Решение № 91659034, 21.09.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1247/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України Військової частини 2161 (Херсонський прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідач-1) та Херсонського прикордонного загну Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2161) (відповідач - 2, Військова частина 2161) щодо не здійснення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України та Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2161) здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками звільнення з військової служби згідно наказу начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 34-ОС від 14.02.2020 р. за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту та згідно наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення регіонального управління. Станом на 01.03.2020 р. вислуга років склала 08 років 06 місяців 26 днів - календарна, 02 роки 01 місяць 18 днів - пільгова, всього 10 років 08 місяців 14 днів, що надає право на отримання одноразового грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Позивач вважає необґрунтованими дії відповідачів по неврахуванню у вислугу років 02 роки 01 місяць та 18 днів пільгового стажу, оскільки дані дії порушують ст. 22 Конституції України, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», свою позицію обґрунтовує постановою Верховного Суду у справі № 806/2104/17 від 11.04.2018,

Конвенцією про захист прав людини і основних свобод.

20.05.2020 р. ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху.

04.06.2020 р. ухвалою суду відкрито спрощене провадження у адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

30.06.2020 р. до суду надійшов відзив від відповідача - 1 Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому управління просить відмовити в задоволенні позову з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Відповідач - 1 у відзиві зазначив про те, що відповідно до пункту А частини 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262- XII), зміни до якої внесено Законом України № 3668-VІ від 08.07.2011, де зазначено, що пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1- 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше та аналогічна норма міститься стосовно виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у статті 9 Закону № 2262- XII, в якій визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я… У разі звільнення зі служби, зокрема, .. закінченням строку контракту, … одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Також, відповідач-1 аргументує свою позицію Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція) затвердженої наказом МВС України від 25.06.18 № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.07.18 року за № 854/32306, згідно підпункту 1 пункту 9 розділу V Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років). Відповідач -1 вважає, що для нарахування військовослужбовцю грошової допомоги при звільненні необхідно враховувати наявність у нього календарної вислуги років, жодним нормативним актом не передбачено урахування до вислуги років пільгового періоду, позивач ОСОБА_1 має лише 08 років 06 місяців та 26 днів календарної вислуги, у зв`язку з чим, вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

02.07.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача - 2 Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2161), в якому відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач проходив службу в оперативно-розшуковому управлінні Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, яка є юридичною особою (Військовою частиною 1486), відповідні рішення пов`язані з проходженням військової служби приймались саме вказаним регіональним управлінням, Військова частина 2161 лише фінансово забезпечує виконання прийнятих виконуючим обов`язки начальника Азово - Чорноморського регіонального управління (заступником голови ліквідаційної комісії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, відповідно, кошти з рахунків Військової частини 2161 перераховуються військовослужбовцям за наказом начальника Азово - Чорноморського регіонального управління. Також у поданому до суду відзиві, відповідач - 2 вважає відсутнім у ОСОБА_1 права на нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2262-ХІІ), оскільки має лише вислуги років у календарному обчисленні 08 років 06 місяців 26 днів. Згідно п. А ч. 1 ст. 12 та ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зміни до якої внесено Законом України № 3668-VI від 08.07.2011 та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.18 № 558, враховуються лише календарні роки служби, тобто для набуття будь - якого права, зокрема, щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченого цим Закону №2262-ХІІ застосовує виключно календарні роки служби.

02.07.2020 р. ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача - 2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

13.07.2020 р. та 17.07.2020 р. до суду надійшли від позивача відповіді на подані відповідачами відзиви на позовну заяву, в яких ОСОБА_1 наполягає на заявлених позовних вимогах з підстав викладених в позовній заяві, позов просить задовольнити, зауважив на те, що з аналізу правових позицій Вищого адміністративного Суду України, викладених в ухвалах від 05.11.2015 у справі К/800/46432/14, від 21.03.2017 у справі 345/3710/126-а, у постанові Верховного Суду у справі 750/9775/16-а від 27.06.2018, пільгове обчислення вислуги років враховується при реалізації права на соціальний захист, зокрема на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

23.07.2020 р. до суду надійшли заперечення відповідача - 2 Військової частини 2161 на відповідь відзив позивача, в яких зазначено про необґрунтованість тверджень позивача, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом МВС України від 25.06.18 № 558 виступає механізмом реалізації норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», наполягає на календарному обчисленні вислуги років для отримання нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Відповідно до витягу з наказу № 34-ОС від 14.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України в.о. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, у запас по регіональному управлінню пунктом 1.1. Старшого лейтенанта ОСОБА_2 (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), без права носіння військової форми одягу. Підстава: рапорт ОСОБА_3 від 17.01.2020р. №Р-137, подання до звільнення від 13.02.2020 р.

Згідно витягу з наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України заступника голови ліквідаційної комісії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України полковника Сергієнко О., відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ від 25.06.2018 р. № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 02.01.2020 р. № 1-ОС «Про грошове забезпечення (заробітну плату) військовослужбовців (працівників) Державної прикордонної служби України у 2020 році» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 1.1. Старшого лейтенанта ОСОБА_2 (П-007469), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу «Генічеськ» (з місцем дислокації н.п. Новоолексіївка) оперативно-розшукового управління Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України), якого звільнено у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, без права носіння військової форми одягу. Виключено зі списків особового складу з 01 березня 2020 року. Вислуга років станом на 01 березня 2020 року становить: календарна: 08 років 06 місяців 26 днів; пільгова: 02 роки 01 місяць 18 днів; загальна: 10 років 08 місяців 14 днів. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 01 березня 2020 року. .. Підстава: наказ начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 14 лютого 2020 року № 34-ОС.

Предметом розгляду у даній справі є порядок нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовця по закінченню строку дії контракту у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення з дотриманням положень Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.18 № 558, Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам, наданими сторонами до суду, адміністративний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 3 даної статті визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору; провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Відповідно до ч.ч. 1- 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно ст. 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 2 Закону № 2011-ХІІ визначає, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), відповідно до якого, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, у зв`язку із закінченням строку контракту.

Відповідно до витягу з наказу № 52-ОС від 26.02.2020 р. вислуга років ОСОБА_1 станом на 01 березня 2020 року становить: календарна: 08 років 06 місяців 26 днів; пільгова: 02 роки 01 місяць 18 днів; загальна: 10 років 08 місяців 14 днів. Дані обставини не оспорюються сторонами.

Суд приходить до необґрунтованих тверджень відповідачів по справі щодо відсутності у ОСОБА_1 права на нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2262-ХІІ), з підстав врахування лише календарних років служби з мотивів положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.18 № 558, виходячи з наступного.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі Порядок № 393) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Таким чином, з наведених вище норм вбачається, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Відповідно, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Виходячи з вищевикладеного вбачається, що в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Дані обґрунтування суду підтверджуються аналогічною позицією висвітленою у постанові Верховного Суду у справі 806/2104/17 від 11.04.2018р.

Судом встановлено, що загальна вислуга років на час звільнення ОСОБА_1 становила 10 років 08 місяців 14 днів, тобто обставини, на підставі яких у позивача виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, наявні. Інші підстави для даної відмови у призначенні грошової допомоги у відповідача - 1 відсутні, відповідно ОСОБА_1 має право на таку виплату.

Суд приходить до висновку про протиправність та бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Щодо соціального захисту військовослужбовців, суд вважає необхідним зазначити про те, що Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, розглянув питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч.2 ст. 6 КАС України).

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ встановлено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2016р. № 3477-ІV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Таким чином, поняття «майно», в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Враховуючи вищезазначене, позивач ОСОБА_1 має відповідне право на отримання належного йому «активу» у вигляді одноразової грошової допомоги при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач належними доказами не спростував доводів позивача та не довів правомірності своїх дій щодо предмету спору.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає неправомірними дії відповідача Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 2161), оскільки даний відповідач - 2 не може розглядатись судом як сторона по справі, у зв`язку з тим, що предмет спору стосується правовідносин, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем - 1 Азово-Чорноморським регіональним управлінням Державної прикордонної служби України, відтак - позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, відшкодуванню підлягає частково сплачена позивачем сума судового збору, згідно квитанції № 30 від 25.05.2020 року, у розмірі 420,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73- 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не здійснення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 23311274, м. Херсон, вул. Віктора Гошкевича, 11а, 73003) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 420 грн. 00 коп. (чотириста двадцять гривень 00 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000