
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2020 р. Справа№200/2671/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а, ЄДРПОУ 37841728), Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (адреса: 84100, м. Слов`янськ, вул. Університетська, 58) про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області , Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області про зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви, шляхом сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» або доказів на підтвердження тяжкого матеріального становища.
В установлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін задоволено.
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначила, що її донька, ОСОБА_2 , по досягненні свого 16-річного віку звернулась до Слов`янського міського відділу ГУ ДМС із заявою про оформлення та видачу паспорту громадянина України у вигляді книжечки, разом із заявою були надані необхідними документами, проте відповідач відмовився у їх прийнятті. Відповідач надав відповідь листом, в якому зазначив, що позивачем надано не повний перелік документів. Відмову відповідача у видачі паспорту громадянина у вигляді книжечки вважає протиправною. Просила задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідачем, ГУ ДМС України у Донецькій області, через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву, відповідач посилається на те, що позивачем не надано рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов`язано територіальний підрозділ ДМС України оформити та видати заявнику паспорт громадянина України відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Позивачем, через канцелярію суду 24.04.2020 року надано відповідь на відзив відповідача, зміст якої є аналогічним викладеному у позовній заяві.
Слов`янський міський відділ ГУ ДМС України у Донецькій області письмових пояснень до суду не надав.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , громадянка України,паспорт серія НОМЕР_1 , відповідно до відмітки Східної ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС має парво здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорту, є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.07.2003 року. (а.с. 4-6)
Відповідач - Головне управління ДМС у Донецькій області є юридичною особою (ЄДРПОУ 37841728), виконує покладені на нього Державною міграційною службою України обов`язки, в тому числі, здійснення оформлення і видачі громадянам України документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство.
Слов`янський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області є структурним підрозділом Головного управління ДМС у Донецькій області.
22 лютого 2020 року позивач, як законний представник неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 звернулась с заявою до Слов`янського міського відділу ГУ ДМС, в якій просила оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Крім того, позивач повідомила відповідача про відмову у оформленні паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм у вигляді пластикової картки та про відмову у наданні згоди на обробку її персональних даних. До заяви додано дві фотокартки та копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 (а.с. 7)
Відповідно до листа Слов`янського міського відділу ГУ ДМС №1402.58-756/1402.58.1-20 від 29.02.2020 року ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 повідомлено, що оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки можливо виключно у разі подання заявником документів, перелік яких встановлено Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 р. № 456 та на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. (а.с. 8).
Спірні правовідносини виникли з приводу наявності підстав для зобов`язання органу Державної міграційної служби України видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд зазначає, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".
На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".
На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.
Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.
Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.
На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів.
На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно п. 2 зазначеної Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних", мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
Суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних відомостей, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд звертає увагу, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Отже, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у цьому випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Зазначений висновок суду також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17.
У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення ОСОБА_6 до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі НОМЕР_3 -картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №398 від 3 квітня 2019 року "Про зміни до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302" державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Тобто, на час розгляду справи, для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки необхідною умовою є наявність рішення суду щодо зобов`язання міграційної служби видати такий паспорт.
Крім того, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тому для належного захисту порушених прав ОСОБА_3 суд дійшов висновку про визнання протиправною відмови Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області, Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області у видачі ОСОБА_2 у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. та наявність підстав для зобов`язання оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно положень частини другої статті 133 КАС якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до положень частини восьмої статті 139 КАС у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У зв`язку з перебування судді Троянової О.В. у щорічній основній відпустці розгляд справи проводиться в перший робочий день.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 371, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ВИРІШИВ :
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а, ЄДРПОУ 37841728), Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області (адреса: 84100, м. Слов`янськ, вул. Університетська, 58) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Слов`янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області у видачі ОСОБА_2 у зв`язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а, ЄДРПОУ 37841728), Слов`янський міський відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (адреса: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Георгієвська, 30а, ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 10 червня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Троянова
Судебное решение № 89779073, Донецький окружний адміністративний суд было принято 10.06.2020. Форма судопроизводства - Административное, форма решения – Решение. На этой странице вы сможете найти ключевые данные об этом судебном решении. Мы предлагаем удобный и быстрый доступ к текущим судебным решениям, чтобы вы могли быть в курсе последних судебных прецедентов. Наша база данных охватывает полный спектр необходимой информации, позволяя вам удобно находить ключевые данные.
то решение относится к делу № 200/2671/20-а. Компании, указанные в тексте настоящего судебного документа: