Решение № 89680283, 05.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 р. Справа№200/2607/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції України у Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені 07.11.2019 року по 27.02.2020 року у сумі 36249,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 05.06.2018 року по 27.02.2019 року позивач проходив службу на посаді дільничного офіцера поліції в Кальміуському відділенні поліції Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області.

Наказом начальника ГУНП в Донецькій області від 27.02.2019 року №92 о/с позивача було звільнено зі служби.

При звільненні позивачу виплачена лише компенсація за невикористану відпустку за 2019 рік, проте за невикористану відпустку за 2018 рік компенсація проведена не була.

Позивач, вважаючи, що має право на компенсацію за невикористану відпустку за 2018 рік, звернувся до відповідача щодо надання роз`яснень причин невиплати компенсації за невикористану відпустку за 2018 рік.

Листом від 07.03.2019 року №42зі/26/01-19 Головне управління Національної поліції в Донецькій області повідомило позивача, що компенсація відпустки за 2018 рік виплаті не підлягає, оскільки відповідно до ч. 10 ст. 93 ЗУ «Про національну поліцію» передбачено виплату грошової компенсації лише за невикористану в році звільнення відпустку.

Після чого позивач був змушений звернутись до суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/11178/19-а позов ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області компенсацію за невикористану відпустку, а також стягнуто середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На день винесення рішення 06.11.2019 року, сума складала 68567,71 грн.

Фактичний розрахунок Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області з позивачем було проведено 27.02.2020 року. Тобто відповідач мав самостійно дорахувати затримку в розрахунку з 07.11.2019 року по 27.02.2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, в якому зазначено, що право позивача на компенсацію невикористаної відпустки та кошти за затримку розрахунку виникло 14.01.2020 року, а саме з дати набрання законної сили рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/11178/19-а.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного суду від 30.01.2019 року по справі №910/4518/16 відповідач зазначив, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку не відноситься до виплат, належних працівнику при звільненні, визначених положення ст. 116 КЗпП України. А отже, у спірних правовідносинах про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у зв`язку із невиплатою у день винесення судового рішення стягненого середнього заробітку, застосування положень ст. 117 КЗпП України є порушенням норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 05.06.2018 року по 27.02.2019 року проходила службу в Кальміуському відділенні поліції Центрального відділу поліції ГУНП в Донецькій області на посаді дільничного офіцера поліції.

Наказом начальника ГУНП в Донецькій області від 27.02.2019 року №92 о/с позивача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі №200/11178/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Донецькій області про стягнення компенсації за невикористану відпустку у 2018 році та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено повністю:

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2018 році в розмірі 3325,00 грн.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 68567,71 грн.

У зв`язку з невиплатою недоплаченої грошової допомоги при звільненні позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені 07.11.2019 року по 20.02.2020 року у сумі 36249,27 грн.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка застосування наведених норм в подібних правовідносинах вже була надана в постанові від 26.02.2020 рокуВеликої Палати Верховного Суду у справі №821/1083/17.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Суд встановив, що виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі №200/11178/19-а фактично здійснено Головним управлінням Національної поліції України у Донецькій області 26.02.2020 року, що підтверджено квитанцією від 25.02.2020 року №772.

А відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 07.11.2019 року по 25.02.2020 року, оскільки 26.02.2020 року - день фактичного розрахунку, отже не є днем затримки.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100.

Розмір середньоденного грошового утримання ОСОБА_1 був встановлений в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі №200/11178/19-а та становить 320,79 грн.

Також при розгляді вказаної справи суд, з посиланням на постанову Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, застосував принцип співмірності при визначені розміру відшкодування позивачу середнього заробітку. Зважаючи на частку своєчасно несплаченої суми, суд дійшов висновку про зменшення суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 84,82% від загальної суми.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 07.11.2019 року по 25.02.2020 рокуу розмірі 20684,03 грн. (76 днів х 320,79 грн. : 84,82%).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору, до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб 2102 грн. 00коп.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду від 06.04.2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам з ОСОБА_1 (43%) та ГУ НП у Донецькій області (57%).

Керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 139, 242, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Національної поліції України у Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.11.2019 року по 25.02.2020 року у сумі 20684,03 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України у Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 479,26 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 361,54 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк оскарження підлягає застосуванню з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID - 2019)» від 30.03.2020 року №540.

Суддя Г.П. Бабаш