Решение № 92193392, 30.09.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1210/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/1210/20

за позовом Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366);

про стягнення 1 616 172,72грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366);

до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704)

про визнання недійсним договору

Представники сторін:

від позивача: Пустовойтов Д.М. за ордером

від відповідача: Кузьменко В.В. за ордером.

ВСТАНОВИВ:

Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" про стягнення 1 616 172,72грн.

При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №1667/19/15 від 03.09.2018р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.05.2020р. було відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

23.06.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" звернулось до господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання недійсним договору поставки №1667/19/15 від 03.09.2018р.

Ухвалою від 30.06.2020р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" про визнання недійсним договору було залишено без руху для усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

16.07.2020р. до господарського суду надійшла заява (вх. №18749/20/20) від Товариство з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" про усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2020р. зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання договору недійсним було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом у справі №916/1210/20.

23.06.2020р. за вх. №16254/20 до суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач за первісним позовом позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними в зв`язку з чим в задоволення позову просить суд відмовити повністю.

Позивач (відповідача за зустрічним позов) надав відзив на зустрічний позов від 23.07.2020р. за вх.. №ГСОО 19489/20 згідно якого позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

03.09.2018р. між Малим приватним підприємством фірмою "ЕРІДОН" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (Покупець) було укладено договір поставки №1667/19/51 (далі договір) відповідно до якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.1. оплата товару здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені договором та Додатками до нього.

Згідно п.9.2. договору договір вступає в силу з моменту його підписання вповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2019р., а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

17.04.2019р. між сторонами був підписаний додаток №1667/19/15-9-МД/П на підставі якого відповідачу були поставлені позакореневі добрива на суму 86 714,40 грн, що підтверджується видатковими накладними №47062 від 08.05.2019р. та №47333 від 10.05.2019р.

Згідно п.3 Додатку №1667/19/15/9-МД/П від 17.04.2019р. строки оплати повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки в наступному порядку: 100,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 02.09.2019р.

За отриманий товар за Додатком № 1667/19/15/9-МД/П від 17.04.2019р., Відповідач було частково розрахувався в сумі 17 450,40 грн. Заборгованість Відповідача за Додатком № 1667/19/15/9-МД/П від 17.04.2019р., становить 69 264,00 грн.

25.03.2019р. між сторонами був підписаний додаток №1667/19/15/7-ЗЗР на підставі якого відповідачу були поставлені засоби захисту рослин на суму 565 387,27 грн., що підтверджується видатковими накладними № 29861 від 10.04.2019, № 47069 від 08.05.2019 та № 47329 від 10.05.2019

Згідно з п. 3 Додатку №1667/19/15/7-ЗЗР від 25.03.2019р. строки оплати встановлені наступні: 30 % від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 19.04.2019р., 70% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.10.2019р.

Отриманий товар за Додатком №1667/19/15/7-ЗЗР від 25.03.2019р., відповідачем оплачений частково на суму 233 755,27 грн. Заборгованість Відповідача за Додатком №1667/19/15/7-ЗЗР від 25.03.2019р, становить 331 632,00 грн.

09.04.2019р. між сторонами був підписаний додаток №1667/19/15/8-ЗЗР на підставі якого відповідачу були поставлені засоби захисту рослин на суму 638 985,60 грн., що підтверджується видатковими накладними № 47332 від 10.05.2019 та №50144 від 15.05.2019

Згідно з п. 3 Додатку №1667/19/15/8-ЗЗР від 09.04.2019р. строки оплати встановлені наступні: 100% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 02.09.2019р.

Отриманий товар за Додатком №1667/19/15/8-ЗЗР від 09.04.2019р., Відповідачем оплачений частково на суму 665,74 грн. Заборгованість Відповідача за Додатком №1667/19/15/8-ЗЗР від 09.04.2019р. становить 638 319,86 грн.

23.04.2019р. між сторонами був підписаний додаток №1667/19/15/12-ЗЗР на підставі якого відповідачу були поставлені засоби захисту рослин на суму 49 834,08 грн., що підтверджується видатковою накладною № 38953 від 23.04.2019

Згідно з п. 3 Додатку №1667/19/15/12-ЗЗР від 23.04.2019р. строки оплати встановлені наступні: 20 % від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 24.04.2019р., 80% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 01.10.2019р.

Отриманий товар за Додатком № 1667/19/15/12-ЗЗР від 23.04.2019р., Відповідачем оплачений частково на суму 9 966,82 грн. Заборгованість Відповідача за Додатком № 1667/19/15/12-ЗЗР від 23.04.2019р. становить 39 867,26 грн.

06.05.2019р. на підставі Додатку № 1667/19/15/14-ЗЗР на підставі якого відповідачу були поставлено засоби захисту рослин на суму 49 119,00 грн. що підтверджується видатковими накладними № 45231 від 06.05.2019 та № 47946 від 10.05.2019.

Згідно з п. 3 Додатку № 1667/19/15/14-ЗЗР від 06.05.2019р. строки оплати встановлені наступні: 30 % від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 07.05.2019р., 70% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 03.10.2019р.

Отриманий товар за Додатком № 1667/19/15/14-ЗЗР від 06.05.2019р., Відповідачем оплачений частково на суму 28 501,92 грн. Заборгованість Відповідача за Додатком № 1667/19/15/14-ЗЗР від 06.05.2019р. становить 20 617,08 грн.

Отже як вказує позивач загальний розмір заборгованості за поставлений по договору поставки та додатків до нього товар склала 1 009 700,20грн.

Згідно з пунктом 6.2. Договору поставки покупець, у разі несвоєчасної оплати товару, повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого Товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 6.8. Договору поставки, стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (Трьох) років.

В зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки позивачем нараховано пеню в загальному розмірі 182 947,61грн.

Пунктом 6.7. Договору поставки встановлено, що в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника 10% (десяти відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Відповідно до пунктів 4. та 5 Додатків до договору у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П`ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (Тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.

Позивачем відповідно до умов договору та додатків до нього в зв`язку з неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань також нараховано 10% річних від простроченої суми основної заборгованості в розмірі 68 191,83 грн. та 36 процентів за користування товарним кредитом в сумі 245 241,93грн.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулась з відповідним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

В той же час відповідача не погоджуючись з відповідним позовом звернувся до суду с зустрічним позовом, відповідно якого вказує.

03.09.2018 року між МПП фірма «ЕРІДОН» та ТОВ «НИСО-АГРО» був укладений Договір поставки добрив за № 1667/19/15. Згідно видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи ціна договору становить - 1390022,35 грн.

03 вересня 2018 року між МПП фірма «ЕРІДОН» (постачальник) в особі представника ОСОБА_1 , що діяв на підставі довіреності № 1923 від 20.12.2017 року та ТОВ «НИСО-АГРО» (покупець) в особі директора ОСОБА_2 , був укладений договір поставки за №1667/19/15, Договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується передавати продукцію виробничо-технічного характеру, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі.

Згідно п. 9.2 договору останній вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 року включно, а по відношенню платежів - до повного виконання покупцем своїх зобов`язань по оплаті отриманого товару.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом вказує), що відповідно до положень п. 11.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), управління Товариством здійснюють його органи. Органами управління Товариством є загальні збори учасників (далі - загальні збори учасників) та виконавчий орган товариства.

Згідно п. 11.2.1 Статуту ТОВ «НІСО-АГРО» вищим органом Товариства є загальні збори учасників Товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства.

Відповідно до п. 11.3. статуту ТОВ «НИСО-АГРО» виконавчим органом товариства є директор.

Згідно п. 11.3.2.1. статуту ТОВ «НИСО-АГРО» директор має право без попереднього погодження або затвердження інших органів Товариства вчиняти будь-які правочини.

Проте, як вказує відповідач (позивач за зустрічним позовом) останній платіж з боку ТОВ «НІСО-АГРО» за оспорюваним правочином було здійснено 07.11.2019 року, коли діяла редакцію статуту ТОВ «НІСО-АГРО» в редакції від 03.10.2019 року, відповідно до п. 10.7. якого серед іншого директор має право приймати рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів та інших угод) на суму, що є нижчою або дорівнює 500 000, 00 грн. (п`ятсот тисяч гривень або її еквіваленту в іноземній валюті за курсом НБУ), за винятком тих правочинів (договорів та інших угод), прийняття рішення про укладення, зміну чи розірвання по яким відноситься до компетенції Загальних зборів.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Відповідно до п. 3.2. оспорюваного договору визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до Гривні, що передує даті оплату Товару.

Як зазначає відповідач (позивач за зустрічним позовом), останній платіж було здійснено з боку ТОВ «НІСО-АГРО» за оспорюваним правочином 07.11.2019 року на моменту дії нової редакції статуту ТОВ «НІСО-АГРО»

Договір поставки № 1667/19/15 від 03.09.2018 року укладений на суму 1390022,35 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Отже, для узгодження остаточної суми поставки по її оплаті по договору поставки №1667/19/15 від 03.09.2018 року виконавчий орган ТОВ «НІСО-АГРО» повинен був на дату платежу отримати згоду загальних зборів учасників ТОВ «НІСО-АГРО», що в порушення вище зазначеної імперативної норми закону зроблено не було, таким чином дії директора ОСОБА_2 не відповідали внутрішній волі ТОВ «НІСО-АГРО» а тому має бути визнаний судом недійсним.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, оскільки Відповідач (позивач за зустрічним позовом) не визнає факт наявності заборгованості, вважає Договір поставки № 1667/19/15 від 03.09.2018р. укладеним з перевищенням повноважень та таким що має бути визнаний судом не дійсним подав відповідну зустрічну позовну заяву яку просить суд задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, щодо первісних позовних вимог суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з поставлений товар у розмірі 1 099 700,20 грн., у зв`язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача за Договором 10% річних у розмірі 68 191,83грн.

Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п. 6.7. Договору поставки встановлено, що в разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати Товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2. та 3.3. цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника 10% (десяти відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Враховуючи приписи законодавства та договору, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10 процентів річних в сумі 68 191,83грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу інфляційні витрати в сумі 19 911,15грн.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Розглянувши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат в розмірі 19 911,15грн. за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" інфляційних витрат в розмірі 19 911,15грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача відсотки за користування товарним кредитом.

В силу приписів ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного Відповідно до ч.5. ст. 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до пунктів 4. та 5 Додатків до договору у разі порушення Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П`ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (Тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.

Враховуючи приписи законодавства та додатку до договору, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення плати за користування товарним кредитом з відповідача у розмірі 36% річних в сумі 245 421,93грн. підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 182 947,61грн. - пені.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, згідно п. 6.2. Договору поставки Відповідач, у разі несвоєчасної оплати товару, повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого Товару за кожний день прострочення.

В зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо надання послуг, відповідачу позивачем нарахована пеня в розмірі 182 947,61грн.

Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом пеня у розмірі 182 947,61грн. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При заперечення відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та обставинними встановленими під час розгляду справи.

Щодо зустрічних позовних вимог суд дійшов наступних висновків:

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема договорів.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Ч. 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Ч.ч. 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, звертаючись з відповідним зустрічним позовом відповідач (позивач за зустрічним позовом) вказує на факт перевищення директором товариства повноважень на укладання відповідного договору.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91,92 ЦК України).

При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Крім того, закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах з юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема необхідно встановити, чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (позивач за зустрічним позовом) у зустрічному позові наголошує, що відповідно до пункту 11.3.2.1 статуту ТОВ «Нісо-Агро» директор має право без попереднього погодження або затвердження інших органів Товариства вчиняти будь-які правочини.

Відповідач у зустрічному позові вказує, що останній платіж з боку ТОВ «Нісо-Агро» за оспорюваним правочином було здійснено 07.11.2019, коли діяла редакція статуту ТОВ «Нісо-Агро» в редакції від 03.10.2019 та відповідно до пункту 10.7 якого серед іншого директор має право приймати рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів та інших угод) на суму, що є нижчою або дорівнює 500 000,00 грн. (п`ятсот тисяч гривень або її еквіваленту в іноземній валюті за курсом НБУ), за винятком тих правочинів (договорів та інших угод), прийняття рішення про укладення, зміну чи розірвання по яким відноситься до компетенції загальних зборів».

Отже, як вважає відповідач (позивач за зустрічним позовом) для узгодження остаточної суми поставки по її оплаті по договору поставки №1667/19/15 від 03.09.2018 виконавчий орган ТОВ «Нісо-Агро» повинен був на дату платежу отримати згоду загальних зборів учасників ТОВ «Нісо-Агро», що в порушення вищезазначеної імперативної норми закону зроблено не було, таким чином дії директора ОСОБА_2 не відповідали внутрішній волі ТОВ «Нісо-Агро».

В той же час, суд вказує, що пункт статуту на який посилається відповідач (позивач за зустрічним позовом) стосується виключно прийняття рішень про укладення, зміну чи розірвання правочинів, а не здійснення оплат за укладеними договорами.

Згідно приписів статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Судом встановлено, що відповідно Договору поставки № 1667/19/15 від 03.09.2018 року та Додатків до нього, МПП ФІРМОЮ «ЕРІДОН» було належним чином виконано умови Договору поставки та Додатків до нього з постачання товару, а ТОВ «Нісо-Агро» отримано товар, прийнято, частково оплачено та використано товар в своїй господарській діяльності.

Зазначені дії були погоджені, як директором підприємства відповідача (позивача за зустрічною позовною заявою), так і його головним бухгалтером, зокрема при перерахуванні грошових коштів на платіжних дорученнях, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки, мають стояти два підписи директора та головного бухгалтера і печатка підприємства, що дозволяє банківській установі здійснювати перерахування грошових коштів відповідно до кожного такого платіжного доручення. Крім того, постановка на облік отриманого Товару та використання підприємством Позивача за зустрічною позовною заявою податкового кредиту з податку на додану вартість за зареєстрованими Постачальником податковими накладними, які оформлювались та реєструвались на кожну господарську операцію за першою подією або перерахування Покупцем грошових коштів або отриманням Товару за видатковими накладними, проводилось головним бухгалтером та директором підприємства Позивача, адже саме ці посадові особи відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» відповідають за організацію та ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності на підприємстві Позивача.

Так, на підтвердження вищезазначеного, в матеріалах справи містяться зареєстровані податкові накладні.

Разом з тим, відповідач (позивач за зустрічним позовом) не надав доказів того, які його порушені права чи охоронювані законом інтереси будуть відновлені внаслідок визнання недійсним Договору поставки.

При цьому суд зазначає, що схваленням оспорюваного правочину та підтвердженням їх дійсності є наведені вище докази дій підприємства відповідача (позивача за зустрічним позовом), щодо отримання товару та застосування у власній господарській діяльності, використання права на податковий кредит.

Враховуючи викладене, доводи відповідача (позивача за зустрічним позовом) про недотримання сторонами при укладанні спірного договору вимог чинного законодавства не доведені, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання відповідача (позивача за зустрічним позвоом) не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача та відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704) до Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366)- задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366) на користь Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704) основний борг в сумі 1 099 700 (один мільйон дев`яносто дев`ять тисяч сімсот) грн. 20коп., інфляційні витрати в розмірі 19 911 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот одинадцять)грн. 15коп , 10% річних в сумі 68 191 (шістдесят вісім тисяч сто дев`яносто одна)грн. 83 коп., проценти за користування товарним кредитом в розмірі 245 421 (двісті сорок п`ять тисяч чотириста двадцять одна)грн. 93 коп., пеню в сумі 182 947 (сто вісімдесят дві тисячі дев`ятсот сорок сім)грн. 61коп. та судовий збір в сумі 24 242 (двадцять чотири тисячі двісті сорок дві)грн. 59 коп.

3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366) до Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46, код ЄДРПОУ 19420704) - відмовити повністю.

4. Судові витрати покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "НІСО-АГРО" (68811, Одеська область, Ренійський район, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8В, код ЄДРПОУ 39534366).

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 12 жовтня 2020 р.

Суддя К.Ф. Погребна