Решение № 90998090, 14.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2020 р. Справа№200/5241/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням терміну їх виплати, компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015, 2016,2017,2018 роки;

- стягнути з відповідача на користь позивача, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 135 97,25 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача, суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції у сумі 16316,7 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача, компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 30457,84 грн. за 56 календарних днів;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану чергову відпустку, втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 2175,56 грн. за 4 календарних дні;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за несвоєчасний розрахунок починаючи з 01.02.2019 року по день винесення рішення. На день подачі позову сума складає 217556,89 грн.

- стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з врахуванням індексу інфляції починаючи з 01.02.2019 року по день винесення рішенні. На день подачі позову сума складає 317633,06 грн.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 07.11.2015 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, та був звільнений за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію», на підставі наказу № 47 о/с від 29.01.2019 року, - з 01.02.2019 року.

Однак, в день звільнення позивача з ним не був проведений повний розрахунок по грошовому забезпеченню.

Так, позивачем не було використано додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, та 2018 роки, а також не було використано чергову щорічну відпустку: за 2015 рік - 3 доби, та за 2018 рік - 1 доба.

Вважає дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за означені періоди протиправними, та такими, що порушують його права, у зв`язку із чим наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних у повному обсязі посилаючись на відсутність підстав для виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 роки, та чергової щорічної відпустки за 2015 рік - 3 доби, та за 2018 рік - 1 доба, у зв`язку із чим, вважає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та не порушував прав позивача, а тому вимоги адміністративного позову є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 05 червня 2020 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлений строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана іншим учасникам справи. Роз`яснено, що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені зокрема, статтями 79, 162, 261 КАС України, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, подання відзиву, розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину. Встановлені судом строки для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, якими він обґрунтовується, не можуть бути меншими, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суд зазначає, що 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, яким Розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України, доповнений п. 3, згідно із яким (у редакції чинній до 18.07.2020 року), встановлювалось, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

За для дотримання прав сторін на подання доказів, витребування доказів, подання заперечень, тощо, та вчинення інших процесуальних дій, означений строк, і, відповідно, строк розгляду даної справи, судом був продовжений, у відповідності до положень п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

17 липня 2020 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-IX, відповідно до якого, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладений в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Розділом II Прикінцеві та перехідні положення, означеного Закону № 731-IX, закріплено, що процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Станом на час розгляду справи, будь-яких заяв щодо продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 731-IX, або заяв про поновлення процесуальних строків, встановлених нормами КАС України, у зв`язку із їх пропуском з поважних причин, та таких, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, або заяв про продовження процесуальних строків, встановлених судом, з причин неможливості вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, - від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищезазначене, та зважаючи на те, що позиція сторін стосовно предмета спору зрозуміла, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що позивач ОСОБА_1 з 07.11.2015 року проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, та був звільнений за власним бажанням, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про національну поліцію», на підставі наказу № 47 о/с від 29.01.2019 року, - з 01.02.2019 року.

В наказі про звільнення зазначено - вважати невикористану відпустку за 2019 рік у кількості 4 діб. (а.с. 15).

Згідно із листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 08.05.2020 року №25аз/12/01-2020, повідомлено, що за даними управління кадрового забезпечення ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років додаткові відпустки, як учасник бойових дій не використовував. Рапортів щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій залишених без розгляду не має.

Також зазначено, що підполковник поліції ОСОБА_1 не використав щорічну відпустку:

за 2015 рік у кількості 03 діб;

за 2018 рік у кількості 01 доби.

Наказом ГУ НП в Донецькій області від 29.01.2019 № 47 о/с ОСОБА_1 оголошено компенсацію за невикористані дні відпустки за 2019 рік у кількості 04 діб (а.с. 19).

Згідно із копією посвідчення, серія: НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 20 жовтня 2015 року, безтерміново, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 14).

Позивачем зазначено, та відповідачем не заперечується, що позивачеві при звільненні не було проведено грошову компенсацію невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових, за 2015,2016,2017 та 2018 роки, а також невикористаної щорічної відпустки: за 2015 рік - 3 доби, та за 2018 рік - 1 добу.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за вищевказані невикористані відпустки, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VІІІ) та наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання».

Частиною 1 статті 17 Закону №580-VІІІ визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 10 статті 62 Закону №580-VІІІ поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 92 Закону №580-VІІІ поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону №580-VІІІ встановлено обчислення тривалості відпусток поліцейських. Так, поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 94 Закону №580-VІІІ, порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 94 Закону України №580-VІІІ, та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі за текстом - Порядок №260).

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Таким чином, відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 808/2122/18 від 31 березня 2020 року, а також в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 року в справі № 520/692/19 та в справі № 818/1276/17, а також в постанові від 16.04.2020 у справі № 2а-5178/12/1470.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану чергову відпустку, за 2015 рік у кількості 03 діб, за 2018 рік у кількості 01 доби, та похідних від них.

Доводи позивача, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин загальних приписів трудового законодавства, визначених КЗпП України та Законом України «Про відпустки», - є помилковими.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015, 2016,2017,2018 роки, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд зазначає наступне.

Предметом розгляду даної справи є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період служби в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, де позивач не використав додаткові відпустки, як учаснику бойових, за 2015,2016,2017 та 2018 роки.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із ч. 1 ст. 3 означеного Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Отже, пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону № 2011-XII, закріплено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення.

При цьому Головне управління Національної поліції в Донецькій області, а ні Законом України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VІІІ, а ні іншим актом законодавства до правоохоронних органів спеціального призначення - не віднесене.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, були наведені у Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 статті 92 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VІІІ, поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються пільги […] одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, зокрема учасникам бойових дій.

Судом встановлено, та сторонами не заперечується, що 20 жовтня 2015 року позивачу ОСОБА_1 наданий статус учасника бойових дій, а тому за 2015-2018 роки служби він мав право на додаткову відпустку відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII в загальній кількості 56 календарних днів.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій протягом 2015-2018 років позивачеві не надавалась, що підтверджується листом відповідача і останнім не оспорюється. Докази звернення позивачем із заявами про надання такої відпустки в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, приписами спеціальних норм, а саме, частини десятої статті 93 Закону № 580-VIII, абзаців 7-8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським № 260 (наводились по тесту рішення вище), не передбачено виплати грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій. Цими нормативними актами гарантовано лише право на грошову компенсація за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у випадку її невикористання у році звільнення із зазначенням кількості днів для виплати у наказі про звільнення.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР суд вважає помилковими, оскільки вказаними нормами гарантується право на виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки, до яких додаткова відпустка учаснику бойових дій не належить.

До такого висновку суд дійшов, виходячи як з відсутності законодавчих приписів (зокрема, в пункті 1 частини 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР), які б вказували на те, що цей вид додаткової відпустки є щорічною відпусткою, так і з огляду на розміщення статті 16-2 «Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» у розділі ІІІ «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам революції гідності» цього ж закону.

Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.

Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки…".

При цьому, судом на підставі частини 5 статті 242 КАС України врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 545/1881/16.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015, 2016,2017,2018 роки, у зв`язку із відсутністю передбаченого законодавством у нього такого обов`язку, а тому позовні вимоги в цій частині, задоволенню також не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, решта вимог позову, що є похідними, задоволенню також бути не можуть.

У відповідності до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із наведеним, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т. Нахімова, буд. 86, ЄДРПОУ: 40109058) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням терміну їх виплати, компенсації за невикористану відпустку - відмовити.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 14 серпня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров