№ 9201828, 12.04.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця, вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2010 р.           Справа № 2-а-669/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Гонтарука Віктора Миколайовича,

при секретарі судового засідання: Вихристюк Інні Василівні

за участю:

Представника позивача: Данилюка В.М.

Відповідач: в судове засідання не з"явився. Про час, дату і місце судового засідання повідомлений завчасно і належним чином. Причини неявки суду невідомі.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації та автотранспорту"

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду заявлено позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації та автотранспорту" про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 19486,14 грн. та пені у розмірі 1836,90 грн.за незабезпечення встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2008 рік.

Позов мотивований тим, що відповідачем, всупереч вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не забезпечено встановленого нормативу 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, та не сплачено суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 19486,14, грн. За порушення вимог даного Закону відповідачеві нараховано пеню в сумі 1836,90 грн.

Оскільки підприємством кошти в добровільному порядку не сплачено, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до суду із зазначеними вимогами.

Ухвалою суду від 25.02.2009 року провадження по справі відкрито.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити. Заявлені вимоги мотивував обставинами, наведеними в адміністративному позові.

Відповідач в судове засідання 11.03.2010 року не з"явився. Ухвала суду від 25.02.2009 року та повістка вручені відповідачу не були, про що складено акт від 04.03.2010 року, оскільки відповідач відмовився від їх отримання.

В силу ст. 37 КАС України особа, яка відмовилась одержавти повістку, вважається такою, що її повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

В судове засідання 12.04.2010 року відповідач не з"явився повторно, повноважного представника та заперечень до суду не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений завчасно і належним чином - повісткою суду. Факт вручення повістки підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №2191457 від 18.03.2010 року.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України - адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, відповідач неодноразово повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду. Ці дії свідчать про небажання відповідача приймати участь в судовому розгляді справи і направлені на затягування розгляду справи. Судом були прийняті всі міри для належного повідомлення відповідача про час, день і місце розгляду справи. Таким чином, враховуючи дані обставини, судом прийнято рішення продовжити розгляд справи у відсутність відповідача, і вирішити справу на підставі наявних доказів.

Розглянувши адміністративну справу у відкритому судовому засіданні, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі –Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з поданих матеріалів, відповідачем не забезпечено встановленого нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів.

Для роботодавців із середньообліковою чисельністю штатних працівників від 8 до 15 осіб сума коштів адміністративно-господарських санкцій визначається у розмірі половини середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Сума адміністративно-господарських санкцій, які підлягають сплаті до Фонду, складає 19486,14 грн.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. З урахуванням вищенаведеної норми відповідачеві нараховано пеню в розмірі 1836,90 грн.

Частиною 4 статті 20 Закону, зокрема, встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70.

Статтею 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 підпункт 3 Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. З ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищезазначеного можна зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач подавав звітність до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, однак ним не було вжито заходів для організації працевлаштування інвалідів шляхом надання інформації в місцевий центр зайнятості за місцем реєстрації щодо потреби в працівниках з обмеженими фізичними можливостями.

Так, відповідно до п.4 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов"язкового соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (серія А00 №148434) відповідач за своїм місцезнаходженням повинен бути зареєстрованим платником збору в Лівобережному районному центрі зайнятості. В судовому засіданні з"ясовано, що звітів в Лівобережний арйонний центр зайнятості відповідач не подавав.В той час судом встановлено, що відповідачем були подані звіти щодо потреби в працівниках у Вінницький районний центр зайнятості. При дослідженні даних звітів судом не виявлено в них даних про наявність вільних робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Водночас судом взято до уваги факт визнання головою правління ВАТ "Вінницьке управління механізації та автотранспорту" Сегедою О.Г. вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 188-1 ч.2 КУпАП щодо невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, при вирішенні Замостянським районним судом м. Вінниці справи №3-1559 за матеріалами Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про притягнення до адміністративної відповідальності Сегеди О.Г., голови правління ВАТ "Вінницьке управління механізації та автотранспорту".

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку явно виражена бездіяльність роботодавця, яка тягне за собою відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

В силу ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем не виконано вимоги ч. 3 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, при цьому ним не вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень. Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками. Підсумовуючи наведене вище, суд вбачає в діях роботодавця складу правопорушення, за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи що відповідач не проводив заходів щодо інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць для осіб з обмеженими фізичними можливостями, подав до відділення Фонду звіт за формою 10-ПІ, не сплатив в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції, що зумовило нарахування пені, суд дійшов висновку, що позовє обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Вінницьке управління механізації та автотранспорту", 21022, м. Вінниця, вул. Тарногородського, 48 (банківські реквізити: р/р 2600731288, ВАТ "Ощадбанк", МФО 362317, код ЄДРПОУ 05465488) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Вінниця, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: "платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік") адміністративно-господарські санкції в розмірі 19486,14 грн. (дев"ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят шість гривень чотирнадцять копійок), пеню в розмірі 1836,90 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять шість гривень дев"яносто копійок).

Копію даної постанови направити відповідачу по справі рекомендованим листом.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено: 13.04.10

Суддя /підпис/          Гонтарук Віктор Миколайович

Копія вірна.

12.04.2010