Решение № 89801709, 15.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/870/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач зазначає, що з 19 листопада 1999 року одержує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Розмір пенсії був обчислений з розмірі 77% грошового забезпечення.

З 01 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової службі, та деяким іншим категоріям осіб" було здійснено перерахунок пенсії. При перерахунку пенсії розмір обчислено в сумі 70 % грошового забезпечення. Тобто безпідставно розмір пенсії зменшено з 77% до 70%.

05 лютого 2020 року звернувся із заявою до відповідача про роз`яснення причин зменшення відсотків призначення пенсії з 77 % до 70 % та проханням здійснити перерахунок, виходячи з 77% грошового забезпечення.

25 лютого 2020 року отримав відмову у перерахунку пенсії. виходячи із 77 % грошового забезпечення із посиланням на ст. 13 Закону № 2262, якою передбачені розміри пенсії за вислугу років при призначенні пенсії.

Позивач зазначає, що норми ст. 13 Закону № 2262 стосуються розміру призначення пенсії військовослужбовцям, а не перерахунку призначеної пенсії за вислугу років.

У зв`язку із цим вважає протиправною відмову відповідача у перерахунку пенсії за вислугу років з 01 січня 2018 року виходячи з 77% грошового забезпечення.

Окрім того, вказує, що має право отримати компенсацію за порушення відповідачем грошового зобов`язання у відповідності до положень cm.625 ЦК України.

Позивач зазначає, що такі дії відповідача завдали моральної шкоди, що виразилося у душевних переживаннях. Протягом тривалого часу змушений доводити протиправність дій відповідача, неодноразово звертатися про відновлення прав, витрачати свій час на позасудові та судові спори, вживати всіх можливих заходів на поновлення порушених прав.

Через протиправне зменшення пенсії, як єдиного джерела існування, позивач відчуває приниження і зневагу з боку органу державної впади так і самої держави.

Дії відповідача призвели до погіршення та позбавлення можливостей реалізації звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми та рідними.

Вищевказані обставини призвели до виникнення переживань, стресу, що негативно відображається на психоемоційному стані та стосунках у родині.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років з 77% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку з 01 січня 2018 року;

- визнати протиправними дії Головного у правління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити різницю недоотриманої пенсії за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних починаючи з 01 січня 2018 року на момент її виплати;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 суму судовою збору в розмірі 840 гри. 80 коп.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. (одна тисяча гривень) на відшкодування моральної шкоди шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійною фонду України в Херсонській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судовою рішення у цій адміністративній справі у разі задоволення адміністративного позову згідно вимог частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.

Позивач вимоги суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою суду від 17.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справи та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У строк встановлений судом, відповідач 12.05.2020 року надав відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову, оскільки статтею 13 Закону України № 2262-ХІІ в редакції, яка діяла на момент здійснення перерахунку, передбачено, що максимальний розмір пенсії за вислугу років не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Стосовно застосування індексу інфляції до пенсійних виплат відповідач зазначає, що з 01.01.2016 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року 3 911 індексація грошових доходів населення провадиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103 відсотка. Крім того, відповідач зазначає, що видатковою частиною бюджету Пенсійного Фонду України не передбачено кошти на проведення виплат зазначеній категорії пенсіонерів, тому їх здійснення є порушенням чинного бюджетного законодавства. Статтею 73 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено на які саме потреби використовуються кошти Пенсійного фонду, витрати на відшкодування моральної шкоди серед них відсутні. Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача. Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивачем не наведено причини та не надано доказів, які б свідчили про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області може ухилятися від виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи викладене, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років з 19.11.1999 року у розмірі 77% грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ .

Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії за пенсійною справою № ТХ2101004010 Головним управлінням ПФУ в Херсонській області здійснено перерахунок ОСОБА_1 у розмірі 70 % від грошового забезпечення з 01.01.2018 року.

04.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з заявою, у якій просив пояснити підстави зменшення розмірі пенсії з 77 % до 70 % грошового забезпечення та провести перерахунок пенсії у розмірі 77 % грошового забезпечення.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 20.02.2020 року № 493-544/К-03/8-2100/20 ОСОБА_1 повідомлено, що розмір пенсії визначається відповідно до норм закону, що діють на дату з якої переглядається її розмір, то максимальний розмір пенсій за вислугу років не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 статті 7 цього Кодексу передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що права та свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесені змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як встановлено судом, спір у даній справі виник з приводу правомірності перерахунку розміру пенсії, виходячи з визначення його максимального розміру у відповідності до умов, передбачених частиною другою статті 13 Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, в редакції із змінами, що діяла на час призначення пенсії ОСОБА_1 , максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 85 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).

В подальшому, редакція частини другої зазначеної статті Закону № 2262-ХІІ змінювалась, зокрема, розмір процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Так, пунктом 8 розділу II Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668- VІ), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни та цифра "90" замінено цифрою " 80 ".

Згідно пунктом 23 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, внесено зміни та цифра "80" замінено цифрою "70".

Таким чином, з 1 травня 2014 року положення частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення максимального розміру пенсії за вислугу років 80% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв`язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 1166-VII.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.

При цьому, при перерахунку пенсії відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 указаного Закону, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 р. по справі № 240/5401/18.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону № 2262-ХІІ у часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій.

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно - правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 10 грудня 2013 року № 21-420а13 та № 21-348а13, від 17 грудня 2013 року № 21-445а13.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що при перерахунку розміру пенсії на підставі Закону № 2262-ХІІ максимальний її розмір має обраховуватися із вказаного у довідці грошового забезпечення за нормами чинними на 01 січня 2018 року, але виходячи із розміру пенсії у відсотках, право на які особа набула на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.

Як встановлено судом, позивачу з 19.11.1999 року призначено пенсію за вислугу років у розмірі 77 % грошового забезпечення згідно Закону України від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент звільнення).

В подальшому відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивачу, обчисленої з розрахунку 70 % від розміру грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд вважає, що вказаний перерахунок пенсійних виплат здійснено відповідачем всупереч вищевказаним нормам діючого законодавства, а тому вимоги позивача про визнання таких дій ГУ ПФУ в Херсонській області протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату йому пенсії з розрахунку 77 % суми грошового забезпечення, підлягають задоволенню.

Щодо позиції відповідача про відсутність у видатковій частині бюджету Пенсійного Фонду України коштів на проведення виплат зазначеній категорії пенсіонерів, а їх здійснення є порушенням чинного бюджетного законодавства, то суд вказує про наступне.

Суд зауважує, що зазначені доводи відповідача суперечать практиці Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні в справі "Кечко проти України", " Ромашов проти України" згідно яких реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, відсутність належного бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії позивача.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити різницю недоотриманої пенсії за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних починаючи з 01 січня 2018 року на момент її виплати, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. №1282-XI (далі - Закон №1282-XI, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Зазначений закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Таким чином, Закон №1282-XI спрямований на підтримку купівельної спроможності населення України у зв`язку з подорожчанням споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону №1282-XI індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Статтею 4 Закон №1282-XI визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

З метою підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін та дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України здійснюється індексація грошових доходів, які не мають разового характеру, а саме пенсії, стипендії, оплата праці та інші.

Однак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача виплатити різницю недоотриманої пенсії за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з урахуванням інфляційних втрат є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача 3% річних, суд зазначає наступне.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Грошовим зобов`язанням, за змістом ст. ст. 524, 533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідносин, в яких право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

За вимогами ч. 2 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить, що нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Між тим спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Наведене вказує на те, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.

Оскільки у даній справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь позивача моральної шкоду у сумі 1000,00 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Поняття доказів наведено у ст. 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ста. 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Позивач не надав доказів на підтвердження завдання моральних страждань, які призвели до значного погіршення стану здоров`я, до зміни звичайного укладу життя позивача та життя його сім`ї.

З огляду на вищенаведені обставини справи, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд вказує наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, а тому суд не вбачає підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

Оскільки за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає судовий збір у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) щодо зменшення розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 77% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку з 01 січня 2018 року.

Визнати протиправними дії Головного у правління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) щодо відмови у перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), виходячи з 77 % грошового забезпечення з 01 січня 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугу років, виходячи з 77 % грошового забезпечення з 01 січня 2018 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, 73036) сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.О. Варняк

кат. 112010201