Решение № 90409276, 15.07.2020, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/678/20

Провадж.№ 2/481/206/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

15.07.2020 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді Уманської О.В.,

за участі секретаря Кузьміної Н.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду міста Новий Буг, Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та визначення часток у праві спільної сумісної власності,

Встановив:

22.05.2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Новобузького районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та його поділ шляхом визнання за позивачкою права власності на 2/3 частини житлового будинку, а за відповідачем на 1/3 частини.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка ОСОБА_1 зазначила, що 27.08.2011 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Новобузького районного управління юстиції у Миколаївській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 72. 08.02.2012 року від шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 донька - ОСОБА_5 . Крім того, в період шлюбу сторонами було придбано будинок, з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За згодою сторін договір купівлі-продажу було оформлено на ім`я відповідача та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ним.

Фактично шлюб між сторонами припинено ще в липні 2018 року, а 16.10.2018 року Новобузьким районним судом Миколаївської області було винесено рішення у справі № 481/1030/18-ц і шлюб між сторонами офіційно розірвано. З того часу між сторонами по справі існує спір з приводу користування та права власності на вказаний будинок. Крім того, після розірвання шлюбу відповідач ухилився від участі у вихованні дітей, та всіляко ухиляється від свого обов`язку щодо їх утримання.

На підставі ст..60,61,69, 70.71СК України, ч.3 ст.368, 372 ЦК України позивачка просила визнати спірний будинок сумісною власністю її та відповідача. Але зважаючи на те, що діти проживають на даний час із позивачкою, відповідач ухиляється від свого обов`язку по їх утриманню позивачка просила суд відійти від рівності часток у праві спільної сумісної власності, та визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного спірного будинку, а за відповідачем на 1/3 частину.

Ухвалою судді від 10.06.2020 року відкрито провадження у справі та справу призначено в порядку загального позовного провадження до підготовчого засідання.

14.07.2020 року у підготовчому судовому засіданні позивачка подала заяву про зміну своїх позовних вимог, та просила визнати спірний будинок спільною сумісною власністю її та відповідача, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного спірного будинку, та за відповідачем на 1/2 частину.

У підготовчому судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала. Суду пояснила, що перед підготовчим судовим засіданням вона спілкувалась із відповідачем по справі і вони дійшли згоди про поділ спірного будинку в рівних частках . Крім того, з часу подання вказаного позову до суду також змінились обставини щодо участі відповідача у вихованні дітей, оскільки він почав спілкуватися із дітьми та сплачувати аліменти на їх утримання.

Представник відповідача ОСОБА_2 у підготовчому судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнав, та не заперечував, щодо визнання спірного будинку спільною сумісною власністю, оскільки він дійсно був придбаний у період шлюбу сторін. Також не заперечував проти визнання за позивачем та відповідачем права власності на вказаний будинок у рівних частках, по Ѕ за кожним.

Відповідно до ч.3, 4 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст.206, 207 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України, передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що 27.08.2011 року сторони зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Новобузького районного управління юстиції у Миколаївській області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за № 72, однак рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 16.10.2018 року даний шлюб був розірваний ( а.с.5).

08.02.2012 року від шлюбу у сторін по справі народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14.02.2012 року ( а.с.36).

Крім того ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу у сторін по справі народилася донька - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 10.09.2013 року ( а.с.37).

У період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_3 , між ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з одного боку, як продавцями та ОСОБА_3 з іншого боку, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 ( а.с.6-7)

Із копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.07.2017 року встановлено, що право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 розмір частки :1/1 (а.с.8).

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною 2 ст.60 СК України встановлено презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу.

Аналізуючи зазначену норму, суд вважає, що реєстрація права на майно, придбане під час шлюбу, лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя (ч.3 ст.61 та ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України).

Тому зважаючи на встановлені судом обставини та на визнання представником відповідача факту належності будинку АДРЕСА_1 до об`єкту спільного сумісного майна сторін по справі, суд вважає можливим задоволення позову у цій частині.

Щодо визначення часток у праві власності на спірний будинок, суд виходить із наступних норм.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Положеннями ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання за сторонами права власності на спірний будинок в рівних частках, по 1/2 частині за кожним, також пілдягають задоволенню.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.3 ст.372 ЦК України).

З поділом нерухомого майна право спільної сумісної власності на нерухоме майно (будинок) припиняється, відповідно, нерухоме майно (будинок) набуває статусу спільної часткової власності сторін на майно, де ідеальна частка кожного рівна 1/2.

Визнання в порядку поділу майна за кожним права власності на майно в ідеальній частці, що є рівною для кожного 1/2, не позбавляє сторони права в подальшому звернутися до суду з вимогами про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в порядку статті 364 ЦК України, чи про припинення права на частку у спільному майні в порядку статті 365 ЦК України, рівно як і не позбавляє права на укладення цивільно-правових угод щодо майна, яким володіють на праві спільної власності. З поділом спільного майна подружжя в ідеальних частках майно з об`єкту права спільної сумісної власності стає об`єктом права спільної часткової власності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, повязані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.

Оскільки позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 1892,00грн. ( 840.80грн. за вимогою про визнання майна спільним сумісним, та 1051,20 за вимогою про поділ спільного сумісного майна), однак нею сплачено лише 840.80грн., тому з відповідача підлягають стягненню недоплачений судовий збір в сумі 1051,20 грн.на користь держави, а на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у виді судового збору , сплаченого нею при подачі позову до суду в сумі 840.80грн. .

На підставі ст.ст. 57, 60, 61, 65, 69-71 СК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю та визначення часток у праві спільної сумісної власності - задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу, визнати:

- за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( паспорт № НОМЕР_3 , виданий 28.11.2019 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

- за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Вознесенським МРВ УМВС України в Миколаївській області 28.03.2006 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві, Код ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), р/рахунок НОМЕР_7 , код класифікації 22030106 «Судовий збір») - судові витрати в сумі 1051 (однієї тисячі п`ятдесяти однієї) грн.. 20 коп в рахунок відшкодування недоплаченого судового збору .

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5 ч.1Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину встановленого КМУ пов`язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Повний текст рішення виготовлений 15.07.2020 року

Суддя Уманська О.В.