Решение № 91349205, 04.09.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1722/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хом`якової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1604 Збройних сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1604 Збройних сил України (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік;

- зобов`язати Військову частину А1604 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 11.10.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 01.08.2017 по 01.04.2018 роки;

- зобов`язати Військову частину А1604 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби з 01.08.2017 по 01.04.2018 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебував на службі у Збройних силах України та, під час її проходження, брав участь в антитерористичній операції. Так, у зв`язку зі звільненням в запас ЗСУ по закінченню дії контракту, ОСОБА_1 вважає, що Військова частина А1604 не нарахувала та не виплатила йому грошової компенсації (разом з індексацією грошового забезпечення) за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 за № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що і стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 08.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Ухвала про відкриття провадження була направлена, зокрема, відповідачу за адресою місцезнаходження, що зазначене в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Ухвала про відкриття провадження від 08.07.2020 отримана відповідачем 14.07.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України, та зазначений в ухвалі про відкриття провадження, не надіслав до суду відзиву на позовну заяву чи інших будь-яких документів в підтвердження своєї правової позиції.

Відповідно до положень ч.5 ст. 262, ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі, відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст. 258 КАС України.

Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,

ОСОБА_1 до 31 липня 2017 року проходив службу у військовій частині А1840, в подальшому вибув до нового місця служби - В/Ч А1604.

Наказом командира Військової частини А1604 Міністерства оборони України від 11.10.2018 року № 236 капітана ОСОБА_1 , командира роти заправки пальним батальйону аеродромно-технічного забезпечення, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 22.09.2018 №428 з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), з 11.10.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Кропивницького об`єднаного міського військового комісаріату м. Кропивницький.

На час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військова частина А1604 не здійснила з ним усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за період з 2015 по 2018 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

19.06.2020 листом за №1057 від 19.06.2020 Військова частина А1604 повідомила, що ОСОБА_1 виплата грошового забезпечення стосовно додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, та індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по квітень 2018 рік, не здійснювалася (а.с. 13).

Також позивач надав суду довідку військової частини А1840 від 01.06.2020 № 145 про не нарахування та невиплату військовою частиною компенсації за невикористану відпустку учасника бойових дій під час проходження військової служби у військовій частині А1840 (з 2010 року по 31.07.2017).

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (Закон № 504/96-ВР), передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі також - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

При цьому, абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (Закон №3543-XII ) та Законі України "Про оборону України" (Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Водночас, стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 статті 12 Закону № 3551-XII, п. 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про те, що при звільненні з військової служби у відставку ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним, за період з 2015 по 2018 роки, додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання бездіяльності в частині не здійснення такої виплати підлягають задоволенню.

При цьому, позивач не був зобов`язаний, в межах спірних правовідносин, звертатись до суб`єкта владних повноважень із заявами щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки з ним мав бути здійснений повний розрахунок у рік звільнення з військової служби, чого відповідачем зроблено не було.

При вирішенні даної справи, судом була врахована позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) у зразковій адміністративній справі.

Згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Таким чином, з огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну бездіяльність відповідача, з метою належного захисту прав позивача, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Судом враховано те, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

В даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо вимоги по нарахуванню індексації, то відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Індексація грошового забезпечення військовослужбовців (заробітної плати працівників) передбачена статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 33 Закону України віо 24.03.1995 у. № 108/95-ВР "Про оплату прані" та здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" і Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 визначають, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням наведеного, погоджуючись з позицією позивача про те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог і в цій частині.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Крім того, суд звертає увагу, що відповідач не заперечив того факту, що позивач має право на компенсацію додаткової відпустки й індексації.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача, відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік.

Зобов`язати Військову частину А1604 (75024, Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, код ЄДРПОУ 08501380) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 11.10.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби з 01.08.2017 по 01.04.2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А1604 (75024, Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, код ЄДРПОУ 08501380) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період його служби з 01.08.2017 по 01.04.2018 роки.

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положенн" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Хом`якова

кат. 106030000