Постановление суда № 9133659, 14.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-8633/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                  Сергейчука О.А.

Суддів                                                            Ланченко Л.В.

                                                                      Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006 р.

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007р.

у справі №7/301-3887

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Березовицьке тепличне господарство»

до          Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції

про          визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Березовицьке тепличне господарство»(далі по тексту –позивач, ТОВ «Березовицьке тепличне господарство») звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі по тексту –відповідач, Тернопільська ОДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006р. у справі №7/301-3887 (суддя Стадник М.С.), яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. (головуючий суддя –Орищин Г.В., судді Дубник О.П., Якімець Г.Г.), позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000132305/0/29797 від 22.05.2006 р. та №0000132305/2/51114 від 15.07.2006 р.

Тернопільська ОДПІ, не погоджуючись з постановою Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006р. та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. у справі №7/301-3887, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Тернопільської ОДПІ підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.05.2006р. Тернопільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000132305/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 12 000 грн., в тому числі: 8 000 грн. основного платежу та 4 000 грн. штрафних санкцій.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення –рішення до Тернопільської ОДПІ та ДПА у Тернопільській області, скарги позивача залишені без задоволенні та прийнято податкове повідомлення –рішення №0000132305/2, яке за змістом, обґрунтуванням та сумою податкових зобов’язань не відрізняється від оскарженого рішення №0000132305/0.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято Тернопільською ОДПІ на підставі акту «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Березовицьке тепличне господарство»по питанню правильності декларування ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Західенерго» за період з 01.04.2004 р. по 30.09.2005 р.»від 17.05.2006р. №9994/23-04/14039253 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 8 000 грн., яку фактично не сплачено до бюджету контрагентом позивача по ланцюгу постачання.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт проведення позивачем господарських операцій з ТОВ «Західенерго»стосовно придбання продукції підтверджується документально, а саме договором №5/06-01 від 05.06.2004 року, специфікацією до нього, податковою накладною №Б11/06 від 11.06.2004 року, видатковою накладною №17/08 та платіжним дорученням №15 від 11.06.2004 року про сплату ПДВ в сумі 8000 грн. в ціні товару.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлено матеріалами справи.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, а отже і правомірність віднесення сум податку до податкового кредиту.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно скасовано податкові повідомлення-рішення №0000132305/0/29797 від 22.05.2006 р. та №0000132305/2/51114 від 15.07.2006 р.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій зроблених у відповідності з вищевказаними нормами права, а прийняті ними рішення є законними та обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Підстав для скасування постанови Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006р. та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. у справі №7/301-3887 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. у справі №7/301-3887 відхилити.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 28.11.2006р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 р. у справі №7/301-3887 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Сергейчук