Решение № 91930251, 30.09.2020, Ямпільський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. Справа153/295/17

Провадження2-п/153/1/20-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Гулковської Т.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Вінницької області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач заявив позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору без номера від 17.02.2011 року відповідач отримала кредит у розмірі 7500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ними договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме - надав відповідачеві кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконала. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31.01.2017 року має заборгованість у сумі 51601.25 грн., яка складається із 4165.63 грн. – заборгованість за кредитом; 41026.65 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3475.58 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500.00 грн. – штраф (фіксована складова); 2433.39 грн. – штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість не погашає. Тому позивач змушений звернутися до суду із даним позовом і просити суд винести рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором без номера від 17.02.2011 року у сумі 51601.25 грн., яка складається із 4165.63 грн. – заборгованість за кредитом; 41026.65 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3475.58 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500.00 грн. – штраф (фіксована складова); 2433.39 грн. – штраф (процентна складова), а також судові витрати у сумі 1600 грн.

Представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В матеріалах справи міститься заява від представника позивач про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник позивача надав суду відзив на заяву відповідача та зазначив, що 17.02.2011 р. між ОСОБА_1 та позивачем було укладено Договір про надання банківських послуг та зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: заяві позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Укладення даного кредитного договору не суперечить чинному законодавству України. На підставі поданої заяви позичальника, що разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку складають Договір про надання банківських послуг Відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , ключем до карткового рахунку є пластикова Картка, яку отримала відповідач та її мобільний телефон. Тарифи- розмір винагороди за послуги Банку та є невід`ємною частиною Договору. Позичальник не звертався до Банку за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговуваня.

Щодо посилання відповідача на ЗУ "Про захист прав споживачів" зазначає, що Банком надано всю інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є підписання сторонами кредитного договору. Підписавши Анкету-Заяву відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняв умови договору та погодився з ними.

Відповідно до наданої суду виписки з банківського рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахнки через термінали в касах магазинів, а отже й отримав картку "Універсальна". Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.

Підпис позичальника на заяву та Довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна 30 днів пільгового періоду" свідчить про те, що Позичальнику добре були відомі і цілком зрозумулі всі умови цього Договору, у тому числі і тарифи. Крім того, Клієнт погодився з запропонованими тарифами, оскільки здійснив погашення заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку.

Щодо договірного списання коштів, зазначає: платіж від 12 червня 2014 року є наслідком договірного списання коштів, що не є підставою для переривання строку позовної давності. Дане списання коштів відповідає Постанові НБУ "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національніц валюті" від 29.03.2004 р. У зв`язку із цим, обставини на які посилається відповідач не відповідають дійсності.

Щодо права односторонньої зміни тарифів та інших умов обслуговування, надає наступні поясненя: підпис Позичальником на кредитному договорі свідчить про те, що Позичальнику добре відомі і цілком зрозумілі всі умови цього Договору і він вважає їх справедливими по відношенню до себе.

Умови та порядок внесення змін до Тарифів та Умов та Правил надання банківських послуг були закладені з самого початку, тобто Позичальник перед підписанням кредитного договору мав можливість ознайомитись з його умовами і в разі незгоди із запропонованими умовами не засідвчував би згоду особистим підписом. Клієнт не звертався до Банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору, активно користувався карткою, що говорить про прийняття Клієнтом діючих умов банківського обслуговування.

Зміни розміру процентної ставки повністю узгоджуються з Умовами та Правилами надання Банківських послуг. Підвищення процентної ставки відбулось тільки за витратами з певної дати, що дає можливість у разі незгоди з новою процентною ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій ставці. Правомірність змін умов договору також підтверджується Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року.

Щодо порядку стягнення неустойки зазначив, що сторонами при укладанні кредитного договору було узгоджено нарахування пені та штрафу у разі прострочення виконання зобов`язання, а тому нарахування пені та штрафів здійснено правомірно. Окрім цього, зауважує, що згідно виписки по рахунках, вбачається, що Відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить проте, що Відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором. Тому посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування є безпідставними. Просить суд задоволити позовні вимоги Банку в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Представник відповідача адвокат Вітвіцький О.Ю. діючи на підставі ордеру серії ВН № 142159 та відповідач ОСОБА_1 надали суд заяву про розгляд справи у їх відсутність. Проти позову заперечують, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Надали суду письмові дебати наступного змісту: ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала та вважає їх безпідставними, оскільки вважає, що у неї перед Позивачем заборгованість по тілу кредиту відсутня. Останню проплату по заборгованості за кредитом вона здійснила 05.02.2014 року в розмірі 500 грн. Проте, як вбачається із Розрахунку наданого Банком, виписки із її карткового рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.02.2011 по 21.05.2020 року та із відзиву на заяву про перегляд заочного рішення від 21.05.2020 року № 20200515/1601 працівники Банку 12.06.2014 року без її відома і без її на те згоди, самостійно, автоматично списали із іншої картки 22*23 кошти у розмірі 24 гривні 42 копійки на погашення неіснуючої заборгованості, з метою збільшити термін (3-ри) роки позовної давності і відповідно звернення до суду з цим позовом.

Щодо стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 41026 грн.651 коп., стягнення пені та комісії в розмірі 3475, 58 грн., стягнення 500 грн. штрафу (фіксована частина) та стягнення штрафу (процентна складова) 2433, 39 грн., то дані позовні вимоги вона також не визнає та заперечую проти їх задоволення виходячи із наступного.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за користування кредитними коштами, пеню, комісію та штраф.

Під час підписання анкети-заяви від 17.02.2011 року Банк не ознайомлював її ні з Умовами та правилами надання банківських послуг, ні з Правилами користування платіжною карткою, а також не ознайомлював із Тарифами банку. У підписаній анкеті-заяві від 17.02.2011 року процентна ставка не зазначена, позивач не погоджував і не ознайомлював зі мною як споживачем банківських послуг розмір штрафу, комісії, пені та розмір процентної ставки 36 % річних за користування кредитом яка в подальшому збільшувалась. Крім того, у анкеті-заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Тому вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України.

Окрім цього, ОСОБА_1 заперечує та не погоджується із тим, що підписана анкета – заява від 17.02.2011 року, Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Правила користування платіжною карткою, Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають між нею та Позивачем Кредитний договір б/н від 17.02.2011 року, про що у позові зазначає Позивач.

Надані Банком на адресу суду Наказ про затвердження редакції Умов та Правил надання банківських послуг, довідка щодо виданих кредитних карток та виписка по рахунку не свідчать, що Банк належним чином її ознайомив із Умовами та Правилами надання банківських послуг в момент підписання анкети-заяви, яку Банк їй дав підписати. Будь-яких інших документів, в тім числі Умови та Правила надання банківських послуг вона не підписувала і з ними не знайомилась. Тому твердження Банку, що вона була знайома з Умовами та Правилами надання банківських послуг є припущенням позивача і не підтверджені належними і допустимими доказами.

Окремою підставою для відмови у позові є застосуванню судом строків загальної позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог. Як видно із доданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості та виписки по кредитній картці № НОМЕР_1 , останній платіж вона особисто сплатила 05.02.2014 року в розмірі 500 грн. Із позову вбачається, що Банк подав позов до суду в редакції від 23 лютого 2017 року та сплатив судовий збір за подачу позову до суду 23 лютого 2017 року. Позовна заява зареєстрована судом 09.03.2017 року. Тобто позов поданий до суду з пропуском строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові.

Після 05 лютого 2014 року вона особисто Банку не сплачувала кошти на погашення цього кредиту бо вважала, що у неї перед Банком за цим кредитним договором заборгованість відсутня. Окремо звертає увагу суду на те, що банк діючи недобросовісно, з метою переривання строку позовної давності, автоматично 12.06.2014 року списав з іншої картки 22*23 на погашення неіснуючої заборгованість 24 грн. 42 коп., якої у неї не було, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитній картці № НОМЕР_1 . Автоматичне списання 12.06.2014 року з іншої картки 22*23 коштів у розмірі 24 грн. 42 коп. банком повністю визнаються, про що банком зазначено у відзиві на заяву про перегляд заочного рішення.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій позичальника належних доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша статті 81 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи). Просить суд відмовити в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості. Стягнути з позивача на її користь судові витрати понесені на оплату судового збору.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, встановив:

Позивач звертаючись до суду з позовом зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на суму 7500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з умов та правил надання банківських послуг; виписки по карткових рахунках.

Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.

Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачкою банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. Із даної заяви вбачається, що пам`ятка клієнта, яка є невід`ємною частиною договору відповідачці не видавалася. Позивачем не надано суду підписаних відповідачкою Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 31 січня 2017 року відповідач допустив заборгованість за договором в розмірі 51601 гривня 25 копійок, яка складається із 4165.63 грн. – заборгованість за кредитом; 41026.65 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3475.58 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500.00 грн. – штраф (фіксована складова); 2433.39 грн. – штраф (процентна складова).

Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 07.2015 року.

Позивач також надав до суду виписку про рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за період з 17.02.2011 року по 31.07. 2019 року

Із наданого банком розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості та першу оплату провела 18.03.2011 року в розмірі 300 грн., далі: 14.04.2011 в розмірі 300 грн., 18.05.2011 року в розмірі 400 грн., 17.06.2011 року в розмірі 400 грн., 15.07.2011 року в розмірі 500 грн., 18.08.2011 року в розмірі 500 грн., 17.09.2011 року в розмірі 700 грн., 02.11.2011 року в розмірі 1300 грн., 16.01.2012 року в розмірі 1000 грн., 15.02.2012 року в розмірі 24, 51 грн., 15.03.2012 року в розмірі 521, 40 грн., 05.01.2013 року в розмірі 66,54 грн., 05.02.2013 року в розмірі 50 грн.,01.03.2013 року в розмірі 50 грн., 01.04.2013 року в розмірі 50 грн., 26.09.2013 року в розмірі 2000 грн., 04.12.2013 року в розмірі 450 грн., останню проплату по заборгованості за кредитом ОСОБА_1 здійснила 05.02.2014 року в розмірі 500 грн., всього 9112, 45 гривень та ще має борг за тілом кредиту в розмірі 4165 грн. 65 коп. та заборгованість за процентами за користування кредитом 41 026 грн. 65 коп., що суперечить встановленому на картку відповідачки кредитному ліміту 7500 грн.

У підписаній ОСОБА_1 анкеті–заяві від 17.02.2011 року процентна ставка не зазначена, позивач не погоджував і не ознайомлював відповідача, як споживачем банківських послуг, про розмір штрафу, комісії, пені та розмір процентної ставки 36% річних за користування кредитом яка в подальшому збільшувалась. Крім того, у анкеті-заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.

Відповідно до вимог чинного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша статті 634 ЦК України).

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначив банк.

АТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів на підтвердження того, який саме з тарифів, зазначених у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», було погоджено сторонами під час укладання кредитного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 17.02.2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Враховуючи вищевикладені обставини вважаю, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умов та правил банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Така правова позиція висвітлена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року (справа № 342/180/17).

Кредитний Договір, на який у позові посилається Позивач, за своєю юридичною природою повинен відповідати за формою та змістом загальним вимогам Цивільного Кодексу України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підписана анкета-заява від 17.02.2011 року, Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Правила користування платіжною карткою, Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не складають між ОСОБА_1 та Позивачем Кредитний договір б/н від 17.02.2011 року, про що у позові зазначає Позивач.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. ві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження N 6-144цс14).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, якщо вони не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону -споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору».

Вищезазначене узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

У даній справі Банк не спростував належними і допустимим доказами факту належного ознайомлення ОСОБА_1 із Умовами та Правилами надання Банком кредиту та доказів, що саме ці Умови та Правила вона розуміла підписуючи заяву анкету.

Надані Банком на адресу суду Наказ про затвердження редакції Умов та Правил надання банківських послуг, довідка щодо виданих кредитних карток та виписка по рахунку не свідчать, що Банк належним чином ознайомив відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг в момент підписання ОСОБА_1 анкети-заяви. Будь-яких інших документів, в тому числі Умови та Правила надання банківських послуг відповідач не підписувала , а тому твердження Банку, що відповідач була знайома з Умовами та Правилами надання банківських послуг є припущенням позивача і не підтверджені належними і допустимими доказами.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

З урахуванням вищевикладеного, факт наявності у відповідача заборгованості перед банком та розміру такої заборгованості по процентам, пені та штрафу (фіксована та процентна складова) не заслуговують на увагу, оскільки досліджений розрахунок заборгованості за кредитним договором, що доданий до позовної заяви в сукупності з іншими наявними у справі доказами не є обґрунтованим належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за його недоведеності та необґрунтованості.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, з урахуванням того, що суд відмовляє у задоволення позову за його недоведеності та необґрунтованості, тому підстав для застосування строку позовної давності немає.

Відповідно до приписів п.6 ч.1 ст.264, п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України, при ухваленні рішення, суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, про що зазначає у резолютивній частині рішення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1600 грн. (а.с.1) Відповідач ОСОБА_1 понесла витрати по оплаті судового збору у сумі 420 гривень 40 копійок (а.с.59).

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, судові витрати понесені відповідачем ОСОБА_1 підстягають стягненню з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 83, 89, 95, 131, 141, 223, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 420 грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ямпільський районний суд Вінницької області.

Позивач:Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», м. Київ, вул. Грушевського, буд.1 Д, код ЄРДПОУ 14360570, МФО № 305299.

Відповідач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Головуючий М.М. Дзерин