Постановление суда № 92867903, 10.11.2020, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35728/20

Провадження № 2/761/9084/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2020 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Рибак М.А., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування заподіяної шкоди, завданої неправомірними діями,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла дана цивільна справа.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали, вважаю за необхідне відмовити відкритті провадження у справі з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно абзацу першого, другого пункту 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ суду України «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 № 3, вбачається, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є: по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства); по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до пункту 4.8 Постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 906/515/17, Верховний Суд звертає увагу суддів на те, що для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій, а не форма їх вираження.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У постанові від 13 листопада 2019 року справа № 761/2987/18 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимоги про стягнення з Фонду невиплаченого залишку гарантованого відшкодування за вкладами, 3 % річних та інфляційних втрат стосуються дій Фонду з виплати такого гарантованого відшкодування, а тому такий спір має публічно-правовий характер, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).

Зі змісту позовної заяви та її правового обґрунтування вбачається, що позивачка заявляє вимоги про відшкодування шкоди в розмірі 1 107 491,24 грн., що включає в себе несплачену суму гарантованого відшкодування за вкладом - 169 674 грн., 3 % річних - 43 317,55 грн., упущену вигоду - 129 371,69 грн., моральну шкоду - 765 126,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, даний спір стосується захисту прав, свобод і інтересів фізичної особи (позивача) у сфері публічно-правових відносин, та відповідно до ст. 19 ЦПК України не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Тому, суд вважає, що слід відмовити у відкритті провадження по вищевказаній справі.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 186 ЦПК України, суддя

у х в а л и в:

У відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування заподіяної шкоди, завданої неправомірними діями - відмовити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи повинен відбуватися в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СУДДЯ М.А. РИБАК