.2012 року, якою відкладено провадження виконавчих дій на строк до 20.01.2012 у зв`язку з тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року була повернута поштовим відправленням до відділу виконавчої служби з відміткою про невручення її боржнику у зв`язку із закінченням терміну зберігання. При цьому, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.01.2012 (про забезпечення позову) по справі № 2-10100/11 було заборонено проводити будь-які дії по виконанню виконавчого листа №2-2093/10 про стягнення коштів з ОСОБА_5 в рамках виконавчого провадження № 29843681. Відомості щодо скасування чи зміни вказаної ухвали суду від 19.01.2012 відсутні і сторони не заперечують цього. При цьому, ухвала суду про заборонену проводити будь-які дії по виконанню виконавчого листа №2-2093/10 в рамках виконавчого провадження № 29843681 не є тотожною (за наслідками) постанові державного виконавця від 31.01.2012 року про зупинення виконавчого провадження №29843681.

Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року в межах виконавчого провадження ВП№29843681 діяв протиправно, а постанова державного виконавця про розшук майна боржника від 05.12.2011 року, а саме про оголошення розшуку автомобілю марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 , - визнана незаконною та скасована в судовому порядку, тобто державний виконавець у вказаній частині вчинив протиправні та незаконні дії та виніс незаконну постанову від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю, та спричинив цим позивачу шкоду (матеріальну та моральну), і між протиправними діями та рішенням державного виконавця та спричиненою шкодою наявний причинний зв`язок.

Відповідно до вимог Постанови КМУ № 870 від 09.10.2019 року «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» правонаступником Головного територіальне управління юстиції у Харківській області, є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (код ЄДРПОУ 43315445; 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16).

За статтею 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, а також з положень статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. У разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (ст.ст. 1173,1174, 1166, 1167 ЦК України).

В силу ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з частиною другою статті 87 Закону від 21.04.1999 №606-XIV збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 18.12.2019 року у справі №522/7218/16-ц, провадження № 61-19202св18.

В силу прямих положень статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи, а тому посилання відповідача на недоведеність та відсутність вини відповідача не впливає на обов`язок відшкодування такої шкоди.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, статтею 3 якого встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди завданої неправомірними діями та рішенням державного виконавця у розмірі 566 137 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, інших негативних наслідків, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Згідно з п.5 вказаної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення позову.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18) дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Позивач посилається на те, що через винесення незаконної постанови, тривалої бездіяльності посадових осіб відділу ДВС, йому завдано моральні страждання, які змінили його нормальний життєвий ритм, спричинили душевні страждання, стрес та дискомфорт, у тому числі через вимушеність неодноразово оскаржувати такі рішення до суду, захищаючи свої права, неможливість користуватись належним йому автомобілем протягом тривалого часу.

Допитані в судововму засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зазначили, що впродовж існування вказаного виконавчого провадження в ході якої державним виконавцем приймалась постанова про оголошення у розшук автомобілів, що належать ОСОБА_5 , яку в подальшому визнано протиправною та скасовано відбулися зміни в емоціному стані ОСОБА_1 , він став дратівливим, емоційним, занепокоєним, стан його здоров`я погіршився, останній був обмежений у праві користування належним йому майном, яке використовувалось у приватному житті та в підприємницькій діяльності. Вказані події відобразилися на способі його звичайного життя, відзначили, що вказана ситуація викликала у нього стрес та моральні страждання.

На підтвердження розміру спричиненої моральної шкоди позивачем надано висновок експерта (спеціаліста) з питань судової експертизи № 2019/07/13 від 03.07.2019 року, згідно з яким розмір моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 протиправними діями службовими особами державної виконавчої служби у розмірі 566 137 грн. 00 коп.

Вказане дослідження проводив ОСОБА_10 , який є спеціалістом у галузі психології, юриспруденції та математики. матеріали справи не містять доказів того, що він є експертом. При цьому, в реєстрі атестованих судових експертів (офіційний сайт - https://rase.minjust.gov.ua/#) він не значиться.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно з ч. 7 ст. 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч. 1 ст. 106 ЦПК України).

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. (ч. 5 ст. 106 ЦПК України).

Разом з тим, всупереч положенням закріпленим у частині 5 статті 106 ЦПК України, висновок не містить посилання на те, що він підготовлений для подання до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 10 «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що висновок підготовлений особою ( ОСОБА_10 ), яка атестована та отримала кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом України «Про судову експертизу».

Крім того, у висновку завдання моральної шкоди та розрахунок її розміру пов`язується із встановленням інвалідності позивачу. Зокрема, ОСОБА_1 був інвалідом 2 групи з 01.04.2010 по 01.04.2011, та з 01.04.2011 по 24.04.2012, а з 25.04.2012 встановлена третя група інвалідності. Однак, вказане не можна пов`язувати з прийняттям постанови про розшук майна від 05.12.2011, оскільки інвалідність позивачу була встановлена до прийняття вказаної постанови.

Крім того, у висновку зазначено, що після прийняття у 2009 році Дзержинським районним судом м. Харкова рішення про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , позивач став більш агресивним, категоричним та запальним. Однак, такий зв`язок між подією винесення судового рішення в 2009 році про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, та подією винесення постанови державного виконавця від 05.12.2011 року про розшук його автомобілів – є необґрунтованим та безпідставним, оскільки нервовий стан позивача щодо стягнення з нього коштів за рішенням суду має пов`язуватися виключно з ним, саме він є боржником, тому вказані події не пов`язані між собою як для підстави визначення розміру моральної шкоди, пов`язаної з винесення постанови державного виконавця від 05.12.2011 року.

Крім того, позивач був власником двох автомобілів («Mercedes-Benz», 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 , та «Mercedes-Benz», 1995 року випуску, днз НОМЕР_2 ), однак на спеціальний майданчик був поміщений лише один автомобіль («Mercedes-Benz», 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 ).

Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 04 березня 2019 року у справі №295/443/17 відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно абзацу другого пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом держвлади, також були сформульовані ВС у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження — емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди.

При цьому слід виходити з позиції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) та завжди викликає в людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Таким чином, встановив за результатами судового розгляду справи фактичні обставини справи, надаючи належну оцінку зібраним доказам, встановив закон, що регулює спірні правовідносини, враховуючи принципи розумності, справедливості та виваженості заявленого позивачем розміру шкоди та наданих доказів на їх підтвердження, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленої позовної вимоги про стягнення в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 9281 грн., які були понесені у зв`язку з поміщенням автомобіля позивача до майданчика тимчасового зберігання – суд зазначає наступне.

Згідно з листом Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» від 23.01.2018 року №16 та квитанції від 27.04.2015 року, транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , знаходився на спеціальному майданчику Харківської філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» з 04.02.2014 р. по 24.04.2015 р. Підставою затримання транспортного засобу була постанова про розшук майна боржника від 05.12.2011 року. За зберігання вказаного транспортного засобу позивачем було сплачено 9281 грн.

Як зазначалось вище, судом встановлено, що Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.07.2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/6761144 ), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28.11.2017 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/70676362) (справа №638/4897/14-ц, провадження № 4-с/638/37/17) визнано дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Харківській області щодо винесення постанови про розшук майна боржника від 05.12.2011 року неправомірними, а постанову про розшук майна боржника від 05.12.2011 року незаконною; скасовано постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Пікули В.Ю. від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

Таким чином, внаслідок вчинення державним виконавцем протиправних та незаконних дій та винесення незаконної постанови від 05.12.2011 року про оголошення розшуку автомобілю, внаслідок виконання якої автомобіль марки MERSEDES BENZ, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належав боржнику ОСОБА_1 , було поміщено на спецмайданчик, і за зберігання цього автомобіля позивачем були понесені збитки у розмірі 9281 грн.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як зазначалось вище, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, внаслідок протиправної поведінки завдавача шкоди (державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Х/о) були спричинені позивачу збитки, які полягали у сплаті ним 9281 грн. за зберігання на спецмайданчику автомобіля позивача, поміщеного на підставі незаконної постанови державного виконавця від 05.12.2011 року, тобто між неправомірними діями, рішенням та спричиненої шкоди позивачу наявний причинний зв`язок. Таким чином, наявні підстави для покладення на державу обов`язкову відшкодувати позивачу спричинену йому матеріальну шкоду у розмірі 9281 грн.,а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення шкоди у виді несення витрат у розмірі 22343,70 грн. на правничу (юридичну) допомогу у справі №638/4897/14-ц (провадження № 4-с/638/37/17) з оскарження дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області суд зазначає наступне.

Як вбачається з договору про надання правової допомоги укладеного між адвокатом та ОСОБА_1 від 18.11.2013, копії актів приймання-передачі наданих послуг за даним договором за період з 08.11.2015 по 11.12.2017, та як зазначає сам позивач, вказані витрати на правову допомогу були ним понесені при розгляді Дзержинським районним судом м. Харкова справи №638/4897/14-ц (провадження № 4-с/638/37/17) з оскарження дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області.

Суд зазначає, що судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством. Розподіл судових витрат у цивільній справі мав проводити суд, який ухвалював судове рішення у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в одній справі №638/4897/14-ц шляхом їх стягнення в іншій справі №953/2593/20, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення шкоди у виді понесених ОСОБА_1 витрат у розмірі 22343,70 грн. на правничу (юридичну) допомогу у справі №638/4897/14-ц (провадження № 4-с/638/37/17) щодо оскарження дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області – задоволенню не підлягають у зв`язку з безпідставністю.

Згідно з вимогами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як зазначалось, з метою визначення розміру спричиненої йому моральної шкоди та доведеності позовних вимог у цій справі позивачем було отримано висновок експерта (спеціаліста) з питань судової експертизи № 2019/07/13 від 03.07.2019 року, за який ним було сплачено 4000,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 03.07.2019 року та квитанцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, приймаючи до уваги, що під час ухвалення судового рішення суд не посилається на вказаний висновок № 2019/07/13 від 03.07.2019 року в обґрунтування розміру заподіяної позивачу розміру моральної шкоди, у зв`язку з чим вказані витрати покладаються на позивача ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 16, 22, 23, 1173, 1174 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-83, 141, 265, 280-283 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади – задовольнити частково.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями та рішенням державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9281 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями та рішенням державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення. Повний текст виготовлено протягом десяти днів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), код ЄДРПОУ 43315445, місцезнаходження: м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16.

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, код ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: 61166 м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 18.

Суддя -