Решение № 90258994, 06.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2020 року м. Рівне №460/174/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКвартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне, у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді у встановлений Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР строк на звернення позивача від 28.11.2019 наданого в порядку Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР;

зобов`язати відповідача надати позивачу відповідь на звернення від 28.11.2019 із врахуванням норм Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно не надано на заяву позивача від 28.11.2019 відповідь у встановлений Законом України "Про звернення громадян" строк, чим створено перешкоди, на думку позивача, у забезпеченні його та членів його сім`ї жилим приміщенням для постійного проживання. Стверджує, що відповідач протиправно знехтував виконання вимог частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" та норм Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, чим порушив право позивача на своєчасне отримання відповіді, оскільки станом на 14.01.2020 відповіді не надав.

Ухвалою від 17.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 11.02.2020 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.03.2020 позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 про повернення позовної заяви у справі № 460/174/20 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 22.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Листом від 16.06.2020 № 1121 (вх. № 19478/20 від 17.06.2020) відповідач повідомив, що 05.12.2019 за вих. № 2640 позивачу було направлено відповідь на його заяву від 28.11.2019, яка направлялася простою кореспонденцією, а тому зазначає, що твердження позивача щодо неотримання відповіді не відповідають дійсності.

Суд враховує, що ухвалою від 22.05.2020 суд витребовував у відповідача копію звернення ОСОБА_1 від 28.11.2019 наданого в порядку Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР, що є предметом позову; копію відповіді на звернення ОСОБА_1 від 28.11.2019; письмову інформацію щодо дати отримання звернення від 28.11.2019 ОСОБА_1 з доданням підтверджуючих доказів; докази щодо підтвердження дати надання (особистого вручення, відправлення) відповіді на звернення від 28.11.2019; копії документів наданих у відповідь на звернення від 28.11.2019 ОСОБА_1 .

До поданого суду листа від 16.06.2020 № 1121 (вх. № 19478/20 від 17.06.2020) відповідачем долучено копію заяви ОСОБА_1 від 28.11.2019 та копію листа відповідача ОСОБА_1 від 05.12.2019 № 2640.

Суд також враховує, що в ухвалі від 22.05.2020 суд роз`яснив, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки, зокрема, щодо подання доказів, продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, у поданому 17.06.2020 до суду листі від 16.06.2020 № 1121 відповідачем не вказано, що інші витребувані судом докази будуть подані у інший строк, продовжений на строк дії карантину.

Відповідно до частини дев`ятої статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відтак суд дійшов висновку про розгляд даної справи за наявними матеріалами справи.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.09.2017 № 318, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу напрямків управління територіальної оборони управління оперативного командування "Захід", відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, звільнено у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я).

Наказом командувача військ оперативного командування "Захід" (по стройовій частині) від 21.09.2017 № 215, з 28.09.2017 підполковника ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення й направлено для зарахування на військовий облік до Рівненського об`єднаного міського військового комісаріату.

28.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою у порядку Закону України "Про звернення громадян" стверджуючи, що пункт 10 розділу VII наказу Міністра оборони України від 31.07.2018 № 380 ним виконано, а саме: вислуга років на військовій службі становить 24 роки, звільнений з військової служби за станом здоров`я, забезпечений службовим житловим приміщенням, має право на виключення цього житла з числа службового та забезпеченням ним для постійного проживання та перебуває на квартирному обліку. Стверджує, що відповідно до пункту 26 розділу ІV цього ж наказу Міністра оборони України особи, звільнені з військової служби, які були забезпечені службовим жилим приміщенням та залишені на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, не підлягають виселенню до забезпечення їх у встановленому порядку постійним житлом. Тому зазначає, оскільки відпала потреба у використанні наданого йому житла як службового, звертається щодо надання відповідного клопотання до ЦНАПу про внесення змін до відомостей щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо відповідної квартири. Відповідь на вказану заяву просить надати у встановлений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" строк, яку надіслати поштою за його адресою.

Неотримання протягом встановленого у статті 20 Закону України "Про звернення громадян" строку відповіді на подану заяву слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону № 393/96-ВР заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно із частинами першою, четвертою, п`ятою статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Порядок розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також порядок контролю за його дотриманням визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735).

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об`єктивний і своєчасний розгляд звернень громадян з метою оперативного розв`язання порушених у них питань, задоволення законних вимог заявників, поновлення порушених конституційних прав та запобігання надалі таким порушенням.

Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 Закону № 393/96-ВР.

Пунктом 6 розділу ІІ Інструкції № 735 визначено, що усі звернення, що надійшли поштою (електронною поштою) або надаються особисто громадянами, повинні прийматися, попередньо розглядатися та централізовано реєструватися в день їх надходження, а ті, що надійшли у неробочі день та час, - наступного після нього робочого дня, у реєстраційно-контрольних картках (додаток 1), придатних для обробки на персональних комп`ютерах або в журналі реєстрації звернень громадян (додаток 2). Конверти (вирізки з них), у яких надійшли звернення, зберігаються разом з ними.

Як встановлено у пункті 14 розділу ІІ Інструкції № 735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п`ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян".

Згідно з пунктами 4 та 5 розділу ІІІ Інструкції № 735 термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Отже, положеннями Інструкції № 735, які відповідають приписам статті 20 Закону № 393/96-ВР, передбачено місячний строк розгляду поданих звернень (пропозицій, заяв та скарг) від дня їх надходження, а тих, які не потребують додаткового вивчення, - не більше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Як встановлено судом, 28.11.2019 позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача, у якій просив надати відповідь у встановлений строк засобами поштового зв`язку.

На виконання ухвали від 22.05.2020 відповідач подав суду копії відповіді на вказану заяву позивача від 05.12.2019 № 2640 стверджуючи про надіслання 05.12.2019 вказаної відповіді позивачу.

Суд зауважує, що жодних доказів на підтвердження надіслання позивачу означеної відповіді від 05.12.2019 № 2640 відповідач суду не подав та не повідомив суд щодо наявності відповідних підтверджуючих надіслання відповіді доказів.

За приписами частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже, суд відхиляє як доказ лист від 05.12.2019 № 2640, поданий відповідачем на підтвердження надання позивачу відповіді на подану заяву від 28.11.2019, позаяк означений лист не відповідає вимогам належності та допустимості доказів та не дає можливості встановити дійсні обставини справи, що входять до предмета доказування у даній справі, зокрема, щодо надання такої відповіді позивачу та строку її надання.

Як встановлено судом, заяву позивача від 28.11.2019 відповідач отримав 29.11.2019, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження даного поштового відправлення за відповідним штрих-кодовим ідентифікатором з поштової квитанції про відправлення рекомендованого листа 28.11.2019 (а.с.61).

Натомість, на підтвердження надання відповіді позивачу 05.12.2019 відповідачем не подано жодного доказу. Окрім того, суд не встановив, а відповідач не заявляв про продовження строку надання відповіді на заяву позивача від 28.11.2019 у встановленому Законом № 393/96-ВР порядку до 45 днів.

10.06.2020 позивач подав суду клопотання, у якому, серед іншого, зазначає, що станом на 10.06.2020 відповідач не надав відповіді на заяву позивача від 28.11.2020.

Доказів протилежного відповідачем не надано, а судом не здобуто.

Статтею 6 Конвенції та статтею 55 Конституції України кожній особі гарантується право на доступ до правосуддя, яке включає в себе право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Обов`язковою умовою надання захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

У позовній заяві позивач зазначає про порушення відповідачем права позивача на отримання відповіді на подане звернення у порядку Закону № 393/96-ВР та стверджує, що ненадання відповідачем відповіді у встановлений строк чинить позивачу перешкоди у реалізації захисту його прав та законних інтересів, оскільки позбавляє можливості ознайомитися з її змістом своєчасно.

Таким чином, звернення позивача з цим позовом спрямоване на забезпечення справедливої сатисфакції та належного відновлення порушеного права.

Вирішуючи спір у даній справі суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Тобто стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості та кожного громадянина зокрема отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).

Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова державного органу у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.

Суд зазначає, що завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу на особливості принципу доказування, покладеного в основу адміністративного судочинства, згідно з яким обов`язок доказування правомірності своєї діяльності несе відповідач-суб`єкт владних повноважень.

Суд зазначає, що право на отримання відповідної інформації на подану заяву (звернення) у відповідності до Закону № 393/96-ВР передбачає і право на своєчасність її отримання.

Порушення суб`єктом владних повноважень права на своєчасність отримання відповіді на заяву від 28.11.2019 є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб`єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб.

Відповідно до пунктів 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи характер спірних правовідносин та зважаючи на неможливість відновити своєчасність надання відповіді на заяву позивача від 28.11.2019, а також враховуючи не підтвердження відповідачем у межах судового розгляду даної справи надання позивачу відповіді на заяву від 28.11.2019, належним та ефективним захистом порушеного відповідачем права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді у встановлений Законом № 393/96-ВР строк на звернення позивача від 28.11.2019 та зобов`язання відповідача надати позивачу відповідь на звернення від 28.11.2019 відповідно до Закону № 393/96-ВР.

Суд переконаний, що задоволення вказаної позовної вимоги є дотриманням судом гарантій щодо того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне (вул. Чернишова, 8, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 08005801) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне щодо ненадання відповіді у встановлений Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР строк на заяву ОСОБА_1 від 28.11.2019, поданої у порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м.Рівне надати ОСОБА_1 відповідь на заяву від 28.11.2019 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складений 06 липня 2020 року.

Суддя Нор У.М.