№ 89527331, 29.05.2020, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

Справа № 477/459/20 Провадження № 3/477/366/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

27 травня 2020 р. м. Миколаїв

Суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області Полішко В.В., розглянувши об`єднану справу про адміністративне правопорушення про притягнення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, учасника бойових дій, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя: АДРЕСА_2 , працюючого оператором взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини А3767, молодшого сержанта, який проходить військову службу за контрактом,

до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 172-11 КУпАП, частиною 3 статті 172-20 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2020 року на адресу суду надійшли справи про адміністративне правопорушення №477/459/20, 477/461/20 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 172-11, частиною 3 статті 172-20 КУпАП.

На підставі статті 36 КУпАП, оскільки одна особа обвинувачується у вчиненні двох адміністративних правопорушень, вказані справи про адміністративні правопорушення об`єднані в єдине провадження та їм присвоєно єдиний номер 477/459/20, залишивши номери проваджень 3/477/366/20, 3/477/461/20.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 12 березня 2020 року, серії А3767, №3, та встановлено під час розгляду справи ОСОБА_1 у період з 18 вересня 2018 року по цей час проходить військову службу за контрактом на посаді оператора взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальону управління військової частини А3767.

Будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, молодший сержант ОСОБА_1 був зобов`язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, бути хоробрим і дисциплінарним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.

Водночас, ОСОБА_1 діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов`язків, 04 березня 2020 року близько 13-00 години самовільно залишив військову частину А3767, яка розташована за адресою: с. Галицинове Вітовського району Миколаївської області, та проводив час на власний розсуд чим вчинив самовільне залишення військової частини в умовах особливого періоду.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною 4 статті 172-11 КУпАП.

Крім цього, з огляду на протокол про адміністративне правопорушення від 10 березня 2020 року, серії А3767, №2, молодший сержант ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи військову службу на посаді оператора взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини А3767, діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов`язків, 02 березня 2020 року відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння на території військового містечка №103 військової частини А3767, розташованого за адресою: с. Галицинове Вітовського району Миколаївської області, в умовах особливого періоду

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за частиною 3 статті 172-20 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні вину у вчиненому не визнав, заперечував обставини викладені у протоколах, складених щодо нього. Суду пояснив, що у нього склалися неприязні стосунки з командуванням військової частини, в зв`язку з його клопотанням щодо переводу в іншу військову частину. Він має статус учасника бойових дій, проходив військову службу в зоні АТО. Має юридичну освіту, до служби в армії працював в органах пенітенціарної служби. Має подяки за бездоганну службу від командування, завжди позитивно характеризувався. Проте з початку року, після подання ним рапорту про перевод, командири військової частини почали безпідставно прискіпуватися до нього, у розмовах принижувати його честь та гідність. Безпідставно звинувачувати його у вживанні наркотичних засобів.

Щодо самовільного залишення ним військової частини, то пояснив, що поїхав до територіального відділення ДБР подати заяву про вчинення командуванням частини злочинів щодо нього. Нікого про це не повідомляв, дозволу залишити частину для вчинення цих дій не отримував. Вважає, що вчинив залишення військової частини у стані крайньої необхідності, в зв`язку з чим не може бути підданий адміністративній відповідальності. Звертав увагу, що за це до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення у виді суворої догани.

Щодо ухилення від проходження огляду на стан сп`яніння, то заперечував щодо цього. Пояснив, що в того дня вранці звертався за допомогою до медичної служби і у медиків жодних сумнівів щодо його стану не було. Після чого, він мав розмову з командиром, який ображав його та його сім`ю нецензурною лайкою, погрожував йому. Від цього він звичайно прийшов у стан збудження, а командир направив його до медичної служби для проходження огляду. Він погоджувався на проходження огляду, але в порядку передбаченому законом, задля уникнення фальшування результатів огляду. Проте його прохання було проігнороване. Разом з тим, жодного акту щодо його відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння не складалось.

Також в судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_2 пояснив , що є командиром роти, де проходить службу ОСОБА_1 . Нарікань щодо проходження ОСОБА_1 не було до виникнення у того сімейних проблем.

04.03.2020 року о 14-00 старший сержант ОСОБА_3 доповів йому, що на шикуванні після обідньої перерви відсутній молодший сержант ОСОБА_1 . Після чого він доповів про цей факт командиру батальйону та були вжиті заходи по розшуку ОСОБА_1 . Як було з`ясовано він самовільно залишив військову частину. Всупереч вимогам статуту не повідомив про свої наміри та не отримав відповідного дозволу залишити частину. Повернувся близько 17-00 години.

Свідок ОСОБА_4 повідомив, що його опитували щодо вживання ОСОБА_1 наркотичних речовин, на що він пояснив, що деякий час проживав разом з ОСОБА_1 на квартирі. Припускає, що той вживав наркотичні засоби вдома, які він визначив за характерним запахом. Безпосередньо свідком ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не був.

Свідок ОСОБА_5 , пояснив, що його опитували щодо вживання ОСОБА_1 наркотичних речовин, на що він пояснив, що разом з ОСОБА_1 на службі вживали наркотичні засоби, але не 02.03.2020 року. Безпосередньо свідком ухилення ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не був.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що є командиром батальйону, де проходить службу ОСОБА_1 . Нарікань щодо проходження ОСОБА_1 не було до грудня 2019 року. Після виникнення у ОСОБА_1 сімейних проблем, той почав вести себе дивно, після чого ОСОБА_1 направили на огляд до психіатра, але психічного захворювання у ОСОБА_1 не виявлено. 02 березня 2020 року виникла підозра щодо знаходження ОСОБА_1 на службі у стані наркотичного сп`яніння та військовослужбовцю було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, на що той погодився, але висловив бажання щодо проходження огляду та здачі біоматеріалу у приватній клініці з метою запобігання фальсифікації результатів тестування. Поки з`ясовували установу, де можна пройти огляд, приватні лабораторії зачинилися або там були надто високі ціни за проведення тестування. Вважає, що таким чином ОСОБА_1 ухилився від проходження огляду. Також підтвердив обставини щодо самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що є начальником медичної частини. 02.03.2020 року, дійсно, зранку ОСОБА_1 звертався до медчастини за допомогою, ознак знаходження у стані сп`яніння не мав. Вдень його було направлено до медчастини. ОСОБА_1 був у пригніченому стані, тримався нервово, негативно висловлювався щодо командування частини. Після чого нею було запропоновано та про що було направлено рапорт про проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння в обласному наркологічному диспансері. На проведення огляду ОСОБА_1 дав згоду, але наполягав на проведенні такого огляду у приватній лабораторії.

Також в судовому засіданні були досліджені письмові матеріали адміністративних справ.

Вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, приходжу до наступного висновку.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 252 КУпАП України визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Диспозицією частини 4 статті 172-11 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, вчинені в умовах особливого періоду.

Визначення «особливого періоду» передбачено в абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, у якому зазначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Верховний Суд в своєму листі від 13 липня 2018 року № 60-1543/0/2-18 роз`яснив, що особливий період в державі діє і на сьогодні.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Про особливий період несення військової служби та порядок проходження військової служби молодший сержант ОСОБА_1 при підписанні контракту був повідомлений.

Відповідно до статті 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України розподіл часу у військовій частині протягом доби і протягом тижня здійснюється згідно з розпорядком дня, яким встановлюється виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання й побуту особового складу підрозділів, штабів. Розпорядок дня встановлюється командиром (начальником) відповідно до завдань, покладених на військову частину, та залежно від пори року. На виконання вказаних положень розпорядок дня визначений наказом командира військової частини А3767 від 26 грудня 2019 року №604 «Про організацію служби військ і бойового навчання у військовій частині на 2020 навчальний рік» (а.с. 11-13).

Статтею 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України всі військовослужбовці повинні виконувати розпорядок дня військової частини; у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А 3767 (по стройовій частині) від 16.10.2018 року № 254 ОСОБА_1 прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою оператора взводу спеціального радіоперехоплення роти радіоперехоплення радіобатальйону управління військової частини А 3767 (а.с. 14), про що зроблено відмутку у військовому квитку військовослужбовця (а.с.15-17).

Як було встановлено в судовому засіданні та що не заперечував ОСОБА_1 під час обідньої перерви він самовільно залишив військову частину., при цьому всупереч вимогам Статуту не повідомив про це командира та не отримав відповідного дозволу. Повернувся до військової частини приблизно о 17-00 годині.

Зазначене підтверджується також показаннями, допитаних в судовому засіданні свідків – командира роти ОСОБА_2 , які узгоджуються з його письмовими показаннями, наявними в матеріалах справи (а.с.7), свідка – командира радіобатальйону ОСОБА_8 В ОСОБА_9 А ОСОБА_9 , письмовими показаннями: командира відділення Бублика А.С. (а.с. 6), заступника командира Терещенка В.В. (а.с.8).

Суддя критично сприймає твердження ОСОБА_1 щодо наявності в його діях крайньої необхідності, оскільки доказів щодо цього не надано.

Відповідно до статті 18 КУпАП крайньою необхідністю є дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Долучені до матеріалів справи пояснення ОСОБА_1 свідчать про існування неприязних стосунків із командиром частини ОСОБА_10 , які виникли після висловлення військовослужбовцем клопотання щодо переводу в іншу частину. Разом з тим не пояснюють, яка саме небезпека була усунена залишенням ним військової частини та, що іншого способу усунути цю небезпеку, як окрім залишення військової частини, не було і що заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Вважаю, що самовільне (без відповідного дозволу) залишення військовослужбовцем військової частини в період особливого періоду навіть для подання заяви до територіального підрозділу ДБР, при цьому не виконавши вимоги Статуту щодо повідомлення про злочин, не може бути розцінено як стан крайньої необхідності.

За таких обставин приходжу до висновку, що ОСОБА_1 слід визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 172-11 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення.

Слід критично сприймати твердження ОСОБА_1 , що його вже притягнуто до відповідальності за вчинення цього порушення та накладено сувору догану, оскільки дисциплінарна та адміністративна є різними видами відповідальності, а особа не може бути притягнута двічі лише до одного виду відповідальності.

Вважаю за необхідне накласти мінімальне стягнення, оскільки ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується за місцем проходження служби, має подяки від командування та статус учасника бойових дій.

Щодо притягнення до відповідальності за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння на території військового містечка №103 військової частини А3767, розташованого за адресою: с. Галицинове Вітовського району Миколаївської області, в умовах особливого періоду, то вважаю за необхідне в цій частині провадження у справі, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Допитані судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 пояснили, що не були безпосередніми свідками відмови військовослужбовця від проходження огляду на стан сп`яніння, щодо складання акту про таку відмову їм невідомо, навпаки свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтвердили готовність військовослужбовця пройти такий огляд.

Матеріали справи не містять акта чи будь-якого іншого документа, яким зафіксовано відмову ОСОБА_1 в присутності свідків від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. Навпаки докази, які містяться в матеріалах справи, підтверджують його готовність пройти такий огляд.

Показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в частині вживання наркотичних засобів не приймаю до уваги, оскільки вони не стосуються відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння та подій, які відбувались 02.03.2020 року.

Згідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тобто, недоведеність вини прирівнюється до невинуватості особи.

В зв`язку з чим приходжу до висновку щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного порушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП, оскільки належних та допустимих доказів, які підтверджують відмову особи від проходження огляду на стан сп`яніння, не надано.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, справа про адміністративне правопорушення в цій частині підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 247, 248, 249, 252, 283, 284 КпАП України

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статтею 172-11 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі ста сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 2465 (дві тисячі чотириста шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Штраф перераховувати на рахунок UA098999980313050106000014172, Одержувач Вітовське УК/Вітовський р-н/21081100; ЄДРПОУ одержувача 37992601, Банк одержувача Казначейство України (ЕАП); код класифікації 21081100), призначення платежу – штраф.

Провадження у справі в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП, закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Повний текст постанови складений 29 травня 2020 року.

Постанова може бути оскаржена через Жовтневий районний суд Миколаївської області до Миколаївського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя В.В. Полішко