Решение № 92990930, 16.11.2020, Господарський суд Закарпатської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.11.2020 м. Ужгород Справа № 907/566/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/566/20

публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком», м. Ужгород до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації, м. Мукачево про стягнення суми 33 782,81 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з відповідача суми 33 782,81 грн. у відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01.01.2019 по 31.03.2020 року, посилаючись на порушення відповідачем вимог, ст. ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст. 20 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, та ст. ст. 48, та 102 Бюджетного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач, в порушення умов укладеного договору та зобов`язань що випливають з закону, не компенсував витрати за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 33 782,81 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/566/20, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.08.2020 року суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 01.10.2020 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

13.08.2020 року Господарським судом Закарпатської області було здійснено вимоги щодо повідомлення особи – відповідача Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації, м. Мукачево про відкриття спрощеного позовного провадження у справі №907/566/20 за публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком», м. Ужгород до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації, м. Мукачево про стягнення суми 33 782,81 грн. шляхом надіслання ухвали Господарського суду Закарпатської області про відкриття провадження у справі від 13.08.2020 на електронну адресу відповідача, що міститься в матеріалах справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Закарпатська філія ПАТ «Укртелеком» є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам. В своїй діяльності ПАТ «Укртелеком» керується нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про телекомунікації» та Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України 11.04.2012 № 295.

Відповідач - Управління соціального захисту населення Мукачівcької районної державної адміністрації є головним розпорядником коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

У період з 01.01.2019 включно по 31.03.2020 позивач надавав послуги зв`язку (телекомунікаційні послуги) споживачам, які проживають на території Мукачівського району та які згідно із нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, на суму 33 782,81 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач на виконання вимог п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29.01.03 № 117 та відповідно до наказу Мінпраці від 04.10.07 №535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг « 2-пільга», щомісячно надсилав на електронну адресу розпорядника «Розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг» (форма « 2 пільга») дублікати роздруківок текстового файлу містяться в матеріалах справи.

До управління соціального захисту населення щомісячно направлялись також два примірники актів звіряння розрахунків за формою «3-пільга», які згідно з п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.03 №83 «Про затвердження форми №3 пільга» мали б складатися відповідачем.

Однак, оскільки відповідач не складав акти звіряння, вони складались і надсилались до уповноваженого органу позивачем.

За доводами позивача, відповідачем надіслані акти не підписувались та позивачу не повертались.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 33 782,81 грн. заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг споживачам на пільгових умовах за період з 01.01.2019 - 31.03.2020 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально - економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Позивач - публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, визначено, що встановлені законами пільги з їх оплати послуг зв`язку надаються споживачеві за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Право певних категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг передбачено законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про охорону дитинства», «Про жертви нацистських переслідувань».

Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян; визначеному законодавчо обов`язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Законодавство України не передбачає обов`язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, а зобов`язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. (частина 3 статті 11 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» передбачено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Встановлені законами пільги з оплати послуг зв`язку надаються споживачеві за місцем його проживання згідно з пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295.

Частинами 1 та 2 статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема: пільги щодо оплати послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Категорії громадян, яким надано пільги з оплати послуг зв`язку, визначені Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про охорону дитинства», «Про прокуратуру».

Положеннями вказаних нормативно-правових актів, зокрема, встановлено право фізичних осіб, які мають визначений законами соціальний статус на отримання послуг зв`язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов`язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

На виконання вимог чинного законодавства Закарпатською філією ПАТ «Укртелеком» у період з 01.01.2019 включно по 31.03.2020 надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах населенню Мукачівського району Закарпатської області, у зв`язку з чим у цей період позивачем було понесено витрати за надання пільг на послуги зв`язку жителям цього району загальною сумою 33 782,81 грн, що підтверджується щомісячними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за формою № « 2-пільга».

З метою компенсації понесених витрат позивач щомісячно надсилав на електронну адресу розпорядника «Розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг» (форма « 2 пільга») дублікати роздруківок текстового файлу містяться в матеріалах справи. До управління соціального захисту населення щомісячно направлялись також два примірники актів звіряння розрахунків за формою « 3-пільга».

З огляду на викладене, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв`язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов`язання виникають безпосередньо із вище вищевказаних законів України, а чинне законодавство не передбачає обов`язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги.

Всупереч вимог нормативно-правових актів відповідачем не компенсована позивачу вартість телекомунікаційних послуг, наданих споживачам на пільгових умовах, внаслідок чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 33 782,81 грн.

Розмір заявлених майнових вимог зазначений позивачем помісячно в актах звіряння розрахунків, доданих до позову.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 "Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг « 2-пільга», закріплений чіткий перелік вимог щодо відомостей, які мають бути зазначені під час здійснення розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг, зокрема, відомості, за якими можливо ідентифікувати особу, перелік її пільг та період їх отримання, місце проживання особи. Таким чином, вказаний документ є достатнім доказом належного надання послуг на пільгових умовах та їх обсягу.

Згідно пунктів 3 та 4 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджено постаново Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, систематизація інформації з реєстру та забезпечення її використання для розрахунку розміру пільг та їх виплати є обов`язком структурних підрозділів з питань соціального захисту населення. Вони вправі отримувати дані від надавачів послуг та надавати їм інформацію, що міститься в реєстрі. Отже, звіряння інформації, одержаної від надавача послуг є обов`язком відповідача в силу того, що на нього покладено обов`язок розрахунку розміру пільг та їх надання.

Однак, відповідач акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги форми « 3-пільга» за спірний період позивачу не повернув. Водночас зауважень чи претензій щодо нарахованих сум позивачу не надіслав. Доказів того, що зазначені у актах звірки розрахунків суми не відповідають фактично наданим послугам відповідач суду не надав.

Як визначено п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам Революції Гідності; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Отже, вищевказаною нормою визначено, що до видатків місцевих бюджетів належать видатки на пільги з послуг зв`язку громадянам, на яких поширюються такі пільги відповідно до законів України.

Внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету свідчить про те, що фактично відбулася зміна джерела фінансування визначених законодавством пільг на послуги зв`язку, а саме - замість фінансування з державного бюджету вказані витрати мають фінансуватись з місцевих бюджетів.

Водночас, згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Із цією нормою закону кореспондує позиція Міністерства фінансів України, викладена у листі від 16.06.2017 №09010-20-10/1603: «В умовах реформи міжбюджетних відносин та поглиблення процесу децентралізації влади з 1 січня 2017 року видатки на надання пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян включено до визначених статтею 91 Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів»

Таким чином, норми матеріального права, на момент дії спірних правовідносин, не ставили фінансування відповідних пільг за послуги зв`язку в залежність виключно від наявності субвенцій державного бюджету.

Позиція Верховного Суду, яка викладена зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі 927/465/17, є наступною. Управління соціального захисту населення зобов`язане здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, незважаючи на те, що Законом України про Державний бюджет на відповідний рік не були передбачені кошти на ці видатки, адже певне право виникає в особи, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання, причому не у зв`язку зі згаданим Законом та похідними від нього актами (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акту, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

Законодавством не передбачена, також, залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих; бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення або звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання надавача, а на виконання імперативних законодавчих вказівок.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеної в Постанові від 29.10.2017 по справі № 911/1924/18, у позивача «виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України)».

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року та у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При вирішенні спору судом взято до уваги висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.02.2018 №927/345/17 та постанові від 17.04.2018 №911/4249/16, відповідно до яких не проведення відшкодування позивачу вартості наданих ним соціальних послуг певним категоріям громадян, які є предметом спору в даній справі, було б порушенням права на мирне володіння майном (майновими правами), гарантованих Першим Протоколом до Конвенції про захист з прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, оскільки така бездіяльність відповідача, як уповноваженого державного органу на виплату за рахунок бюджету компенсації вартості фактично наданих соціальних послуг, не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Закарпатської філії ПАТ «Укртелеком», м. Ужгород до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації, м. Мукачево про стягнення суми 33 782,81 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації 89600, Закарпатська обл., місто Мукачеве, вулиця Миру, будинок 18, код ЄДРПОУ 03192891) на користь публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Шевченка, 18 код ЄДРПОУ 21560766) в особі Закарпатської філії ПАТ "Укртелеком" (88000, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 4, код ЄДРПОУ 21560766) суму 33 782, 81 грн. (тридцять три тисячі сімсот вісімдесят дві гривні 81 коп.) невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги, а також суму 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) – у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 20.11.2020

Суддя О.Ф. Ремецькі