Решение № 89919018, 19.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 р. Справа№200/4909/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що до лютого 2009 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у АДРЕСА_1 , отримувала пенсію по втраті годувальника. Виплату пенсії ОСОБА_1 припинено в зв`язку з виїздом на постійне проживання до Ізраїлю.

12.02.2015р. ОСОБА_1 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя із заявою про поновлення виплати пенсії за віком.

Рішенням УПФУ в Приморському районі м. Маріуполя № 2248/03 від 26.02.2015р. в поновленні виплати пенсії відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015р. по справі № 266/804/15-а зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника з 12 лютого 2015р.

13.02.2020р. представник ОСОБА_1 - Акерман О.М ОСОБА_2 звернувся до Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (Центральний відділ обслуговування громадян) із заявою повідомити підстави припинення виплати пенсії по втраті годувальника.

Листом Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області № 4704/34-1/02 від 28.02.2020р. повідомлено, що по 30.06.2019р. виплата пенсії здійснювалась на рахунок відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк".

На підставі отриманих з ПАТ КБ "ПриватБанк" списку осіб, які тривалий час не користуються своїми особистими рахунками виплату пенсії з 01.07.2019р. переведено на 10

поштове відділення до надання відповідної заяви до ПФУ щодо продовження виплати пенсії через ПАТ КБ "ПриватБанк".

З 01.01.2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена у зв`язку з тривалою невиплатою.

Вважає протиправним дії Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії. Просить суд

- визнати протиправними дії Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

- зобов`язати Маріупольське об`єднане Управління Пенсійного фонду України поновити виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з дати припинення та виплачувати на банківський рахунок відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк".

Ухвалою від 19 травня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

15 червня 2020 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним. З 12.02.2015 року позивач перебуває на обліку в Маріупольського ОУПФУ Донецької області як одержувач пенсії по втраті годувальника, призначеної та обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058

Нарахування пенсії Маріупольським ОУПФУ Донецької області здійснювалось по 30.06.2019 рік щомісячно на картковий рахунок ОСОБА_1 відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк».

Управління отримало з ПАТ КБ «Приватбанк» списки осіб які тривалий час не користуються своїми особистими рахунками виплати пенсії.

З 01.07.2019 року виплата пенсії стала здійснюватись через 10 поштове відділення до надання заявницею відповідно до заяви до територіального управління ПФУ щодо подовження виплати пенсії через відділення ПАТ «Приватбанк».

З 01.01.2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 була припинення у зв`язку з тривалим не отриманням пенії відповідно до п.п. 4 ч.І ст. 49 Закону України (недоотримана позивачем призначена пенсія протягом 6 місяців підряд). Письмова заява ОСОБА_1 від 03.01.2020 не розглядалась, як заява на поновлення пенсії, оскільки заявниці були пропущенні усі вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) та виплати пенсій. ОСОБА_1 має звернутись особисто до управління для подання відповідної заяви на поновлення пенсії. Маріупольське ОУ ПФУ просить відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , орган, що видав 2ISR, запис № НОМЕР_2 (а.с.7).

Відповідач, Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке є юридичною особою код ЄДРПОУ 42171861, 87548, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Зелінського, 27а та суб`єктом владних повноважень.

Позивач у 2009 року виїхав за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраїль.

Виплата пенсії була припинена у зв`язку з виїздом позивача на постійне місце проживання до іншої країни.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015р. по справі № 266/804/15-а зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника з 12 лютого 2015р.

13 лютого 2020 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України з заявою повідомити підстави припинення виплати пенсії по втраті годувальника.

Листом №4704/34-1/02 від 28.02.2020 року Маріупольське ОУ ПФУ України Донецької області зазначили, що виплата пенсії ОСОБА_1 була припинення у зв`язку з тривалим не отриманням, відповідно до п.п. 4 ч.І ст. 49 Закону України (недоотримана позивачем призначена пенсія протягом 6 місяців підряд) (а.с.5)

Не погоджуючись з отриманою відмовою в призначенні пенсії по втраті годувальника, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок та виплата пенсії.

Згідно з частинами 1, 2 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Виходячи з положень статті 22 та статті 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень) лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, позивач проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

В силу ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Згідно з п.2 ч.1 ст.49, другим реченням статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009, орган Пенсійного фонду, враховуючи відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення позивача як громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №537/52/17 (адміністративне провадження №К/9901/29491/18), від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17 (адміністративне провадження № К/9901/23479/18).

Відповідно 4.1 ст. 47 Закону пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно п 6. Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Позивач не зверталася до управління із заявою про переведення пенсії до поштового відділення. Управлінню достовірно відомо, що позивач постійно проживає за межами України та положення частини 1 статті 47 Закону № 1058-ІУ щодо виплати пенсії на поштове відділення не можуть бути застосовані в даному випадку.

Належним виконанням рішення суду є не лише нарахування пенсії, а фактичне здійснення її виплати в порядку та спосіб передбачені Законом. Законом не передбачено виплату пенсії на поштове відділення щодо цієї категорії громадян.

Маріупольське ОУ ПФУ не обґрунтувало на яких підставах виплату пенсії переведено до поштового відділення.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду, що, припиняючи виплату пенсії, він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, суд вбачає наявність передбачених чинним законодавством підстав для задоволення позову про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію позивачу на визначений ним банківський (картковий) рахунок.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Маріупольське ОУ ПФУ в Донецькій області діяло протиправно щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 та вважає за можливе зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії по втраті годувальника з дати припинення та виплачувати на банківський рахунок відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 840,80 грн. до ухвалення судового рішення по справі.

Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861), щодо припинення Квиплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) поновити виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з дати припинення та виплачувати на банківський рахунок відкритий в ПАТ КБ "ПриватБанк".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 19 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.В. Хохленков