Постановление суда № 914900, 21.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                     К-15971/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

“21” травня 2007 року                                                                                                         м. Київ

                        Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:Маринчак Н.Є.

суддів:  Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

розглянувшиу попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вебер»

напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року

у справі  №А-6/155

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Вебер»

доДержавної податкової інспекції у Косівському районі Івано-Франківської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У червні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Косівському районі №000962301/0 від 25.04.2005р..

Рішенням господарського суду Івано-Франківськоїобласті від 02 листопада 2005 року позовні вимоги було задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року  було скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій поставлено питання про скасування вищезазначеної постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року, як такої, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та залишення без змін рішення суду першої судової інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів  дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено невиїзну додаткову перевірку підтвердження сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з бюджету на користь позивача за липень-вересень 2003р..

За результатами вказаної перевірки було складено акт №45/23-1/31010333 від 25.04.2005р., яким зроблено висновок про порушення ТОВ «Вебер» п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого товариством збільшено суму податкового кредиту на 37475,00 грн..

На підставі даного акту прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення про встановлення завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за липень 2003р. в сумі 17610,00грн., за серпень 2003р. – 11499,00грн., за вересень 2003р. – 8366,00грн..

Підставою для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість вказаних в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні були податкові накладні, якими відображено виконання угоди купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «ТМТ».

Однак, з матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2005р. по справі №12/62  вказану угоду від 30 червня 2003 року укладену між ТОВ «Вебер» та ТОВ «ТМТ» визнано недійсною. Даним рішенням було встановлено, що виконання цієї угоди підтверджено податковими накладними, що стали підставою для віднесення до валових витрат сплачених сум, якими позивачем збільшено податковий кредит на 37475,00грн..

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звідному періоді у зв’язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва.

Суми не підтверджені відповідними податковими накладними не підлягають включенню до складу податкового кредиту згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного вище Закону.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.02.2005р. по справі №12/62  є підставою для визначення неправомірним віднесення до валових витрат сплачених сум за угодою, яку визнано недійсною.

Доводами касаційної скарги наведене не спростовано.

Отже, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якихповно відображено обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

            Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

            Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вебер» –  залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2005 року  – залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

Судді      (підписи)

З оригіналом згідно:

                  Суддя

Вищого адміністративного суду

    України                                                                                                   Н.Є.Маринчак