Решение № 88929644, 27.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 р. Справа№200/2514/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області за №783 від 05.02.2020 року та зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно ст.26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з зарахуванням до страхового стажу періодів:

- навчання в Донецькому ПТУ "Облпобутуправління" управління профтехосвіти №31 м.Донецька з 01.09.1978р. по 23.07.1980р.;

- роботи на Макіївській фабриці індпошиву і ремонту одягу з 25.07.1980р. по 16.11.1990р.;

- роботи в ПП "Глорія" з 12.03.1996р. по 19.04.1997р.,

- зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити пенсію з дати первинного звернення з заявою - з 28.01.2020р.;

- зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відшкодувати судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 28 січня 2020 року вона звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05.02.2020 року №783 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 25 років. При розгляді документів відповідачем не враховано до страхового стажу періоди роботи, внесені до трудової книжки: з 25.07.1980р. по 16.11.1990р.р.- роботи на фабриці індпошиву і ремонту одягу м.Макіївки так як відсутня дата прийому на роботу; з 12.03.1996р. по 19.04.1997р.р.- роботи в ПП «Глорія», так як виправлена дата наказу при звільненні з роботи; з 01.09.1978р. по 23.07.1980р.р.- навчання в ПТУ Облпобутуправлінні, так як виправлена дата початку навчання і не надано документ, підтверджуючий навчання.

Позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/2514/20-а та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. В обґрунтування заперечень зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, внесені до трудової книжки: на фабриці індпошиву і ремонту одягу м.Макіївки так як відсутня дата прийому на роботу, в ПП «Глорія» з 12.03.1996р. по 19.04.1997р.р., так як виправлена дата наказу при звільненні з роботи, період навчання в ПТУ Облпобутуправлінні з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року, так як виправлена дата початку навчання, документ підтверджуючий період навчання не наданий. За таких обставин відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 17 листопада 2000 року Червоногвардійським РВ Макіївського УМВС України в Донецькій області), та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.01.2020 року №1427-5000261146.

Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169323) орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011).

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви про призначення пенсії, позивачем були додані наступні документи: копія трудової книжки від 01.11.1977 року серії НОМЕР_3 ; копія свідоцтва про укладення шлюбу від 01.07.1983 р. серії НОМЕР_4 ; копія довідки від 28.01.2020 №1427-5000261146 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; копія паспорта; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05 лютого 2020 року №783, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, внесені до трудової книжки: на фабриці і індпошиву та ремонту одягу, так як відсутня дата прийому на роботу; в ПП «Глорія» з 12.03.1996 по 19.04.1997 рр. , так як виправлена дата наказу при звільненні з роботи; період навчання в ПТУ Облпобутуправлінні з 01.09.1978 по 23.07.1980 р., так як виправлена дата початку навчання. Документ, підтверджуючий період навчання, не надано.

Як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, спірні періоди з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року, з 25.07.1980 року по 16.11.1990 року, з 12.03.1996 року по 19.04.1997 року до страхового стажу позивача не зараховані.

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, у зв`язку з чим змушена була звернутися до суду.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до пункту першого статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV від 09.07.2003 року із змінами, внесеними ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 - VIII від 03.10.2017 року особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Згідно п. «д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховують стаж навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах та на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації, в аспірантурі, докторантурі клінічній ординатурі. Час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійної (професійно- технічної) освіти з метою: забезпечення громадянам України, у тому числі особам з особливими освітніми потребами, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках; сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійної (професійно-технічної) освіти та закладів професійної (професійно- технічної) освіти різних форм власності та підпорядкування.

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з пунктом 17-1 Порядку № 637, у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

Пунктами 23 та 24 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

В трудовій книжці НОМЕР_5 ОСОБА_1 містяться наступні записи щодо спірних періодів праці: запис 3,4 - навчання в ПТУ Облпобутуправлінні з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року (підстава: атестат 10472, наказ від 24.07.1980 року №80). Згідно наказу №80 від 24.07.1980 року позивач прийнята кравчинею пошиву одягу 3 розряду на Фабрику індпошиву та ремонту одягу м.Макіївка та 16.11.1990 року звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗпП УРСР (наказ від 16.11.1990 року №237). З 12.03.1996 року позивач прийнята по переводу до ПП «Глорія (наказ від 12.03.1996 року №36) кравчинею та 19.04.1997 року звільнена по переводу згідно п.5 ст.36 КЗпП УРСР.

Як встановлено судом, позивачу було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи з огляду на те, що в трудовій книжці НОМЕР_5 ОСОБА_1 наявними є виправлення в даті початку навчання позивача в ПТУ Облпобутуправління з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року, на Фабриці індпошиву та ремонту одягу, так як відсутня дата прийому на роботу та періоду роботи позивача в ПП «Глорія» з 12.03.1996 року по 19.04.1997року, оскільки є виправлення в даті наказу при звільненні з роботи.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України N 22-1 від 25.11.2005, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абзац третій пункту 1.7 розділу І Порядку).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У пункті 4.7 Порядку № 22-1 окреслено право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Натомість, відповідач проігнорував вищезазначені законодавчо встановлені вимоги для належного прийняття та розгляду документів щодо призначення пенсії позивачу.

З урахуванням положень пункту 4.7. розділу IV Порядку N 22-1 саме відповідач як орган, що призначає пенсію, повинен спочатку всебічно, повно і об`єктивно розглянути усі подані документи, на підставі пункту 3.3. розділу III вказаного Порядку надати необхідні роз`яснення, і лише після цього вирішувати питання про наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.

При цьому, незважаючи на встановлений строк подання додаткових документів - 27.04.2020 року, всупереч приписам порядку 22-1 в частині подання у тримісячний строк з дня прийняття заяви відсутніх документів, відповідачем 05 лютого 2020 року винесено рішення про відмову в призначенні пенсії.

З огляду на викладене, суд вважає, що прийняте відповідачем рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, не можна вважати таким яке прийнято на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та у відповідності до приписів Порядку 21-1.

Між тим, положення КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право позивача довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним для призначення пенсії. Право надавати заперечення щодо рішення Пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається позивачу на всіх стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Позивачем до позовної заяви були надані: довідка Державного професійно - освітнього закладу Донецького регіонального центру професійно-технічної освіти сфери послуг та дизайну від 21.01.2020 року №6 та довідка від 20.12.2019 року №23-3980-07/40, видана архівним відділом адміністрації міста Макіївка

Щодо вищевказаних довідок, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Водночас, у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

Тому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі №242/65/17.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість прийняття до уваги інформації викладеної в довідках.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала такі довідки.

Довідка від 21.01.2020 року №6, видана ОСОБА_1 в тому, що вона проходила навчання в Донецькому професійно-технічному училищі «Облбитуправління» обласного управління профтехосвіти №131 м.Донецька з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року та за закінченням курсу навчання отримала професію «Кравець верхнього чоловічого, жіночого і дитячого одягу 3 розряду», за результатом чого був виданий атестат №10472.

Позивачем до матеріалів справи також була надана копія атестату №10472 від 23 липня 1980 року в тому, що вона закінчила Донецьке професійно - технічне училище обласного (міського) управління побутового обслуговування населення з спеціальністю кравець чоловічого, жіночого і дитячого верхнього одягу та присвоєно відповідну кваліфікацію. Атестат підписаний директором училища, головою кваліфікаційної комісії та засвідчений належною печаткою. Як вбачається з листку успішності (без атестата недійсний) позивач навчалась в училищі з 1 вересня 1978 року по 23 липня 1980 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем доведено наявність у неї права на зарахування періоду навчання в Донецькому професійно-технічному училищі "Облпобутуправління" обласного управління профтехосвіти №131 м.Донецька з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року до загального стажу роботи.

Щодо неврахування відповідачем при призначенні пенсії періоду роботи позивача на Фабриці індпошиву та ремонту одягу м.Макіївка, у зв`язку з відсутністю дати прийому на роботу, суд зазначає, що позивачем було надано довідку від 20.12.2019 року №23-3980-07/40, видану архівним відділом адміністрації міста Макіївка.

Згідно вищезазначої довідки, ОСОБА_1 (після одруження - ОСОБА_1 ) прийнята кравчинею після закінчення училища з 25 липня 1980 року (наказ від 24 липня 1980 року №80) та звільнена за власним бажанням з 16 листопада 1990 року, за власним бажанням (наказ від 16 листопада 1990 року №237).

Також, позивачем до матеріалів справи були додані копії наказів від 24 липня 1980 року №80 та від 16 листопада 1990 року №237.

Враховуючи довідку від 20.12.2019 року №23-3980-07/40 та копії наказів, суд вважає, що позивачем також доведено наявність у неї права на зарахування періоду роботи з 25.07.1980 року по 16.11.1990 року на Фабриці індпошиву та ремонту одягу м.Макіївка до загального стажу роботи.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що періоди спірної трудової діяльності позивача регулювались Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок що й Інструкція №162.

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність,

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Щодо не зарахування відповідачем до загального стажу позивача період роботи з 12.03.1996 року по 19.04.1997 року в ПП «Глорія», оскільки є виправлення в даті наказу при звільненні з роботи, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, внесення у трудову книжку позивача записів періоду роботи з 12.03.1996 року по 19.04.1997 року в ПП «Глорія» регулювалися Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до пункту 2.27 вищезазначеної Інструкції, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_5 вбачається, що у графі 2 (відповідно до Інструкції №58) роботодавцем внесено дату звільнення позивача без будь-яких виправлень - 19.04.1997 року, у зв`язку з чим, суд вважає безпідставними посилання відповідача на виправлення, наявні в даті наказу при звільненні, оскільки факт перебування в трудових відносинах підтверджується саме записом про прийняття на роботу (або записом про переведення). Записом про звільнення з роботи для встановлення тривалості стажу, що враховується для обрахунку пенсії встановлюється день завершення таких відносин, який зазначається в графі 2.

Відтак, з даних трудової книжки позивача, можливо достовірно встановити дату завершення відповідних трудових відносин (графа 2) - 19.04.1997 року.

В контексті викладеного, суд зазначає, що висловлюючи свою позицію щодо неврахування до страхового стажу позивача певних періодів, відповідачем, на виконання ч.2 ст.77 КАС України не надано доказів того, що ним було використано своє право, з метою повноти вирішення питання вирахування страхового стажу позивача, на витребування довідок з відповідних підприємств, на допит свідків, що передбачено ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV та Пунктами 3, 17 Порядку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України- людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянка України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005р. суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу КЗПЛ сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, однак суд вважає що відповідач не довів правомірність своїх дій, не спростував дані довідки, а позивачем в свою чергу підтверджено належними доказами обставини, на які він посилається.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява № 4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, п.29).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішенні відповідача від 05.02.2020 року №783 про відмову позивачу у призначенні пенсії та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.01.2020 року №783 про призначення пенсії за віком з зарахуванням до страхового стажу позивача періоду навчання в Донецькому професійно-технічному училищі "Облпобутуправління" обласного управління профтехосвіти №131 м.Донецька з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року, періоду роботи з 25.07.1980 року по 16.11.1990 року на Фабриці індпошиву та ремонту одягу м.Макіївка та періоду роботи з 12.03.1996 року по 19.04.1997 року в ПП «Глорія».

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача сплатити пенсію з дати первинного звернення з заявою - з 28.01.2020 року, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки виплаті пенсії має передувати спочатку її призначення та нарахування, чого в даній справі не відбулося, у зв`язку з чим, суд вважає дану вимогу передчасною.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. квитанцією від 29.02.2020 за подання до суду адміністративного позову до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 05.02.2020 року №783 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м.Мирноград, вул.Центральна, б.13, ЄДРПОУ 42169323) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.01.2020 року №783 про призначення пенсії за віком з зарахуванням до страхового стажу періоду навчання в Донецькому професійно-технічному училищі "Облпобутуправління" обласного управління профтехосвіти №131 м.Донецька з 01.09.1978 року по 23.07.1980 року, періоду роботи з 25.07.1980 року по 16.11.1990 року на Фабриці індпошиву та ремонту одягу м.Макіївка та періоду роботи з 12.03.1996 року по 19.04.1997 року в ПП «Глорія».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85323, Донецька область, місто Мирноград, вулиця Центральна, 13, ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя П.В. Кочанова