Решение № 89625486, 01.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/671/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

16.03.2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач) до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 21.08.2018 року №2054/02-04 щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 29.03.2018 року.

З позовної заяви вбачається, що позивач фактично оскаржує відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оформлену листом від 21.08.2018 року за вих. №2054/02-04, при тому що позов надійшов до канцелярії суду 16.03.2020 року (заява датована 04.03.2020 року).

Разом з тим, позивачем подано заяву про поновлення строку на звернення до суду, яка мотивована необізнаністю позивача зі строком на оскарження незаконного рішення відповідача. При цьому, матеріали справи не містили доказів, які б свідчили про дату ознайомлення позивача зі спірним рішенням (копії поштового відправлення до суду не надано).

Відтак, ухвалою суду від 17.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків.

26.03.2020 року представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку встановленого законодавцем для звернення до суду із даним позовом. У заяві стверджувалося про відсутність можливості надати конверт з відміткою, яка б свідчила про дату отримання позивачем спірного рішення, що мотивовано постійною зміною позивачем місця проживання, яке спричинене складними життєвими обставинами, а саме тяжким матеріальним становищем та хворобою дружини. Окрім того, обґрунтовуючи заяву позивач посилається, зокрема, на ст. 46 Конституції України, яка надає громадянам право на належний соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом.

Дослідивши означену заяву, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю будь-якій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Як слідує з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Також, у справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи зазначене, практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, суд прийняв рішення поновити пропущений позивачем строк на звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 31.03.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, ОСОБА_1 посилаючись на приписи ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» стверджує, що має право на пенсію за віком на пільгових умовах, як особа яка працювала у періоди з 30.07.1979р. - 05.11.1979р., 21.12.1981р. - 01.10.1986р., 10.10.1986р. - 01.02.1988р., 08.02.1988р. - 20.04.1992р., 04.05.1992р. - 20.07.1993р., 02.09.1993р. - 24.10.1994р., 26.12.1995р. - 14.02.2001р., 05.02.2003р. - 03.03.2003р., 03.03.2003р. - 04.04.2003р., 29.08.2007р. - 05.05.2010р., 21.03.2011р. - 18.06.2012р., 01.06.2016р. - 24.07.2017р., 02.10.2018р. - 31.01.2020р., на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених постановами Кабінету Міністрів СССР від 22.08.1956р №1173, від 26.01.1991р. №10, постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 р. №162, від 16.01.2003 р. №36. Позивач вказує на те, що трудова діяльність на означених роботах (пільговий стаж) підтверджується записами в його трудовій книжці, яка в силу положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій (затверджено постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637), є основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і пільговий. Окрім того, на думку позивача зайнятість на роботах за списком №2, які дають право на отримання пільгової пенсії (електрозварник, електрогазозварник) підтверджується архівними довідками з підприємств, на яких працював позивач. Проте, звернувшись 29.03.2018р. до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пільгової пенсії, позивач отримав відмову у задоволенні його заяви, оформлену листом від 21.08.2018р. №2054/02-04, з таких підстав: за записами трудової книжки не проглядається аміачне виробництво та робота в цьому виробництві, як то визначено у довідці ТОВ Ферганське ремонтно-будівельно-монтажне управління - 2 «FRSMU-2» від 23.11.2017р. №124-А, у зв`язку із чим, підстав для зарахування цієї довідки немає; відсутність атестації робочого місця за періоди, визначені пільговою довідкою ТОВ «Ферганський нафтопереробний завод» від 24.10.2017р. №17-4967, тому ці періоди не зараховуються до пільгового стажу, окрім періоду з 04.02.1992р. по 21.08.1992р.; відсутність атестації робочого місця за періоди, визначені пільговою довідкою Фірми «Т.М.М.» ТОВ від 14.03.2018р. №10, тому період з 29.08.2007р. по 05.05.2010р. не зараховується до пільгового стажу; посилання на атестацію робочих місць згідно довідки Служби колії КП «Київпастранс» від 13.03.2018р. №30-01-222 не може бути враховане при зарахуванні пільгового стажу, так як позивач працював на посаді електрогазозварника, натомість атестовано робоче місце електрозварника ручного зварювання. Не погоджуючись із наведеною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

24.04.2020 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується із вимогами позовної заяви з підстав, наведених в оскаржуваній відмові, оформленій листом від 21.08.2018р. №2054/02-04.

Разом з тим, відповідачем до суду подано заяву, в якій вказано на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд зауважує на тому, що до наведеної заяви не додано жодного доказу не підтвердження тверджень пенсійного органу. При цьому, варто зазначити, що судом вже прийнято рішення про поновлення позивачу строку звернення до суду із даним позовом на підставі його заяви, про що вказано в ухвалі суду від 31.03.2020 року.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 167 КАС України, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Відтак, враховуючи те, що подана відповідачем заява не підтверджена наданими до суду доказами, суд згідно приписів означеної вище норми, залишає заяву відповідача про пропуск строку звернення до суду без розгляду.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено.

29.03.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Генічеського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.

До заяви додано наступні документи:

- трудову книжку НОМЕР_1 (дата заповнення 13.08.1979р.);

- пільгову довідку ТОВ «Ферганське ремонтно-будівельно-монтажне управління - 2 «FRSMU-2» від 23.11.2017р. №124-А;

- пільгову довідку ТОВ «Ферганський нафтопереробний завод» від 24.10.2017р. №17-4967;

- пільгову довідку Фірми «Т.М.М.» ТОВ від 14.03.2018р. №10;

- пільгову довідку Служби колії КП «Київпастранс» від 13.03.2018р. №30-01/222.

Листом від 28.08.2018р. за вих. № 2054/02-04 територіальним органом ПФУ відмовлено у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах.

Не погоджуючись з означеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (ч. 1).

На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць: - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи (п. 2 ч. 2).

Наведені норми кореспондуються з приписами пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII.

Згідно п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 р. № 383 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації. Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку проведення атестації, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як вже встановлено судом, 29.03.2018р. позивач звернувся до територіального органу ПФУ в особі відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2. До заяви додано документи на підтвердження пільгового стажу позивача (трудова книжка та пільгові довідки з підприємств).

Проте, листом від 28.08.2018р. за вих. № 2054/02-04 позивачу відмовлено у призначенні пільгової пенсії.

Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005р. за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846.

Порядком № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (п. 1.1 Порядку №22-1).

Документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком (у тому числі на пільгових умовах) визначено п. 2.1 Порядку №22-1.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі (п.4.1 Порядку №22-1).

Згідно приписів ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Наведена норма кореспондується з положеннями пункту 4.3 Порядку №22-1.

Поряд з цим, суд зазначає, що в спірному випадку Головним управлінням у відповідь на заяву про призначення пільгової пенсії не було прийнято ані рішення про призначення пенсії, ані рішення про відмову в призначенні пенсії, а лише мало місце оформлення листа від 28.08.2018р., що суперечить приписам ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність не здійснення відповідачем фактичного розгляду заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Суд вважає таку бездіяльність протиправною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними ст. 2 КАС України.

Таким чином, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії або рішення про відмову у такому призначенні, вимоги позивача підлягають задоволенню саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття відповідно до Порядку №22-1 рішення за наслідком розгляду заяви позивача про призначення йому пільгової пенсії, та зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пільгової пенсії із прийняттям за результатами такого розгляду рішення у відповідності до приписів ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

Судових витрат по справі не встановлено, так як позивача звільнено від сплати судового збору згідно ухвали суду від 31.03.2020 року.

Таким чином, керуючись статтями 2, 9, 12, 14, 139, 241 - 246, 205, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6), задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, що виразилася у не розгляді у встановленому порядку та не прийнятті рішення за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, всупереч вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з перевіркою наявності у заявника права на її призначення та виплату, з прийняттям за результатами такого розгляду рішення згідно частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV, пункту 4.3 розділу 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", від 02.04.2020 року Розділ VІ Прикінцевих положень КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 112010200