Решение № 89014722, 27.04.2020, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1738/19

Провадження № 2/159/23/20

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2020 року м. Ковель

Ковельський міськрайсуд Волинської обл..

в складі: головуючого - судді Логвинюк І. М.,

при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Шинкар О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - орган опіки та піклування при Ковельській районній державній адміністрації Волинської області, до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Позивач 28.03.19 р. звернулась до суду з вказаним вище позовом (а. с. 2 - 6), просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що сторони перебували у шлюбі по 29.05.06 р., коли їх шлюб було розірвано. За час їх шлюбу у сторін народилась дочка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Після розірвання шлюбу з відповідачем вона звернулась з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання їх дочки. І такі стягувались з відповідача на утримання дитини за рішенням суду. Вона та старша з трьох її дітей – ОСОБА_3 , 05 р. н., проживають спільно. Відповідач за час навчання дочки у школі не був, навчанням та вихованням дочки не займався і не цікавився. Вихованням дочки займалась лише вона. Покликаючись на ч. ч. 1, 2 ст. 164 СК України, судову практику, зазначає, що відповідач аліментів на утримання цієї дитини не сплачував біля 10 р., що призвело до заборгованості. 31.01.14 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_4 і з останнім і дітьми стала проживати по місцю свого проживання. Хоча відповідач значиться проживаючим там же, він ніколи свою дочку не відвідував, на перешкоди у цьому не скаржився. Сторони ніколи не мали конфліктів щодо виконання відповідачем свого батьківського обов`язку та останній не оспорював рішення суду про стягнення аліментів, постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення, не звертався до органів опіки із заявами про перешкоджання йому у зустрічах із дитиною, але ніколи не відвідував останню ні у школі, ні вдома. Тому вона відмовилась від подальшого стягнення аліментів на утримання дочки, щоб у майбутньому відповідач не мав змоги пред`являти до останньої претензії по його утриманню. За висновком органу опіки та піклування є доцільним позбавлення відповідача батьківських прав щодо його дочки. Відповідач також надав нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав. Просить позов задовольнити.

За ухвалою судді від 21.05.19 р. було відкрито провадження у справі (а. с. 18).

Копію вказаної вище ухвали та копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів відповідачем отримано під розпис 31.05.19 р. (а. с. 24).

05.09.19 р. справу передано для розгляду головуючому - судді Логвинюк І.М. (а. с. 32).

За станом на 30.09.19 р. від відповідача відзиву на позовну заяву до суду подано не було.

У судовому засіданні позивач позов підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, суду додатково пояснила, що на даний час дитина досягла 14 р.. З відповідачем вона проживала, фактично, трохи більше року, що підтверджено документально, до розлучення у 2006 р.. Коли дитині сторін було 6 міс. відповідач пішов із сім`ї, мав іншу жінку, створив іншу сім`ю. Коли дитині сторін було 2 р., відповідач звернувся до суду з позовом про її та дитини виселення, попри те, що вона не мала куди виселитись. За рішенням суду її було знято з реєстрації місця проживання у житлі відповідача. Дитина відповідача не знає, називає його дядьком, є ініціатором позбавлення того батьківських прав. Відповідач був присутній на день народження дочки, коли та була ще у дитсадочку. З відповідача за рішенням суду у 2005 р. було стягнуто аліменти, що стягувались до 2017 р.. Аліменти відповідач платив нерегулярно, заборгованість була з приводу чого вона навіть зверталась у прокуратуру. Від стягнення аліментів з відповідача вона відмовилась і претензій до нього не має. Відповідач зовсім не приймав участі у житті своєї дочки, не був у дитсадочку та школі, які відвідувала дочка; не проживав з нею та дочкою; останньою не цікавився. Перешкод у вихованні дитини відповідачеві не чинилось. Останній знав про фактичне місце проживання дочки. Нотаріального дозволу на прямування дочки у віці 6 – 7 р. на відпочинок за кордоном відповідач не надав, вказуючи, щоб вона йому заплатила. З позовом до суду з приводу такої поведінки відповідача вона не зверталась та доказів існування такого факту не має. У вихованні дочки з двохрічного віку їй допомагає свідок ОСОБА_5 – її нинішній чоловік з 2014 р.. Останній виховує дитину як батько, відвідує батьківські збори у навчальних закладах; забезпечує відпочинок дочки. Остання ОСОБА_5 називає батьком. У неї з ОСОБА_5 ще є спільні діти. На засіданні комісії органу опіки та піклування думку дитини по цьому питанню з`ясовували, але не документували. Відповідач за дзвінком дитини оформив нотаріально завірену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав, так як вона хоче змінити своє прізвище та по батькові. На той момент відповідач ніякої її позовної заяви не читав. Просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат - позов також підтримала у повному обсязі, обгрунтувавши його доводами, наведеними у позовній заяві. Просить позов задовольнити, вирішивши його у найвищих інтересах дитини.

У судовому засіданні 30.09.19 р. представник органу опіки та піклування позов підтримала у повному обсязі, пояснила, що орган опіки та піклування вивчив пакет наданих позивачем документів і провів співбесіду з позивачем та дитиною сторін. Дитина сказала, що не знає батька та особа, з якою в даний час проживає позивач, є їй як батько; має у неї авторитет. Відповідач подав нотаріально засвідчену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав.

У судовому засіданні 13.11.19 р. представник органу опіки та піклування позов також підтримав у повному обсязі, пояснив, що після відповідного звернення позивача комісія Ковельської РДА вивчала ситуацію та встановила, що з 2006 р. відповідач як батько дитини не приймав участі у вихованні дочки. Відповідач на засідання комісії не з`явився і зазначив усно у телефонному режимі, що він подав нотаріально засвідчену заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав. Скарг від відповідача щодо перешкоджання йому у зустрічах чи участі у вихованні дочки не було. До адмінвідповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідач не притягався. Надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його неповнолітньої дочки.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча належно повідомлений. Про причини неявки суду не повідомив. Попередньо подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності (а. с. 41), зазначивши, що позов визнає у повному обсязі.

Суд, вважає, що розгляд справи можливий у відсутності осіб, які не з"явились.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника - адвоката, показання свідків, дослідивши висновок органу опіки та піклування, яким визначено доцільним та таким, що відповідатиме найвищим інтересам вказаної вище неповнолітньої дитини позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї; заслухавши думку самої дитини, дослідивши докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до повного задоволення.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом рацс м. Ковеля Ковельського МРУЮ Волинської області, неповнолітня ОСОБА_3 є ІНФОРМАЦІЯ_1 ; батьками останньої є: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а. с. 9).

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу, що видане 29.05.06 р. позивачеві ОСОБА_6 , її шлюб із ОСОБА_2 розірвано.

Хоча позивачем не надано суду доказу про дату укладення її шлюбу з відповідачем, суд враховує, що та обставина, що цей шлюб було укладено до народження дитини сторін – ОСОБА_7 - стверджується як вказаними вище свідоцтвами, так і не заперечується відповідачем у його заяві, поданій до суду.

З копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 (а. с. 7) слідує, що вона проживає у АДРЕСА_1 » з 08.08.08 р. по даний час; 31.01.14 р. вона уклала шлюб із свідком ОСОБА_4 ..

Обставина укладення шлюбу позивача та свідка ОСОБА_4 стверджується також копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого відділом драцс по м. Ковелю реєстраційної служби Ковельського МРУЮ Волинської області (а. с. 8).

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні 13.11.19 р. показав, що позивач є його дружиною; відповідача він не знає. Він з позивачем перебуває у шлюбі з 2014 р., вони виховують старшу дочку – неповнолітню ОСОБА_8 - та двох молодших спільних дітей. До цього він з позивачем проживав у цивільному шлюбі з 2012 р.. Він утримує сім`ю, до неповнолітньої ОСОБА_3 ставиться як до своєї дочки; у свій час він зібрав та відправив її до школи; приймає участь у її вихованні і навчанні та утримує із дошкільного віку. Він записав ОСОБА_7 на футбол, плавання, танці та оплатив ці гуртки. Йому не відомо про факти відвідування ОСОБА_7 відповідачем. У нього із ОСОБА_7 довірливі стосунки. Коли він мав намір поїхати за кордон у гості із ОСОБА_7 за його рахунок і позивач просила у відповідача дозвіл на виїзд дитини, то останній такого дозволу не дав. ОСОБА_7 відповідача називає дядьком. Йому відомо про надходження якихось коштів як аліментів від відповідача, але він запропонував позивачеві відмовитись від аліментів, так як їх сума була незначною.

Свідок ОСОБА_9 в суді 13.11.19 р. показала, що вона є вчителем і була класним керівником ОСОБА_7 з 5 - го класу школи, де та навчалась на протязі чотирьох років: з 2014 р. – 2015 навчальні роки по 2018 - 2019 навчальні роки. Сторін знає. Відповідача вона у школі ніколи не бачила, позивач же з`являлась на всі батьківські збори, цікавилась дитиною. Свого вітчима – ОСОБА_10 завжди називала татом. Коли вона звіряла документи, то звернула увагу, що прізвище дитини та особи, яку та називає татом, - різне. Тоді ОСОБА_7 розповіла їй, що ОСОБА_11 її вітчим, з ним вона вчить уроки, відпочиває. Останній відвозив ОСОБА_7 до школи, у дитячий табір, з`являвся на батьківські збори, матеріально сприяв у організації шкільного процесу. Позивач на її запитання також підтвердила, що ОСОБА_12 - вітчим ОСОБА_7 , а рідний батько дитини - останньою не цікавиться.

Дані щодо місця проживання позивача та її неповнолітньої дочки – ОСОБА_3 , а також - свідка ОСОБА_4 та їх спільних дітей: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , стверджені також копіями довідок; №№ 415, 537 від, відповідно, 08.02.19 р., 18.03.19 р., виданих виконкомом Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області (а. с. 11).

Разом з тим згідно з копіями довідок №№ 383, 580 від, відповідно, 12.02.19 р., 14.03.19 р., виданих Дубівською сільрадою Ковельського району Волинської області (а. с. 12), чоловік позивача проживає у с. Вербці Ковельського району Волинської області, школу за територіальністю у якій відвідувала і дочка сторін – ОСОБА_7 .

Доводи позивача у тій частині, що відповідач не цікавиться навчанням дочки ОСОБА_7 , та показання свідка ОСОБА_9 у цій же частині, стверджуються копіями довідок: № № 24, 45 від, відповідно, 12.02.19 р., 14.03.19 р., виданих НВК «Загальноосвітня школа I – III ступенів – дошкільний навчальний заклад» с. Вербка Дубівської сільської ради Волинської області (а. с. 10, 11), за якими відповідач за час навчання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вказаному вище навчальному закладі на батьківські збори не приходив і не цікавився ні навчанням, ні вихованням дочки. У вихованні дитини участь брала лише її матір.

Суд приймає до уваги заяву відповідача від 14.02.19 р. (а. с. 14, 28) про те, що він не заперечує проти того, щоб бути позбавленим батьківських прав щодо вказаної вище своєю неповнолітньої дитини – дочки ОСОБА_7 , хоча така заява подана до закладення позову до суду, але вважає її доказом байдужості його до долі дитини.

З огляду на надходження до суду іншої його заяви - від 22.10.19 р. про повне визнання позову, суд зауважує про повне визнання позову відповідечем.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ковельської РДА Волинської обл. від 12.03.19 р. № 393/24/2 – 15, є доцільним та відповідає інтересам вказаної вище неповнолітньої дитини сторін – дочки ОСОБА_7 - позбавлення відповідача батьківських прав щодо неї.

Разом з тим суд вважає недоведеною ту обставину, що відповідач ухилявся від утримання своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_7 .

Аналізуючи такий доказ як копія рішення Ковельського міськрайсуду Волинської області від 20.12.07 р. у цивільній справі № 2 – 2 169/2007 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та її ж – як законного представника неповнолітньої ОСОБА_3 , про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, що набрало законної сили 20.02.08 р., суд вважає за доцільне зазначити, що такий доказ лише підтверджує те, що сторони перебували у шлюбі і проживали спільно як сім`я разом із їх спільною неповнолітньою дочкою ОСОБА_7 до часу, коли позивач вибула із дитиною із квартири, квартиронаймачем якої був ОСОБА_2 , фактично після розірвання шлюбу сторін у належну їй на праві спільної власності квартиру, але не бажала добровільно знятись з реєстрації у квартирі колишнього чоловіка, чим порушувала цивільні та житлові права ОСОБА_2 .. Доказом невиконання відповідачем своїх батьківських щодо дочки ОСОБА_7 обов`язків таке рішення суду розцінене бути не може.

У судовому засіданні 13.11.19 р. неповнолітня ОСОБА_3 висловила свою думку з приводу розглядуваного судом питаня та також зазначила, що вважає позов матері таким, що відповідає її інтересам.

Згідно із ст. 150 СК України, батьки зобов”язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім”ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватись про здоров”я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За змістом ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов”язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов”язків по вихованню дитини.

Хоча позивачем не надано суду доказів того, що відповідач був підданий адмінстягненню за відповідними нормами КУпАП, а представник органу опіки та піклування прямо зазначив, що такого не було, однак, суд, аналізуючи у сукупності надані докази, що характеризують відповідача в частині його ставлення до виконання свого батьківського обов`язку по вихованню вказаної вище своєї неповнолітньої дочки - ОСОБА_7 , приходить до висновку, що байдужість відповідача до питань, пов`язаних з життям цієї дитини, ухилення від участі у її вихованні, безсумнівно, свідчить про неналежне невиконання ним своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_7 на протязі досить тривалого проміжку часу без поважних причин, та відповідність найвищим інтересам цієї дитини - задоволення закладеного позову.

Доказів протилежного у розпорядженні суду немає.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.89 р., що ратифікована Постановою ВР України № 789ХІІ (78912) від 27.02.91 р. та набула чинності для України 27.09.91 р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Крім того ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписами ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

НОМЕР_4 суді встановлено, що відповідач як батько самоусунувся від виховання доньки та нехтує батьківськими обов`язками, що протирічить принципам Конвенції ООН про права дитини та вимогам статей 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства»: він не виявляє турботи щодо своєї дитини, не цікавиться її особистим життям, здоров`ям та вихованням, не відвідує дитину, хоча будь - яких об"єктивних перешкод до цього немає.

А тому позбавлення відповідача батьківських прав щодо вказаної вище неповнолітньої дитини є доцільним, не суперечить її інтересам, відповідатиме найвищим її інтересам як дитини з огляду на необхідність її ж захисту, що стверджено і міжнародними правовими актами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини.

З відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати у справі у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 209, 223, 263 – 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII «Прикінцеві положення» ЦПК України, ст. ст. 11, 16 ЦК України, ст. ст. 152, 165, ч. 5 ст. 167, ч. 2 ст. 141, ст. 142, ч. 4 ст. 155, п. 2 ч. 1 ст. 164, 125 СК України, преамбулою Конвенції ООН про права дитини, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , позбавити батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , 768 (сімсот шістдесят вісім) грн судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , і. н. НОМЕР_6 , прож. за адресою: АДРЕСА_2 ;

представник позивача – адвокат Шинкар Ольга Володимирівна, ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - орган опіки та піклування при Ковельській районній державній адміністрації Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73, код ЄРДПОУ 04051402;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - органу опіки та піклування – ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце праці - Ковельська районна державна адміністрація Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73;

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - органу опіки та піклування – ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце праці - Ковельська районна державна адміністрація Волинської області, юридична адреса: 45008, м. Ковель Волинської області, вул. Незалежності, 73;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , прож. за адресою: АДРЕСА_4 .

Головуючий:І. М. Логвинюк

Повний текст рішення суду складено 30.04.20 р..