Решение № 90670834, 29.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2020 р. Справа№200/4456/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., за участю секретаря судового засідання – Лисинської А.О.,

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – Сєрової Н.С.

розглянувши за правилами загального позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; серія та номер паспорту: НОМЕР_1 ) до Прокуратури Донецької області (місце знаходження: вул. Університетська, буд. 6, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 25707002) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до прокуратури Донецької області про визнання незаконним та скасування наказу прокурора Донецької області № 333-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та органів прокуратури області, зобов`язати прокурора Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 28.04.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08 травня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання у справі на 25 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача – Прокуратури Донецької області - про участь у засіданні 25 травня 2020 року о 15-45 год. в режимі відео конференції.

25 травня 2020 року відкладено розгляд справи до 22 червня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 29 липня 2020 року.

Позивач у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, з підстав зазначених у позові, надала суду додаткові пояснення, просила суд задовольнити позов з підстав, що у ньому наведені з урахуванням обставин, що встановлені у судовому засіданні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову зважаючи на те, що спірний наказ є правомірним та виданим в межах повноважень з додержанням чинного законодавства України, просила у позовних вимогах відмовити.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що Наказом прокурора Донецької області № 333-к від 22.04.2020 її звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

На думку позивача, спірний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він прийнятий усупереч положенням Конституції України, міжнародних договорів, ратифікованих Україною, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, порушує право позивача на працю, на свободу віросповідання, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян.

Як зазначила ОСОБА_1 із посиланням на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17.07.1997, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Україною, норми Конституції України, практику Європейського суду з прав людини, Конституційного суду України, Верховного Суду позивачу гарантований захист від незаконного звільнення, від втручання в її особисте та сімейне життя, гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання, отже, позивач, виходячи з власних релігійних переконань, на її думку, мала законне право не надавати згоду на обробку персональних даних, а, надаючи оцінку загалом нормам Закону України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прийнятому Верховною Радою України 19.09.2019, позивач зазначила, що вважає наведений Закон таким, що суперечить Конституції України, КЗпП, міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, практиці Європейського суду з прав людини, та, зокрема, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

В частині, що стосується подання заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, позивач зазначила, що нею у встановлений законом строком подано таку заяву, у тексті вказаної заяви наявні відомості про намір позивача пройти атестацію та переведення на посаду прокурора, проте підписана позивачем заява, за формою, дещо відрізняється від формі наведеній у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України № 221 від 03.10.2019.

Про причини розбіжностей між формою наданої позивачем заяви та наведеній у додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, позивачем, як нею зазначено у позовній заяві, написано ґрунтовні пояснення, які долучено до вказаної заяви і подано разом з заявою, а саме, ОСОБА_1 зазначила, що, як віруюча людина, не може надати згоду на обробку персональних даних, яку «безальтернативно примушують надати» вимоги Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», у разі бажання працювати на посаді прокурора у подальшому, а також, надала розгорнуті пояснення, чому саме вона не може надати згоду на обробку її персональних даних виходячи з її релігійних переконань, зокрема, надала пояснення щодо причин відсутності в неї реєстраційного номера облікової картки платника податків у фізичній (паперовій) формі.

Позивач наголосила, що нею у встановлений законом строк, подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, що свідчить про наявність волевиявлення позивача, спрямованого на проходження атестації та переведення позивача на посаду прокурора в обласній прокуратурі, тобто, на переконання позивача, зазначене волевиявлення є тим необхідним вираженням волі, що доступне для зовнішнього сприйняття, а підтвердженням факту її (позивача) волевиявлення на проходження атестації та переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі є підпис позивача із зазначенням дати, про що, також, на думку позивача, може свідчити її звернення до Голови Верховної Ради України, до Генерального прокурора щодо надання позивачу можливості проходження атестації без обробки її персональних даних, отже, позивачем зроблений висновок, що, оскільки нею подано у встановлений строк заяву без зазначення згоди на обробку персональних даних, та таку заяву подано у встановлений строк, то позивачем виконано вимоги Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме, подано відповідну заяву, а тому підстави для звільнення позивача з посади на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» зазначеного Закону, на переконання позивача, відсутні.

10 червня 2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача - прокуратури Донецької області, відповідно до якого, прокуратура Донецької області зазначила, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає виходячи з того, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX визначено процедуру реформування органів прокуратури, а саме, визначена послідовність дій, що їх мають вчинити прокурори з метою подальшої трудової діяльності в органах прокуратури, зокрема, пунктом 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» зазначеного закону визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Відповідач зазначив, що, на виконання зазначеної норми, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження атестації, у якому містяться форми типових заяв прокурора про переведення та про намір пройти атестацію.

Зміст заяви прокурора, відповідно до наведених вимог Закону №113-IX, має містити у собі зазначення про: намір пройти атестацію, згодну на обробку персональних даних, згоду на застосування процедур атестації, згоду на застосування умов проведення атестації.

Оскільки подана позивачем ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, відповідно, зареєстрована прокуратурою Донецької області 13/1-119вн-19, заява не відповідала наведеним вимогам, з урахуванням внутрішньої процедури органів прокуратури України, як вказую відповідач у своєму відзиві, ОСОБА_1 спірним наказом було звільнено із зазначенням у якості підстави для прийняття такого рішення листа виконувача обов`язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України України №11/1/1-2417вих-19 від 01.11.2019.

Крім цього, відповідач зазначив, що втручання у даному випадку у права позивача на повагу до приватного та сімейного життя з боку відповідача переслідувало легітимну мету – відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України, а, з урахуванням статусу позивача, вона, на переконання прокуратури Донецької області, мала усвідомлювати, що такий особливий статус в суспільстві, що його мала позивач під час роботи в органах прокуратури України, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя, як це визначено п. 6 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.12.2008 № 1165 (1198).

09 червня 2020 року позивачем надана відповідь на відзив, згідно якої, позивач, в цілому, повторює аргументацію, що викладена позивачем у позовній заяві, та з посиланням на практику ЄСПЛ та Верховного Суду наголошує на безпідставності аргументації відповідача, порушенні своїх прав та незаконності оскаржуваного наказу.

19 червня 2020 року на виконання ухвали суду від 08 травня 2020 р. позивачем надані відомості щодо дати, починаючи з якої для позивача стало неприйнятним використовувати РНОКПП та надала додаткові пояснення щодо дій, що їх було вчинено позивачем, у зв`язку з відмовою від використання РНОКПП.

10 червня 2020 року на виконання ухвали суду від 08 травня 2020 р. відповідачем надана витребувана судом інформація, а саме: відомості про середньоденну заробітну плату позивача та її середній заробіток за місяць роботи за 2020 рік; всі документи (накази, заяви, листи тощо), які стали підставою для винесення спірного Наказу прокурора Донецької області N 333-к від 22.04.2020 про звільнення позивача, зокрема, лист виконувача обов`язків начальника Департаменті кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 N 11/1/1-2417вих-19; перелік персональних даних позивача ОСОБА_1 , що оброблялись відповідачем прокуратурою Донецької області станом на 07.10.2019 із зазначенням про те, чи надавалась згода позивача на оброблення її персональних даних, та зазначенням, яким чином такі персональні дані позивача оброблялись (мета); належним чином засвідчену копію посадових обов`язків (посадової інструкції) позивача в період її перебування на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області до дати звільнення 27.04.2020 з відміткою про ознайомлення; належним чином засвідченої копії службового посвідчення позивача в період її перебування на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області; відомості щодо обліку позивача в прокуратурі Донецької області, а саме, яким саме чином обліковувалась позивач у кадровому та бухгалтерському розумінні під час її роботи в прокуратурі Донецької області (за РНОКПП або іншим чином, у разі обліку позивача для виплати заробітної плати та утримання податків іншим чином, ніж за РНОКПП, зазначити, яким саме чином); відомості щодо способу доступу (авторізації) позивача ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відомчих електронних сервісів органів прокуратури України (відомча електронна пошта (за її наявності), тощо) під час роботи поз

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просила суд задовольнити позов з підстав, що у ньому наведені з урахуванням наданих суду додаткових пояснень, представник відповідача прокуратури Донецькій області заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву та поясненнях, надав суду додаткові пояснення про відповідність власних дій та прийнятих рішень вимогам чинного законодавства, та дотримання відповідачем встановленої процедури звільнення позивача.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України на прокурорсько-слідчих посадах з серпня 2004 року.

Наказом прокурора Донецької області № 159-к від 13.02.2008 позивача, ОСОБА_1 , призначено прокурором відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури (Донецької) області.

04.10.2019 за вих. N 11/1/1-2048вих19 Генеральною прокуратурою України на адресу керівників кадрових підрозділів регіональних прокуратур надіслано листа, згідно якого, з метою належної організації прокурорів, необхідно організувати у період з 04 до 15 жовтня 2019 року включно прийом заяв про переведення на посаду прокурора відповідно в обласних прокуратурах, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію. Зазначено, що заява подається за формою, наведеною у Додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України N 221 від 03.10.2019, є доступними на веб-сайті Генеральної прокуратури України, та підписуються прокурором особисто. Одночасно з цим, зобов`язано надсилати до Департаменту кадрової роботи та державної служби інформацію щодо кількості поданих прокурорами і слідчими заяв щоденно до 15 години електронною поштою за формою згідно з додатками 1 і 2 до цього листа та сканокопіями поданих заяв. Лист надійшов до прокуратури Донецькій області 10.10.2019.

09.10.2019 за вих. N 11/1/1-2069вих-19 Генеральною прокуратурою України на адресу керівників кадрових підрозділів регіональних прокуратур надіслано листа, згідно якого у доповнення до листа Генеральної прокуратури України від 04.10.2019 N 11/1/1-2048вих19 інформує, що форми заяв про переведення на посаду прокурора відповідно в обласних прокуратур, окружних прокуратурах та про намір пройти атестацію чітко визначені Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генеральної прокурори України від 03.10.2019 N 221. Відповідні типові форми таких заяв додатково розміщені та доступні для скачування на веб-сайті Генеральної прокуратури України. Звертає увагу, що у разі подання прокурорами заяв, які не відповідають встановленим формам, наведеним у додатках до вказаного Порядку, вони мають невідкладно повертатися відповідним прокурорам для належного оформлення. Заяви прокурорів і слідчих, які не відповідатимуть затвердженим формам вважатимуться неподаними з відповідними правовими наслідками. Лист надійшов до прокуратури Донецькій області 17.10.2019.

07.10.2019 позивачем ОСОБА_1 на адресу Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича подана заява про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (далі - заява від 07.10.2019) такого змісту:

"На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

Проведення моєї атестації прошу здійснювати без обробки персональних даних, у тому числі автоматизованої, без використання (штрих-кодового) ідентифікатора, про причини зазначеного детально викладено у поясненні додатками (додається)».

До заяви позивачем додані додатки на 22 аркушах.

Так, зокрема, позивачем додані пояснення на адресу в.о. прокурора Донецької області Ромаська В.О. на його листа №11/1098 від 04.10.2019, згідно яких, ОСОБА_1 під час проведення атестації з релігійних переконань не дає згоду на обробку персональних даних посилаючись, у тому числі, на такі обставини (дослівно):

«Будь-яка людина, адаптуючись до життєвих умов, керуючись своєю волею, самостійно розпоряджалася своїм життям, що обов`язково призводило до змін персональної інформації про неї, та відображалася у системах зберігання інформації. Адаптація, зміна та використання персональних даних, які є складовою терміну «обробка персональних даних» залежали від волі людини та без неї не здійснювалися.

Пояснюю, що у разі отримання нашої згоди на обробку персональних даних з`являється можливість здійснювати такі зміни без нашого відому. Володільці персональних даних отримають право приймати рішення життєво-важливих для нас питань, а ми отримаємо готовий результат «обробки», у тому числі ми даємо згоду на використання вже змінених системою наших персональних даних. У даному випадку система зберігання даних фактично є системою керування даними.

До цього, слід навести, що у абзаці 6 п. 6.1 «Висновку Європейської групи з етики в науці та новітніх технологіях для Європейської комісії» № 20 від 16.03.2005 зазначено, що «кожне втручання в тіло, кожна операція з обробки персональних даних повинні бути розцінені як пов`язані з тілом в цілому, з індивідуумом, який повинен поважатися в його фізичній та психологічній недоторканості. Це — нова всебічна концепція особистості та її переводу до реального світу, визначає право на повну повагу до тіла, яке є на теперішній час і фізичне, і електронне».

Тобто, робота з персональними даними прирівняна до операцій з тілом людини. А це означає, що розпорядження персональними даними фактично прирівняно до розпорядження людиною. Саме так розуміє міжнародне законодавство обробку персональних даних. Свобода волевиявлення для кожної людини, тим більш для православного християнина - ОСОБА_2 дар, та добровільно передавати її будь-кому частково або повністю є замахом на те, що належить Богу, та є тяжким гріхом.

Тому, кожна людина у якої немає бажання давати генеральну довіреність на керування собою, і яка бажає розпоряджатися своїм життям самостійно, не може надати згоду на обробку персональних даних».

Крім цього, у зазначених поясненнях ОСОБА_1 звернута увага на положення статей 3, 22, 32 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України № 2-рп/2012 від 20.01.2012, Постанову Великої Палати №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018, Європейську Конвенцію про захист прав та основоположних свобод від (статті 8, 9), та з посиланням на аркуш 14 рішення Вищої Ради Правосуддя №1526/0/15-19 від 04.06.2019, позивачем ОСОБА_1 зроблено висновок, та, відповідно, повідомлено в.о. прокурора Донецької області Ромаська В.О., що (дослівно):

«Положення пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звужують Конституційні права прокурорів в частині надання обов`язкової згоди на обробку персональних даних для проходження атестації, тобто вказані положення суперечать Конституції України. Тому в даному випадку слід застосовувати положення Конституції.

Крім цього, пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не зобов`язує надання згоди прокурором на його звільнення у разі неуспішного проходження ним будь-якого з етапів атестації, як це зазначено у бланку заяви про переведення на посаду прокурора.

Слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено примушування працівників надавати згоду на їх звільнення».

Так, вказану заяву позивача за наведеними додатками ОСОБА_1 було подано 07.10.2019 та зареєстровано у прокуратурі Донецької області 10.10.2019 за №13/1-119вн-19.

09.10.2019 позивачем ОСОБА_1 на адресу генерального прокурора України Рабошапки Руслана Георгієвича направлено листа, згідно якого позивач надіслала оригінал заяви про переведення на посаду прокурора в прокуратурі Донецької області та про намір пройти атестацію, одночасно зазначаючи, що така заява надсилалася до прокуратури Донецької області 07.10.2019 з додатками на 22 аркушах.

Також, зазначеним листом, позивач повідомила генерального прокурора ОСОБА_3 , з проханням захистити її конституційне право на працю, та надати можливість проходити атестацію без обробки персональних даних, оскільки надання такої згоди для позивача є неприпустимим виходячи з її релігійних переконань.

Крім цього, позивач з цих же самих питань зверталась 10.10.2019 як до Президента України, так і до Голови Верховної Ради України, але ці звернення були направлені до розгляду до Генеральної прокуратури України.

15.10.2019 за вих. № 11/1524 прокуратурою Донецької області на адресу в.о. начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України Дунаса Т.О. направлено оригінали заяв працівників прокуратури Донецької області про переведення на посаду прокурора та про намір пройти атестацію та інших документів.

01.11.2019 за вих. №11/1/1-2417вих19 в.о. начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України Дунасом Т.О. на адресу прокуратури Донецької області згідно якого, до прокуратури Донецької області направлений список працівників прокуратури області, які не подали Генеральному прокурору у встановлений строк заяви установленої форми про переведення до обласної (окружної) прокуратури та про намір пройти атестацію, а також зазначено, що такі прокурори звільняються з посади на підставі підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

22.04.2020 прокуратурою Донецької області за підписом прокурора області видано спірний наказ №333-к, яким, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3, підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 27 квітня 2020 року із зазначенням у якості підстави листа виконувача обов`язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 №11/1/1-2417вих19, у зв`язку з чим прокуратурою Донецької області позивачу направлено документ з назвою «Увідомлення» від 27.04.2020 вих. № 11/399.

Вважаючи наведений вище спірний Наказ таким, що не відповідає вимогам закону, та порушує права позивача, остання звернулась до суду з цією позовною заявою.

Приймаючи рішення в цієї адміністративній справі, суд виходить з наступного.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України, Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами першою та другою статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У силу частини третьої статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі N 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі N 803/31/16, від 30.07.2019 у справі N 804/406/16, від 08.08.2019 у справі N 813/150/16.

Отже, положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме з така позиція висловлена Верховним Судом у постанові у справі N 804/211/16 від 08.10.2019.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 N 1697-VII "Про прокуратуру" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про прокуратуру" систему прокуратури України становлять: офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Статтею 9 Закону України "Про прокуратуру" визначені повноваження Генерального прокурора України, зокрема, щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурів.

Згідно пункту 2 частини другої статті 41 Закону України "Про прокуратуру", повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Згідно підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції станом на дату видання спірного Наказу), прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Спірним Наказом № 333-к від 22.04.2020 позивача було звільнено саме на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Наведене дозволяє суду зробити висновок, що подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення позивача на посаду прокурора в обласної прокуратури; про намір позивача пройти атестацію; про надання згоди позивачем на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Одночасно з цим, підпунктом 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

Зміст наведених вище норм свідчить, що, у даному випадку, для застосування до позивача, негативних для неї наслідків у вигляді звільнення прокурором області з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури області та органів прокуратури Донецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", позивач мала би або не подати у встановлений строк заяву до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, або подати таку заяву без зазначення відомостей, зазначення яких є обов`язковим в силу наведеної вище норми, а саме, відомостей про переведення позивача на посаду прокурора в обласної прокуратури; про намір позивача пройти атестацію; про надання згоди позивачем на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Аналогічним чином вирішено питання змісту заяви, що її має бути подано прокурором, й безпосередньо в Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року N 221, згідно пункту 9 Розділу І якого, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно пункту 10 розділу І зазначеного Порядку, заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

Разом з тим, відповідач прокуратура Донецької області, як на обґрунтування відповідності вимогам закону спірного наказу про звільнення позивача, пояснив суду, що подана позивачем ОСОБА_1 Генеральному прокурору заява про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру є заявою довільної форми, без урахування типової форми, яка, як зазначає відповідач, є обов`язковою для всіх прокурорів, тобто позивачем при написанні заяви не виконано в повному обсязі ані вимог Закону 113-IX, ані Порядку.

Суд зазначає, що, з урахуванням фактичних обставин справи, для вирішення питання про відповідність спірного Наказу вимогам закону, зокрема, в частині наявності підстави для звільнення позивача, необхідно встановити: чи подана позивачем заява про переведення на посаду прокурора в обласної прокуратурі, чи зазначено в поданій позивачем заяві про намір пройти атестацію, чи надана згоду позивачем на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації (як того вимагає пункт 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пункт 9 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року N 221), та, чи подана така заява позивачем в строк до 15 жовтня 2019 року (включно) (пункт 10 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року N 221).

Надаючи оцінку змісту поданої позивачем заяви від 07.10.2019, суд констатує:

- заява адресована Генеральному прокурору;

- абзац 1 заяви містить посилання на пункт 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та прохання перевести позивача на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації;

- абзац 2 заяви містить прохання позивача здійснювати проведення її атестації без обробки персональних даних, у тому числі автоматизованої, без використання (штрих-кодового) ідентифікатора, про причини зазначеного позивачем детально викладено у поясненні з додатками;

- до заяви додані додатки на 22 аркушах;

- заява підписана позивачем із зазначенням дати - 07.10.2019.

Виходячи з фактичних обставин справи, саме невідповідність змісту поданої позивачем заяви вимогам пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та пункт 9 Розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому Наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року N 221 стало підставою для видання спірного Наказу про звільнення позивача.

Суд зазначає, що зі змісту пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", саме факт неподання позивачем у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури про намір у зв`язку із цим пройти атестацію із зазначенням про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації тягне за собою звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідачем не заперечується той факт, що подана позивачем заява від 08.10.2019 була прийнята, зареєстрована, передана належним чином до Генеральної прокуратури України, та не була повернута позивачу у зв`язку неналежним, на думку відповідачів, її оформленням, а наслідками розгляду заяви позивача від 07.10.2019 Генеральним прокурором стало видання спірного Наказу.

Суд зазначає, що, дійсно, на нормативному рівні питання, яким саме чином мали б діяти відповідач при отриманні ними заяви, яка не повною мірою відповідає за своїм змістом та формою вимогам наказу Генеральної прокуратури України N 221 від 03.10.2019 (додаток 2) не врегульоване, але, у будь-якому разі подана позивачам заява має відповідати за своїм змістом вимогам Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", а саме, в поданій заяві має бути зазначено: про переведення позивача на посаду прокурора в обласної прокуратури; про намір позивача пройти атестацію; про надання згоди позивачем на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Суд виходить з того, що, саме факт відсутності поданої прокурором заяви або, невідповідність такої заяви вимогам, що встановлені законом, тягне за собою його звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" в силу пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Позивачем, фактично, не заперечується той факт, що подана нею заява від 07.10.2019 не відповідає за своїм змістом встановленим вимогам, але, наголошується, що на це ніби є вагома причина у вигляді релігійних переконань позивача, яка є віруючої людиною, отже, це не дозволяє надавати згоду відповідачеві на використання персональних позивача.

Разом з тим, суд констатує, що виходячи зі змісту поданої позивачем заяви від 07.10.2019, в цієї заяві відсутня не лише згода позивача на обробку персональних даних, але й на застосування процедур та умов проведення атестації, а також, доданий абзац вільного змісту, що не перебачений Законом України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", про проведення атестації позивача без обробки її персональних даних, але це залишилось поза увагою позивача як під час звернення до суду з позовною заявою, так і під час розгляду справи.

Надаючи оцінку змісту поданої позивачем заяви від 07.10.2019, суд зазначає, що, оскільки станом на 07.10.2019 позивач мала статус посадової особи органів прокуратури України, а відповідач прокуратура Донецької області віднесений до органів державної влади у розумінні частини другої статті 19 Конституції України, то, як позивач, так і відповідач зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто у даному випадку на позивача покладений обов`язок скласти та подати заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію чітко визначеного Законом України N 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" змісту, а на відповідача, відповідно, покладений обов`язок прийняти таку заяву та здійснити відповідні визначені законом дії за наслідками прийняття такої заяви.

Суд наголошує, що, виходячи з положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідач позбавлений права здійснювати дії, спрямовані на подальше проходження атестації, за заявою, зміст якої не відповідає вимогам закону, тобто, на переконання суду, немає передбаченої законом можливості ототожнювати за наслідками заяви, що відповідають вимогам закону, та заяви, що таким вимогам не відповідають, як у випадку із заявою позивача від 07.10.2019.

Отже, суд не погоджується із доводами позивача, що нею виконані вимоги зазначеного закону щодо подання заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Щодо підстав звільнення позивача, що їх зазначено у оскаржуваному наказі, суд констатує, що виходячи з його змісту, підставою, на яку посилається відповідач для звільнення позивача, є саме пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», отже, аргументи позивача про зазначення у якості підстави листа виконувача обов`язків начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України від 01.11.2019 №11/1/1-2417вих19 судом не приймаються, у тому числі, оскільки, зазначеним листом, відповідно до вимог Закону №113-IX та пункту 10 розділу 1 Порядку, у період з 04 по 15 жовтня 2019 включно здійснювався прийом письмових заяв Генеральному прокурору від прокурорів регіональних, місцевих та військових прокуратур про переведення на посаду прокурора в обласній, окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Наведені обставини свідчать про законність оскаржуваного Наказу та відсутності підстав для його скасування.

Виходячи з аргументів позивача, що їх покладено в основу поданого позову, суд вважає за можливе та необхідне надати таким аргументам власну оцінку.

Як встановлено під час розгляду справи та не заперечується позивачем, для неї починаючи з 24.04.2004 стало неприйнятним використовувати РНОКПП, у зв`язку із чим, позивачем, як вона зазначає, надіслані заяви до начальника ДПІ Калінінського району у м. Донецьк про відмову від РНОКПП та про відмову від повторної реєстрації, також, позивачем на початку травня 2014 зданий закордонний паспорт, як вона зазначає, у зв`язку з тим, що на його першому аркуші зазначений ІНПП (РНОКПП), заробітну плату позивач отримувала за «ощадкнижкою» без використання РНОКПП або відмітки в паспорті, у зв`язку з чим, згодом, наприкінці 2014 року рахунок позивача в ПАТ «Ощадбанк» було, як вона зазначає, заблоковано, саме з підстав відсутності РНОКПП або відповідної відмітки в її паспорті, а новий рахунок позивач не мала можливості відкрити з таких же підстав, отже, отримувала заробітну плату поштовим переказом, про що був складений та направлений відповідний рапорт до прокуратури області, з цих же підстав позивач не змогла отримати довідку ВПО.

Щодо її відмови від обробки персональних даних позивача, остання пояснила суду, що 05.05.2014 нею підписано та спрямовано відповідні листи до магазинів, бібліотек, стадіону про відмову від дисконтних карт, читацьких квитків, та відмову від обробки її персональних даних та видалення їх з відповідних баз даних, а в подальшому така згода на обробку персональних даних не надавалась.

Виходячи з фактичних обставин, судом зроблений висновок, що позивач ототожнює власні персональні дані (згоду на обробку яких вимагає від позивача закон, та яку позивач не може надати), РНОКПП (від використання якого позивач відмовилась з власних релігійних переконань) та унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (УНЗР) (який зазначений на першому аркуші закордонного паспорту, який позивач, як вона зазначає, здала).

Обґрунтовуючи свою позицію в питанні відмови від використання РНОКПП, позивач посилається, у тому числі, на висновки наукової експертизи на запит народного депутата України ОСОБА_4 , що проведена Вінницьким Національним Аграрним Університетом та надрукована 11.11.2010 р., згідно яких, ІНПП (індивідуальний номер платника податків) – унікальне, універсальне, довічне (посмертне) ім`я людини у новій тотальній глобальній системи обліку, контролю та управління фізичними об`єктами (людьми), воно надається їй системно і являє собою число, яке може бути нанесено на лоб чи праву руку людини, має штриховану форму надпису, при зчитуванні якого використовується ключова послідовність «шістсот шістдесят шість», при поєднанні системи ідентифікації із сучасними досягненнями науки, людина повністю втрачає свою свободу, бо добровільно довіряє контролювати свої розум та волю господарю, якій володіє інформацією, та змушена буде діяти виключно в рамках алгоритму системи управління, зазначено, що можливий облік платників податків без використання ІНПП і без створення Єдиної бази даних. У якості рекомендації зазначено повернутись до раніше прийнятої форми ведення обліку сплати податків без обов`язкового присвоєння громадянам України будь-яких спеціальних ідентифікаторів.

Суд зазначає, що лише той факт, що зазначені висновки оприлюднені у листопаді 2010 року, тобто ще до прийняття Податкового кодексу України, яким врегульовані питання обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, дозволяє залишити без уваги наведені висновкі наведеної експертизи.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суд вважає за необхідне зауважити, що питання свободи віросповідання, релігійних переконань та віри є дуже чутливими як для конкретної людини, так і для суспільства та держави в цілому.

У той же час, на переконання суду, чутливість таких питань не може та й не має трактуватися будь-ким, у тому числі позивачем, як можливість встановлювати власні окремі правила поведінки та вимагати від інших дотримання таких правил лише виходячи з того, що ця поведінка відповідала б релігійним переконанням особи, навіть за умови невідповідності таких дій закону.

Судом, зокрема, встановлено, що незважаючи на особисте рішення позивача про фізичне знищення документу про привласнення її РНОКПП, остання продовжувала обліковуватись у податковому відношенні за останнім місцем в прокуратурі Донецької області саме за РНОКПП, що підтверджується документами, що надані як позивачем, так і відповідачем, тобто, знищення документа про привласнення РНОКПП не є достатнім для досягнення мети, що її переслідувала позивач виходячи з її релігійних переконань, також виходячи з такого.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 9 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод установлює, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до пункту 63.1. статті 63 Податкового кодексу України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктом 63.2. статті 63 Податкового кодексу України установлено, що взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Згідно з пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України всі фізичні особи -платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб -платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

За змістом пункту 63.6 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта. Порядок внесення відмітки визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 63.7. статті 63 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому.

Пунктами 70.1. - 70.2 статті 70 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов`язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки. До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація: прізвище, ім`я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.

На підставі пункту 70.5 статті 70 Податкового кодексу України фізична особа - платник податків незалежно від віку (як резидент, так і нерезидент), для якої раніше не формувалася облікова картка платника податків та яка не включена до Державного реєстру, зобов`язана особисто або через законного представника чи уповноважену особу подати відповідному контролюючому органу облікову картку фізичної особи - платника податків, яка є водночас заявою для реєстрації в Державному реєстрі, та пред`явити документ, що посвідчує особу.

Фізична особа - платник податків, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати відповідному контролюючому органу повідомлення та документи для забезпечення її обліку за прізвищем, ім`ям, по батькові і серією та номером паспорта, а також пред`явити паспорт.

Пунктом 1 розділу II Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року N 822 (далі - Положення N 822), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2017 року за N 1306/31174, визначено, що облік фізичних осіб - платників податків ведеться у Державному реєстрі за реєстраційними номерами облікової картки платника податків, а осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім`ям, по батькові (за наявності), серією та/або номером діючого паспорта громадянина України без використання реєстраційного номера облікової картки платника податків (до паспортів зазначених осіб вноситься відмітка, яка свідчить про наявність права здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта).

Пунктом 2 Розділу 2 Положення N 822 встановлено, що реєстрація фізичних осіб у Державному реєстрі проводиться в такому порядку: отримання та перевірка документів, які подаються фізичними особами до контролюючого органу для проведення реєстрації, обліку, внесення змін, щодо додержання повноти відомостей, зазначених в Обліковій картці, Повідомленні або Заяві про внесення змін.

Пунктом 1 розділу IV Положення N 822 визначено, що Державний реєстр фізичних осіб - платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів. Складовою частиною Державного реєстру є окремий реєстр Державного реєстру, до якого вноситься інформація про фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та/або номером паспорта.

На підставі пункту 2 розділу IV Положення N 822 до Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов`язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України.

Згідно з пунктом 1 розділу VIII Положення N 822 фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, зобов`язана особисто подати до відповідного контролюючого органу Повідомлення за формою N 1П (додаток 8), яке є водночас заявою для обліку в окремому реєстрі Державного реєстру, та пред`явити паспорт або документ, на підставі якого оформлюється паспорт вперше. У разі зміни прізвища, імені чи по батькові особа, крім паспорта, пред`являє свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності).

Відповідно до пункту 4 розділу VIII Положення N 822 для заповнення Повідомлення використовуються дані паспорта та інших документів, які подаються у разі зміни паспортних даних або оформлення паспорта вперше.

З 01 січня 2011 року податковий облік платників податків здійснюється за правилами, встановленими Податковим кодексом України.

Відповідно до приписів статей 63, 70 Податкового кодексу України, Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року N 822, для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, передбачено їх облік в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, іменем, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що реалізація права на внесення до паспортів фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, відміток, про які йде мова вище, здійснюється в порядку та у спосіб, що визначені законом, дотримання яких є обов`язковою умовою внесення відповідної відмітки до паспорта.

При цьому, законодавством не передбачено можливості ведення обліку фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, виключно за прізвищем, іменем, по батькові, роком народження і місцем реєстрації.

Норми Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів", які передбачали можливість податкового обліку за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без серії і номера паспорта, втратили чинність із набранням чинності Податковим кодексом України з 1 січня 2011 року.

Зміна порядку податкового обліку осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, не призводить до зменшення обсягу прав вказаних осіб, оскільки такий облік передбачає лише незастосування реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Такі висновки узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, висловлену у Рішенні від 3 грудня 2009 року N 40010/04 у справі " ОСОБА_5 та інші проти Росії", яка стосувалась відмови віруючих православної церкви від ідентифікації у податкових правовідносинах за номером. Суд зазначив, що захищаючи особисту сферу, стаття 9 Конвенції не завжди гарантує право поводити себе у публічній сфері життя так, як того вимагають релігійні погляди. Держава, розробляючи та застосовуючи власні внутрішні процедури, не може залежати від точки зору окремих громадян, яка базується на їх релігійних віруваннях. Суд дійшов висновку, що спосіб організації державної податкової бази даних з використанням індивідуальних номерів платників податків не є втручанням держави у реалізацію права заявниці на свободу релігії, гарантованого статтею 9 Конвенції.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (справа N 803/1203/17), від 25 липня 2018 року (справа N 823/198/16), від 29 липня 2019 року (справа N 816/957/16), від 25 жовтня 2019 року (справа N 806/2355/15), від 11 грудня 2019 року (справа N 440/1066/19).

Водночас, чинне законодавство України передбачає можливість вилучення вже існуючих облікових карток з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Права осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, захищені шляхом надання їм (їхнім представникам) звертатися до уповноважених органів із Повідомленням форми N 1П, на підставі якої формується окремий реєстр Державного реєстру про фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків. Однак, нормативно правові акти, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають обліку таких осіб інакше ніж за серією та номером паспорта.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2020 року (справа N 140/1476/19).

Позивачем не заперечується, що вона з відповідними заявами у встановленому порядку до податкових органів не зверталася, оскільки вважає існуючий порядок обліку громадян, для яких є неприйнятним використання РНОКПП з релігійних переконань, таким, що не забезпечує дотримання прав позивача в цієї сфері.

З огляду на наведене, суд констатує, що, з урахуванням власних релігійних переконань, позивач мала би, у будь-якому разі, здійснити належні процедури згідно вимог законодавства (зокрема, здійснити дії відповідно до закону з постановки себе на облік іншим чином ніж за РНОКПП), тобто надати власним переконанням відповідно зовнішнє, зрозуміле для оточуючих, вираження, що не припускає двоякого тлумачення, зокрема, й для того, що б уникнути негативних для себе наслідків, що їх мала, та на які посилається позивач у якості обґрунтування своїх позовних вимог, позивач, адже, як вже зазначав суд, саме лише бажання позивача фізично позбутися документу про привласнення РНОКПП, та, відповідно, знищення такого документу, разом із розсиланням відповідних листів не є у даному випадку достатнім та таким, що породжує юридично значущі наслідки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведені судом встановлені під розгляду цієї справи обставини дають суду можливість зробити висновок про безпідставність позовних вимг та відсутність порушень закону з боку відповідача під час видання спірного наказу, позові вимоги позивача є такими, що задоволенню не підлягають, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про визнання незаконним та скасування наказу прокурора Донецької області № 333-к від 22.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області та органів прокуратури області, зобов`язання прокурора Донецької області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, аналітичної роботи та інформаційних технологій прокуратури Донецької області з 28.04.2020 – відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 29 липня 2020 року.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова