Решение № 93034721, 23.11.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/1997/20

Провадження № 2/219/1650/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 жовтня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Давидовської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Наумової А.І.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача 2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5

до відповідачів: 1) Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, 2) Державної казначейської служби України,

про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом,

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

1. ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) звернулись до суду з позовною заявою до відповідачів: 1) Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), 2) Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ),про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом у вигляді руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 1 171 539, 60 грн шляхом стягнення з ДКСУ.

Як на підставу своїх вимог позивачі посилаються на ті обставини, що відповідачам, як подружжю, на праві спільної сумісної власності належить будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому станом на 18 грудня 2017 року вони постійно проживали. Будинок позивачів розташований на земельній ділянці площею 0,2156 га за вказаною вище адресою, яка на підставі рішення Новолуганської селищної ради від 31 січня 1997 року була передана позивачу ОСОБА_5 у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю II-ДН № 092031. 18 грудня 2017 року в результаті терористичного акту, під час проведення антитерористичної операції, вказане належне позивачам житло було зруйновано, Причиною руйнування є пряме влучення снаряду в будинок. Відомості про вказані факти були внесені 19 грудня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12017050150002992, позивачі були визнані потерпілими і допитані, на даний час досудове розслідування триває. У грудні 2019 року позивачі звернулися до Новолуганської селищної ради із заявою про встановлення їм статусу осіб, які постраждали від надзвичайної ситуації і видачу довідок про це, на що отримали лист № 1150/02-14 від 26 грудня 2019 року з відмовою, аргументованою тим, що законодавчо не врегульовано форму такої довідки і порядок її видачі, що після затвердження змін до постанови КМУ від 18 грудня 2013 року № 947 будуть складені списки постраждалого житла, проведено його обстеження та надано потрібну позивачам довідку. 21 лютого 2020 року позивачі звернулися до Бахмутської РДА із заявою на отримання компенсації за зруйноване житло і згодою передати своє зруйноване майно в комунальну власність відповідно до законодавства, проте відповідь на дану заяву до цього часу позивачам не надійшла. 13 листопада 2019 року рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області у цивільній справі № 219/3215/19 за заявою ОСОБА_6 і ОСОБА_4 встановлені юридичні факти отримання Позивачами мінно-вибухових травм в с.Новолуганське Бахмутського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України 18 грудня 2017 року. Ззанченим рішення суду підтверджуються фактичні обставини, викладені в цій позовній заяві щодо зруйнованого житла позивачів.Позивачі зазначають, що зсистемного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, і відповідно до частини 9 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу Україхни (далі - ЦПК) до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачу шкоди, заподіяної внаслідок руйнування його житла, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст.86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 02 грудня 2019 року № 287 «Про прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2020 рік» вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинків (з урахуванням ПДВ), грн. у Донецькій області складає 14 322 грн. Ураховуючи, що загальна площа зруйнованого будинку позивачів, що вказана в свідоцтві на право власності на житло і в доданому до нього технічному паспорті на будинок, становить 81,8 квадратних метрів , ціна позову складає: 14322 х 81,8 = 1 171 539, 6 грн, яку позивачі просять сягнути з за рахунок коштів Державного бюджету України як шкоду, завданої терористичним актом у вигляді руйнування будинку, з посилання також на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

2.Відповідач - КМУ, у відзиві проти задоволення позову заперечував, посилаючись при цьому на те, що факт пошкодження будинку під час проведення антитерористичної операції повинно підтвердити актом обстеження пошкодженого майна, складеного посадовими особами райдержадміністрацій, факт пошкодження будинку та його стан не підтверджено іншими доказами у справі. Зазанчив, що оскільки, на час розгляду справи закон, який визначає порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, то відсутні і правові підстави застосування у спірних правових відношеннях статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». Також позивачі не навели прийнятих процесуальних рішень у кримінальному проваджені щодо обставин загибелі онуки: відсутні протоколи огляду місця правопорушення слідчим, висновок вибухово-технічної експертизи, пояснень свідків тощо. Також стверджує, що Держава України в особі Кабінету Міністрів України, діючи в спосіб, визначений Конституцією України та законами України, жодним чином не порушила права позивача. В свою чергу представник позивачів не навів належних і достатніх доказів на підтверження порушення відповідачем прав, свобод або інтересів позивача. Крім того, КМУ вказав, що частиною 9 статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання, проте, окрім заяви на таку передачу, доказів здійснення такої позивачами не надано. Вважає, що у справі відсутні підстави для застосування положень Кодексу цивільного захисту України щодо визначення розміру грошової компенсації: обстежене нерухоме майно придатне для подальшої експлуатації та не виконанні позивачем вимоги частини 9 статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а саме, - щодо добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання. Позивачі мали довести суду розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), тобто відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У зв`язку з чим в задоволені позовних вимог просить відмовити у повному обсязі

3.Відповідач - ДКСУ, у відзиві проти задоволення позову заперечував, посилаючись при цьому на те, що відповідно до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на дновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, затвердженого постановою КМУ від 29 квітня 2015 року № 250, субвенцій на відновлення об`єктів житлового фонду приватної власності не передбачено, а казначейство не є розпорядником коштів державного бюджету, визначених окремою бюджетною програмою. Кошторисом Казначейства не передбачено бюджетні асигнування на виконання судових рішень. Узв`язку з чим в задоволені позовних вимог просить відмовити у повному обсязі

ІІ. Заяви, клопотання

4.Представник позивачів у судовому засідання наполягав на задоволенні позову з посиланням на доводи і докази, зазначеному в ньому.

5.Представник КМУу судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у їх задоволенні відмовити. Додатково зауважив, що постановою КМУ від 02 вересня 2020 року №767 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, згідно якого визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за відповідно програмою і головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінреінтеграції, який на його думку, є належним відповідачем у справі.

6.Представник позивачів у судовому засіданні зазначив, що вважає відповідачів у справі належними з підстав, які викладені у позовній заяві.

7.Представник ДКСУу судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, просив у їх задоволенні відмовити.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

8.Ухвалою суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

9.Ухвалами суду від 30 березня 2020 року, від 28 квітня 2020 року, від 16 червня 2020 року, 16 липня 2020 року та 12 серпня 2020 року підготовче засідання було відкладене у зв`язку з неявкою сторін, за їх клопотаннями у зв`язку із спалахом у світі та Україні коронавірусної хвороби COVID-19 та надходженням клопотань про проведення судового засідання в режими відеоконференції.

10.Ухвалою суду від 09 вересня 2020 року закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

IV. Установлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

11.Установлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 28 лютого 1996 року бюро приватизації житла Артемівського району «Мансарда» з реєстрацією в бюро технічної інвентаризації м. Артемівська за номером 6-1699 від 14 березня 1996 року (арк.с. 13-14).

12.Указаний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2156 га за вказаною вище адресою, яка на підставі рішення Новолуганської селищної ради від 31 січня 1997 року була передана ОСОБА_5 у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю II-ДН № 092031 (арк.с.15).

13.З копії акту обстеження технічного стану будівель житлового фонду Новолуганської сільської ради Бахмутського району Донецької області з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що склалася 18 грудня 2017 року в результаті обстрілу селища Новолуганське під час проведення антитерористичної операції будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , затвердженого Новолуганським сільським головою Саркісовим К.Ю. , установлено, що внаслідок обстрілу 18 грудня 2017 року і прямого влучення вищезазначений будинок був повністю зруйнований,у тому числі фундамент будинку. Також зруйноване все майно, що знаходилося всередині будинку, а саме: побутова техніка, меблі, особисті речі, одяг, документи тощо. Частково зруйновані господарчі споруди та літня кухня, огорожа, теплиця, гараж (арк.с. 16).

14.За змістом копії акту матеріального обстеження №95/02-14 від 12 січня 2018 року, складного за участю депутатів Новолуганської сільської ради та сільського голови, вбачається, що обстеженням встановлено, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані та постійно проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , постраждав внаслідок бойових дій під час проведення антитерористичної операції і висловлено клопотання про виплату відповідної матеріальної компенсації (арк.с.17).

15.19 грудня 2017 року органом досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за номером 12017050150002992 за фактом артилерійського обстрілу селища Новолуганське Бахмутського району Донецької області, який стався 18 грудня 2017 року, яке об`єднано з кримінальне провадження кримінальне провадження № 42014051100000037 за ознаками частин 1-3 статті 258 Кримінального кодексу України (терористичний акт).

16. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є потерпілими у вказаному кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частин 1-3 статті 258 Кримінального кодексу.

17.Також установлено, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 листопада 2019 року у цивільній справі № 219/3215/19 установлено факт отримання мінно-вибухової травми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 18 грудня 2017 року в с. Новолуганське Бахмутського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (арк.с. 19-22).

V. Оцінка суду

18.Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

19.Відповідно до частини першої статті 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

20.Згідно із частиною першою статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

21.Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

22.У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

23.Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

24.Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.

25.У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (пункт 70).

26.Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.

27.Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

28.Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд виходить з принципу jura novit curia («суд знає закони»), згідно якої згідно неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18).

29.З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

30.Позивачі в обґрунтування позову посилались, зокрема на те, що не отримали від держави відшкодування за пошкодження (знищення) їх майна, на яке позивачі, на їх думку, мають право, зокрема, згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивачі зазначили, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

31.Надаючи оцінку зазначеним доводам позивачів суд виходить з того, що норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним.

32.Разом з тим, як зазначено вище, зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

33.Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

34.Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

35.Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті (такому як судове рішення), пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

36.Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

37.Обґрунтовуючи розмір завданої шкоди позивачі виходили з опосередкованої вартості знищеного будинку, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02 грудня 2019 року № 287 «Про прогнозні середньорічні показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України на 2020 рік».

38.Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

39.З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

40.При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

41.Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою КМУ від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання, який викладений у редакції постанови КМУ від 10 липня 2019 року №623, механізм застосування якого не визначений.

42.Водночас, доказів того, що механізм Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затруджений постановою КМУ від 02 вересня 2020 року №767, почав дієво реалізовуватися на час розгляду справи до матеріалів справи сторонами не надано. Крім того суд наголошує на тому, що такий порядок був затверджений вже після звернення позивачів до суду із вимогами про захист своїх прав.

43.На підставі викладеного, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджену у період проведення антитерористичної операції квартиру.

44 .Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належного позивачам на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

45.Поряд з зазначеним стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

46.Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

47.Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивачів про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

48.Разом із тим позивачі мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

49.Позивачі, зокрема, посилались на відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення будинку; відсутність дієвого механізму відшкодування за пошкоджену внаслідок терористичного акта будинку; тривалість розслідування за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту.

50.Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

51.Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

52.Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акта, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

53.Як установлено, станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивачі були залучені потерпілими через пошкодження їх будинку, триває. Тобто, на разі відсутні відомості про те, що держава провела об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок).

54.Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armeniang), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

55.Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

56.Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

57.Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

58.До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19.

59.Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Лоїзіду проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, заява № 15318/159; «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, заява № 25781/94, «Чірагов та інші проти Вірменії» від 16 червня 2015 року, заява № 13216/05, «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року, заява № 40167/06).

60.У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини » (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».

61.На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно в результаті проведення антитерористичної операції, а мовою ЄСПЛ - збройного конфлікту на території, підконтрольній уряду України.

62.У будь-якому випадку, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави.

63.Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж більше ніж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України.

64.Ураховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суд доходить висновку, що порушення права позивача, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави, оскільки позивачами належним чином доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно його права власності на майно.

65.Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 237/557/18-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 423/2245/16-ц.

66.Визначаючи розмір такої компенсації, суд, ураховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково та стягнути на користь позивачів грошову компенсацію у розмірі 80 000 грн кожному.

67.Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

68.Заперечення та доводи відповідачів є безпідставними з підстав, наведених вище.

З огляду на викладене та керуючись ст. 5, 10, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до відповідачів: 1) Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, 2) Державної казначейської служби Українипро відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом, задовольнити частково.

2. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_5 (адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію у розмірі 80 000 грн кожному.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги сіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Давидовська

23.11.2020