Постановление суда № 92158564, 12.10.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9584/20

УХВАЛА

12 жовтня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів від 13.12.2016 року у ВП №46915377, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 від 13.12.2016 року у ВП №46915377 винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 43315529, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Разумовська, 37, 65091;

- скасувати арешт коштів накладений постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 43315529, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Разумовська, 37, 65091, від 13.12.2016 року у ВП №46915377 на грошові кошти, що містяться на всіх відкритих рахунках, що належать ОСОБА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, код ЄДРПОУ 1436057;

- судові витрати, понесені при сплаті судового збору по справі, покласти на відповідача та стягнути з нього на користь позивача сплачений судовий збір у порядку ч.1 ст.139 КАС України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року вищевказаний адміністративний позов залишений без руху у зв`язку з недотриманням позивачем вимог статей 160, 161 КАС України, а саме:

- в порушення п.8 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, та не зазначено щодо наявності у позивача або інших осіб оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- позивачу необхідно привести прохальну частину позовної заяви у відповідності до ч.1 ст.5 КАС України;

- в порушення ч.4 та ч.7 ст.161 КАС України, позивачем до позовної заяви не надано оригінал або належним чином засвідчену копію постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про арешт коштів ОСОБА_1 від 13.12.2016 року у ВП №46915377;

- порушенням 10-ти денного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

06 жовтня 2020 року, на виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року про залишення позову без руху, від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного процесуального строку (вхід. №ЕС/664/20), клопотання про витребування доказів (вхід. №ЕС/663/20), а також 07 жовтня 2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вхід. №ЕС/674/20), в якій позивач виклав прохальну частину позовної заяви у новій редакції.

Дослідивши надані позивачем, на виконання ухвали суду про залишення позову без руху документи, суд зазначає наступне.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

При цьому за приписами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В заяві про поновлення пропущеного процесуального строку позивач зазначає, що саме про існування постанови про арешт коштів йому стало відомо раніше, аніж отримання 18.09.2020 року листа №10.03.7436, яким фактично відмовлено у знятті арешту з рахунків позивача шляхом скасування постанови від 13.12.2016 року.

При цьому, суд наголошує, що ані з тексту заяви, ані з доданих до позовної заяви документів не вбачається коли саме позивач дізнався, або повинен був дізнатися про існування оскаржуваної постанови.

Крім того, вказуючи на те, що позивачу стало відомо про наявність постанови про арешт коштів раніше, аніж отримання 18.09.2020 року листа №10.03.7436, ОСОБА_1 фактично ухиляється від зазначення чіткої дати про отримання оскаржуваної постанови, що вбачається як з тексту заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, так і з тексту позовної заяви.

Також, у вказаній заяві позивач зазначає, що днем коли він, як позивач, дізнався або повинний був дізнатися про порушення моїх прав, свобод чи інтересів у розумінні ч.2 ст.287 КАС України слід вважати 18.09.2020 року коли було саме відмовлено у скасуванні постанови відповідачем. Серед інших поважних причин поновлення строку є об`єктивна неможливість знати про наявність самого виконавчого провадження та винесення оспорюваної постанови про арешт коштів, так як відповідач належно не інформував про виконавчі дії і позивачем, не отримувалося жодних повідомлень чи копій постанов про здійснення виконавчого провадження №46915377.

З даного приводу суд зазначає, наступне.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд, розглядаючи спори за схожих фактичних обставин, що й у цій справі, в частині строків звернення до суду з позовом неодноразово вказував (зокрема, постанова від 15 квітня 2020 року у справі № 15/2973/18, постанова від 22 квітня 2020 року у справі № 811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, наведені ним у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку, не відповідають вказаним вище критеріям в їх сукупності. При цьому, варто зауважити, що отримання листа від 18.09.2020 року №10.03.7436, носять виключно суб`єктивний характер, не є непереборними та пов`язані з поведінкою позивача у спірних правовідносинах.

Водночас наявність в матеріалах справи номерів відкритих рахунків АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які датовані 2014, 2015 та 2016 роками та на які було накладено арешт спірною постановою, поза розумним сумнівом дає підстави стверджувати про те, що позивач знав або, принаймні, повинен був знати про порушення його прав, свобод чи інтересів, адже сам факт наявності зазначеної постанови державного виконавця створює негативні наслідки для позивача незалежно від їх змісту, законності.

За таких обставин, суд переконаний, що позивач повинен був дізнатися про обставини, що як він вважає, вказують на порушення його прав та інтересів, ще у 2016 році після винесення державним виконавцем оскаржуваної у цій справі постанові, зокрема, міг реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та, у разі необхідності, скористатися кваліфікованою юридичною допомогою для захисту порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №620/3811/19.

Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі № 9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Таким чином, позивачем пропущено встановлений пунктом 1 частини 2 статті 287 КАС України строк звернення із позовом до суду та не доведено поважність причин його пропуску.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення з відповідним позовом до суду.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.01.2020 року по справі №240/8823/19

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі від 02 жовтня 2020 року про залишення позову без руху, позивачем не усунуто.

Згідно з вимогами п.1 ч.4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставинах, в силу п.1 ч.4 ст.169 КАС України, позов ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів від 13.12.2016 року у ВП №46915377 слід визнати неподаним та повернути позивачу.

Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно п.1 та п.2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року №958, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 року за №173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): 1) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; 2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Керуючись ст.169, 287 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів від 13.12.2016 року у ВП №46915377 - повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.О. Стефанов