Решение № 90070125, 10.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 червня 2020 рокум. Ужгород№ 260/827/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Костелей І.Ф.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Галамба Марина Василівна,

відповідач: Військова частина 3002 Національної гвардії України – представник у судове не з`явився,

розглянувши у відритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 10 червня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 25 червня 2020 року, у зв`язку із карантинними заходами встановленими в Закарпатському окружному адміністративному суді з 19 червня по 22 червня 2020 року за Наказом Голови суду від 18 червня 2020 року № 29/О.

13 червня 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, Військової частини 3002 Національної гвардії України на території міста Ужгород Закарпатської області, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Відповідача - військову частини 3002 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати Позивачу - ОСОБА_1 грошової компенсації за харчове продовольство в день звільнення з військової служби; 2) зобов`язати Відповідача - військову частини 3002 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити Позивачу - ОСОБА_1 грошову компенсацію за харчове продовольство; 3) зобов`язати Відповідача - військову частини 3002 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити Позивачу - ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку з ним; 4) зобов`язати Відповідача - військову частини 3002 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити Позивачу - ОСОБА_1 3 процентів річних від простроченої суми компенсації за всі дні не отриманих коштів за харчове продовольство.

18 червня 2019 року, ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі.

13 січня 2020 року, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, замінено неналежного відповідача - Військову частину 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України на належного - Військову частину 3002 Національної гвардії України, що не заперечувалось позивачем ОСОБА_1

01 липня 2019 року, позивачем подано до суду додаткове обґрунтування, де вказує, що Національна гвардія України, входить до системи МВС України, а відтак на них діють норми статей 116, 117 КЗпП України, (т.1 а.с. 54-56).

03 липня 2019 року, представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, де проти задоволення позову заперечує. Обґрунтовує відзив тим, що постановою КМУ від 29 березня 2002 року № 426, до 14 березня 2018 року не було передбачено забезпечення харчування військовослужбовців за контрактом, окрім днів призначення в добове харчування. Однак, з 14 березня 2018 року, згідно постанови КМУ № 174 за рахунок держави харчуванням було внесені зміни, відповідно до яких нарахування на компенсацію у військовослужбовців Національної гвардії України виникло лише з 14 березня 2018 року, (т.1 а.с. 57-58).

04 липня 2019 року, позивачем подано до суду клопотання про збільшення розміру позовних вимогу у порядку статті 47 КАС України, відповідно до якого позивач просить стягнути з Відповідача 1 – військової частини 3002 Західного оперативно – територіального об`єднання Національної гвардії України на користь позивача відшкодування моральної шкоди в суму 5000 грн., (а.с. 71-72).

05 липня 2019 року, представником відповідача на електронну адресу суду та 08 липня 2019 року, засобами поштового зв`язку, подано доповнення до відзиву, де зазначає, що згідно норм змінами внесеними до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2018 року №174 в примітках до норми 1 зазначено: «за цією нормою за рахунок держави харчуванням забезпечуються, в тому числі військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах, у Національній гвардії, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих,- що забезпечуються харчуванням за Іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошовукомпенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду. Враховуючи вказану норму, відповідач забезпечував позивача таким харчуванням автоматично, оскільки передбачена порція видавалася в їдальні, (т.1 а.с. 75-80, 91-93).

08 липня 2019 року, відповідачем надано суду відповідь № 50/02/33-881, де щодо надання копії продовольчого атестата ОСОБА_1 , повідомляють, військовослужбовці зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини без атестата. Тому надати продовольчий атестат ОСОБА_1 не представляється можливим, (т. 1 а.с. 89).

24 липня 2019 року, позивач надав до суду клопотання, де зазначає, що відповідач зобов`язаний був створити атестат на продовольство, після набрання чинності Положення № 1118 від 14 вересня 2015 року, виходячи, зокрема, з вимог абзаців 3 та 4 Розділу 13 Положення, який передбачає ведення щоденнику обліку руху тих, хто харчується, які перебувають на продовольчому забезпеченні, який складається на підставі продовольчих атестатів та атестатів на фураж, (т.1 а.с. 103-108).

14 січня 2020 року, позивачем подано до суду клопотання про уточнення позовних вимог, у порядку статті 47 КАС України, відповідно до якого позивач просить: 1) стягнути з Відповідача - військової частини 3002 Національної гвардії України (79060, Франківський р-н, Львівська обл., м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд.105, СДРПОУ: 08682683), на користь Позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкодив сумі: 5 000 грн.; 2) визнати протиправною бездіяльність Відповідача - військову частини 3002 Національної гвардії України (79060, Франківський р-н, Львівська обл., м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд.105, ЄДРПОУ: 08682683) щодо ненарахування та невиплати Позивачу - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) грошової компенсації за харчове продовольство в день звільнення з військової служби; 3) зобов`язати Відповідача - військову частини 3002 Національної гвардії України (79060, Франківський р-н, Львівська обл., м. Львів, вул. Княгині Ольги, буд.105, ЄДРПОУ: 08682683) нарахувати та виплатити Позивачу - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за харчове продовольство, ( а.с. 245-246).

17 лютого 2020 року, ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Прийнято до розгляду заяву позивача ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у справі № 260/827/19.

10 червня 2020 року, в судовому засіданні позивач, ОСОБА_2 , пояснив суду, що забезпечувався продовольчим харчуванням в АТО та під час несення добових нарядів (чергувань) за весь період служби у Військовій частині 3002 Національної гвардії України. При цьому, військова частина не довела факт забезпечення у повній мірі, а тому просить позовні вимоги задовольнити.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомленні належним чином. 13 березня 2020 року подано заяву про розгляд справи без участі відповідача.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Галабма М.В. підтримала уточнені позовні вимоги та просила задоволити такі.

2. Обставини встановлені судом.

29 квітня 2013 року, відповідно до наказу командира Військової частини 3002 № 87, ОСОБА_1 , прийнято на військову службу за контрактом на три роки з 29 квітня 2013 року до 29 квітня 2016 року та призначено на посаду кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону (ВОС – 101627П), (т.1 а.с. 90).

24 квітня 2016 року, МВС, в особі командира ВЧ 3002, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, строком на три роки.

Згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року № 260/776/19 та копії військового квитка поданого суду 03 березня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 з 23.05.2017 року по 27.07.2017 року, з 26.09.2017 по 09.12.2019 року перебував в зоні АТО.

16 травня 2018 року, 31 липня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 21 листопада 2018 року, 28 листопада 2018 року, відповідно до наказів ВЧ 3002, ОСОБА_1 , відправлявся у відрядження, (т.1 а.с. 137-148).

Відповідно до записів у медичній картці амбулаторного хворого, ОСОБА_4 звертався до медичного закладу з діагнозом гастрит 30 квітня 2015 року, у 2016 році, у 2017 році та у 2018 році, (т.1 а.с. 122).

29 грудня 2018 року, відповідно до наказу військової частини 3002 № 315, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року - солдата ОСОБА_1 , кулеметника 3 відділення 1-го взводу 8-ої стрілецьої роти 4- го стрілецького батальйону, звільненого відповідно до п. “ж” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” наказом командира військової частини від 29.12.2018 року № 69 о/с у запас ЗС України ( у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та направлено його для постановки на військовий облік до Ужгородського ОМВК Закарпатської області, (т.1 а.с. 27).

03 травня 2019 року, позивач звернувся до відповідача із заявою № 3814/Т, якою просить видати наказ по ВЧ 3002 НГУ «щодо виплати грошової компенсації вартості харчового продовольства», за весь період проходження ним військової служби за контрактом, відповідно до абз. 3 п. 242 Розділу ХІІ Положення Указу Президента № 1153/2008 від 10.12.2018 року, оскільки йому не було виплачено у день звільнення, а тепер має таке волевиявлення, (т.1 а.с. 30- 31).

17 травня 2019 року, Військова частини 3002 надала відповідь № 50/02/33-649, де зазначила, що згідно з постановою КМУ № 174, нарахування компенсації можливе лише з 14 березня 2018 року по 29 грудня 2019 року. На сьогоднішній день, порядок виплати та нарахування вказаної грошової компенсації не визначений на законодавчому рівні, тому ВЧ 3002 НГУ , яка не являється розпорядником державних коштів не має можливості здійснення нарахування та виплати даної компенсації, (т.1 а.с. 32).

Позивач вважає, що його право на харчове забезпечення наступило 29 квітня 2013 року (день початку військової служби) і до дня звільнення з військової служби -31 грудня 2018 року при виключенні зі списків частини та всіх видів забезпечення, що визначено Постановою КМ від 29 березня 2002 року за № 426 та абз. 3 п. 242 Розділу ХІІ Положення Указу Президента № 1153/2008 від 10.12.2018 року, а відтак звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

3. Мотиви суду та норми права застосовані судом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступних приписів чинного законодавства.

Згідно вимог Закону України “Про Національну гвардію”, статтею 1 визначено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Частина друга цієї норми визначає, що Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Стаття 21 Закону “Про національну гвардію” визначає соціальний і правовий захист особового складу Національної гвардії України і членів їхніх сімей. Де частиною другою цієї статті передбачено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Частина 7 статті 27 цього Закону України регулює порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”, встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок зарахування, забезпечення військовослужбовців військової служби за контрактом безпосередньо у військових частинах, у яких вони проходять військову службу, та порядок відпрацювання документів стосовно продовольчого забезпечення визначено наказом МВС України від 14.09.2015 року № 1118 “Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Національної гвардії України в мирний час”, яке зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2015 року. Це Положення визначає завдання, організацію та порядок продовольчого забезпечення Національної гвардії України (далі – НГУ) у мирний час.

Норми продовольчого забезпечення військовослужбовців за контрактом та рядового складу, затверджено постановою КМУ від 29 березня 2002 року № 426 («Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу підрозділів Державної фіскальної служби, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту».

14 березня 2018 року, постановою КМУ № 174, внесено до пункту 1 приміток до норми № 1 - загальновійськова норм харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 426, такі зміни: абзац другий підпункту “а” після слів “які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах” доповнити словами “та Національній гвардії”.

Відповідно до абзацу 2 підпункту “а” пункту 1 приміток до “норми № 1 - загальновійськова”, норм харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 № 426, за цією нормою за рахунок держави харчуванням забезпечуються: військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу військової служби, які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах та Національній гвардії, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою, за винятком тих, що забезпечуються харчуванням за іншими підпунктами цього пункту або за іншими нормами. Зазначеним військовослужбовцям на їх бажання за рішенням командира військової частини дозволяється виплачувати грошову компенсацію у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду.

З огляду на наведені приписи, позивач мав право на отримання харчування за нормою № 1 загальновійськова з 20 березня 2018 року, тобто після внесення змін постановою КМУ № 174 від 14.03.2018 року (набрала чинності 20.03.2018 року), що також не заперечувалося представником військової частини у наданому до суду відзиві на позов.

Пункт 3 Розділу 1 Положення про продовольче забезпечення Національної гвардії України в мирний час № 1118 (далі по тексту – Положення № 1118), визначає, що норма харчування – це визначена кількість продуктів харчування на одного військовослужбовця на добу.

Згідно з пунктом 15 Розділу 1 Положення № 1118, Військовослужбовці НГУ та працівники авіації НГУ (далі – військовослужбовці та інші категорії), які вперше набули право на продовольче забезпечення за рахунок держави згідно з нормами харчування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації” (далі – постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426), зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини без атестата.

Відповідно до пункту 17 Розділу 1 Положення № 1118, військовослужбовці та інші категорії, які мають право на одержання встановлених норм харчування за рахунок держави у вигляді гарячої їжі, у разі вибуття з військової частини на підставі наказу командира частини знімаються з продовольчого забезпечення з будь-якого приймання їжі (сніданку, обіду або вечері) залежно від часу вибуття з видачею атестата на продовольство.

Отже в силу вимог Положень № 1118 відповідач зобов`язаний був створити атестат на продовольство, позивач з моменту дії цього положення мав право на продовольче забезпечення у нормі, що визначена Постановою КМУ № 426.

Згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року № 260/776/19 та копії військового квитка поданого суду 03 березня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 з 23.05.2017 року по 27.07.2017 року, з 26.09.2017 по 09.12.2019 року перебував в зоні АТО.

10 червня 2020 року, в судовому засіданні позивач ствердив, що харчуванням забезпечувався під час перебування в зоні АТО та під час несення добових нарядів (чергування).

При звільненні (виключенні зі списків особового складу військової частини) військовослужбовці та інші категорії, які мають право на одержання норм харчування за рахунок держави, забезпечуються до дня виключення їх зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 2 Розділу 2 Положення № 1118, нарахування належної грошової компенсації проводиться начальником продовольчої служби військової частини в межах кошторисних призначень, про що складається довідка-розрахунок окремо на кожного військовослужбовця. Довідка-розрахунок підписується начальником продовольчої служби та після затвердження командиром військової частини передається до фінансового органу військової частини для виплати грошової компенсації разом з документами, необхідними для перерахування чи отримання коштів (витяг з наказу про зарахування на продовольче забезпечення, у якому вказуються розмір такої виплати та реєстраційні номери облікових карток платників податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті)).

Позивач у своєму клопотанні до суду (т.1 а.с.105) посилався на п. 2. Розділу ІІ Положення № 1118, за яким - військовослужбовцям, які мають право на одержання харчування за рахунок держави, норми харчування видаються через їдальні військових частин. У разі неможливості організації харчування замість установлених норм харчування у випадках, передбачених законодавством, виплачується грошова компенсація в розмірі вартості цих норм.

Однак, слід відмітити, що пунктом 11 Розділу 2 Положення № 1118, військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, особи рядового, начальницького складу і працівники авіації НГУ під час несення бойового чергування, добового чергування, варти та в разі призначення до складу добового наряду, перебування в польових умовах (у таборах, на навчаннях, маневрах) під час відпрацювання завдань з бойової (навчально-бойової) підготовки, а військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, крім того, під час перебування в навчальних військових частинах (центрах) забезпечуються харчуванням за рахунок держави за нормою № 1 – загальновійськова, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426.

А відповідно до Постанови № 426, за рахунок держави забезпечуються в тому числі військовослужбовці які проходять військову службу за контрактом в Збройних Силах та Національній гвардії, крім вихідних, святкових днів та часу перебування у відпустці, тільки обідом з розрахунку 45 відсотків добового набору продуктів за цією нормою.

У разі призначення військовослужбовців офіцерського складу, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, осіб рядового, начальницького складу і працівників авіації НГУ на бойове чергування, добове чергування, до складу варти і добового наряду забезпечення за іншими нормами харчування не проводиться.

Якщо військовослужбовці офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, бажають забезпечуватися харчуванням через їдальню військової частини за плату, вони подають рапорт, а працівники та особи, які вступають до навчальних закладів НГУ, – заяву на ім`я командира військової частини. Підставою для зарахування на забезпечення харчуванням за плату є наказ командира військової частини.

Як встановлено судом позивач під час служби мав два контракти про проходження військової служби, зокрема Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ від 29 квітня 2013 року на три роки.

29 квітня 2016 року Контракт про проходження громадянами України військової служби у національній гвардії України на посадах рядового складу строком на три роки.

Відповідно до п.п. 2, 3 Розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про національну гвардію", Положення про Головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України затвердженого указом Президента України від 28.03.2014 № 346, Наказу МВС від 08.05.2014 року № 455 "Про реорганізацію внутрішній військ МВС України" Головний орган військового управління Національної гвардії України - Головне управління Національної гвардії України є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ.

29 квітня 2013 року, наказом командира військової частини 3002 внутрішніх військ МВС України № 87 “Про оголошення про прийняття на військову службу за контрактом солдата ОСОБА_1 ”, ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом на три роки з 29 квітня 2013 року по 29 квітня 2016 року та призначено на посаду кулеметника 3 відділення 1 стрілецького взводу 8 стрілецької роти 4 стрілецького батальйону було постановлено на всі види забезпечення в т.ч. продовольче забезпечення.

Підставою для видачі такого Наказу був рапорт солдата ОСОБА_1 , контракт солдата Ганчак П. ОСОБА_5 , Наказ № 14 о\с командира в\ч 3002 від 29.04.2013 року.

Наказ № 14 о\с командира в\ч 3002 від 29.04.2013 року, який був підставою для видачі Наказу № 87 суду відповідачем не надано.

Пунктом 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 09.12.2002 № 402 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2002 за № 992/7280 (далі за текстом - Положення № 402), передбачено, що військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на продовольче забезпечення наказом командира військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування на продовольче забезпечення є атестат на продовольство, а також припис або посвідчення про відрядження, або відпускний квиток військовослужбовця. Атестат на продовольство є документом, який засвідчує, до якого числа і за якими нормами військовослужбовець або військова команда (підрозділ) забезпечені харчуванням (грошовою компенсацією замість норми харчування, повсякденним набором сухих продуктів). Атестат дає право військовослужбовцю, військовій команді (підрозділу) на отримання харчування або грошової компенсації замість норми харчування, або повсякденного набору сухих продуктів як на новому місці служби військовослужбовця, так і під час перебування у службовому відрядженні, у відпустці і на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я Збройних Сил України.

18 червня 2019 року, ухвалою суду про відкриття провадження по справі зобов`язано відповідача надати суду до 10 липня 2019 року належним чином засвідчені копії: наказу командира в/ч 3002 за № 87 від 29.04.2013 року, згідно якого позивач розпочав військову службу в лавах Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та копію продовольчого атестату ОСОБА_1 .

27 вересня 2019 року, Військову частину № 3002 зобов`язано надати суду до 07 жовтня 2019 року належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини про зарахування на продовольче забезпечення ОСОБА_1 ( т.1 а.с.185).

16 жовтня 2019 року, на електронну адресу суду відповідачем подано клопотання за яким просить приєднати до матеріалів справи витяг з наказу командира військової частини 3002 НГ України від 29.04.2013 року № 87 “Про оголошення про прийняття на військову службу за контрактом солдата ОСОБА_1 ” згідно з яким ОСОБА_1 було постановлено на всі види забезпечення в т.ч. продовольче забезпечення, (т.1 а.с.189).

У даному випадку право на харчування позивача фактично виникає у разі надання до нового місця проходження служби відповідного атестату на продовольство. При цьому, припис або посвідчення про відрядження або відпускний квиток військовослужбовця є підставами для зарахування на харчування саме у випадках відрядження або відпустки військовослужбовця. Тому посилання представника відповідача на те, що позивача було зараховано на харчування автоматично є обґрунтованим.

Згідно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року № 260/776/19 та копії військового квитка поданого суду 03 березня 2020 року підтверджується, що ОСОБА_1 з 23.05.2017 року по 27.07.2017 року, з 26.09.2017 по 09.12.2019 року перебував в зоні АТО.

16 травня 2018 року, 31 липня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 21 листопада 2018 року, 28 листопада 2018 року, відповідно до наказів ВЧ 3002, ОСОБА_1 , відправлявся у відрядження, (т.1 а.с. 137-148).

Отже, дані обставини вказують не тільки на те, що позивач повинен був мати відповідний атестат на продовольство, але в даному випадку право на харчування позивача виникало у разі надання до нового місця проходження служби чи відрядження відповідного атестату на продовольство. При цьому припис або посвідчення про відрядження або відпускний квиток військовослужбовця є підставами для зарахування на харчування саме у випадках відрядження або відпустки військовослужбовця. Тому, посилання представника відповідача на те, що позивача було зараховано на всі види забезпечення є безпідставним, оскільки атестат на продовольство на надавався, доказів протилежного суду не надано та у відзиві чи інших поясненнях поданих суду не зазначено. З огляду на зазначене, суд критично ставиться до вказаного твердження представника, як на таке що не доводить фактичне отримання позивачем харчування під час проходження служби, в тому числі під час відряджень, крім добових нарядів у час яких позивачем визнається забезпечення харчуванням.

Відповідно до пункту 2.3. Положення № 402, у Збройних Силах України забезпечення харчуванням військовослужбовців та інших категорій за встановленими нормами здійснюється за рахунок держави. Уточнення вартості норм харчування проводиться Центральним управлінням продовольчого забезпечення виходячи із середніх діючих цін на продукти харчування і доводиться ним до військ (сил) не частіше одного разу на квартал. Військовослужбовцям та іншим категоріям норми харчування видаються через відповідні їдальні або замість установлених норм харчування (основні й додаткові продукти) виплачується грошова компенсація у розмірі вартості цих норм.

29 грудня 2018 року, відповідно до наказу військової частини 3002 № 315, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31 грудня 2018 року - солдата ОСОБА_1 , кулеметника 3 відділення 1-го взводу 8-ої стрілецької роти 4- го стрілецького батальйону, звільненого відповідно до п. “ж” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” наказом командира військової частини від 29.12.2018 року № 69 о/с у запас ЗС України ( у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) та направлено його для постановки на військовий облік до Ужгородського ОМВК Закарпатської області, (т.1 а.с. 27).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування їх правової позиції, припустився бездіяльності щодо організації харчування позивача, відповідно до законодавчих приписів, тому позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за харчове продовольство тільки з 20 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року, з урахуванням проведеного у цей період продовольчого забезпечення за добові чергування та забезпечення харчування в зоні АТО, є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., судом встановлені такі обставини.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа № 464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд зазначає, що позивач не обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди ні в адміністративному позові, ні в заяві про уточнення позовних вимог.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність факту заподіяння позивачу моральної шкоди протиправною бездіяльністю відповідача, а відтак у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись статтями 9, 14, 205, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3002 Національної гвардії України (вул. Княгині Ольги, буд.105, м. Львів, п.і. 79060, код ЄДРПОУ - 08682683) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за харчове продовольство в день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину 3002 Західного оперативно - територіального об`єднання Національної гвардії України (вул. Княгині Ольги, буд.105, м. Львів, п.і. 79060, код ЄДРПОУ 08682683) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за харчове продовольство з 20 березня 2018 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням проведеного у цей період продовольчого забезпечення за добові чергування.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяТ.В.Скраль