Решение № 88929544, 06.04.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2020 р. Справа№200/915/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171400, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №1312 від 12.12.2019 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити пенсію за вислугу років з дня подання заяви про призначення пенсії за вислугу років від 05.12.2019 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем відмовлено у призначенні пенсії позивачу через відсутність достатнього стажу роботи позивача у галузі освіти. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, зазначаючи, що рішенням Конституційного суду від 04.06.2019 року №2-4/2019 визнано неконституційним п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак, відповідач неправомірно відмовив у призначенні пенсії за вислугою років, як працівнику освіти.

На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що відповідно до матеріалів пенсійної справи страховий стаж позивача складає 32 роки 04 місяці 10 днів, з них спеціального стажу роботи станом на 01.04.2015 року складає 23 роки 11 місяців 12 днів із необхідних 25 років 6 місяців, що не дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У разі відсутності спеціального стажу на 01.04.2015 року право на призначення пенсії з вислугу років позивач набуде після досягнення віку 54 роки 6 місяців, тобто з 29.10.2024 року та за наявності спеціального стажу не менше 30 років.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою від 05.12.2019 року №3322 про призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.12.2019 року №1312 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з тим, що відповідно до наданих документів страховий стаж позивача складає 32 роки 04 місяці 10 днів, з них спеціального стажу роботи саном на 01.04.2015 року складає 23 роки 11 місяців 12 днів.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015, - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року.

З аналізу викладених норм слідує, що необхідною умовою для виникнення у особи права на отримання пенсії за вислугу років є наявність відповідного спеціального стажу роботи на посадах, визначених переліком Кабінету Міністрів України, та досягнення відповідного віку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вище зазначеної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 28.08.1989 року, позивач працював на посадах вихователя у дошкільних навчальних закладах м. Дружківка.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в Порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 року № 1245-VІIІ передбачено, що невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Приписами ст.28 Закону України «Про освіту» передбачено, що система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

У відповідності до ст.29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Згідно з статтею 12 Закону України «Про позашкільну освіту» заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту. Перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України. Так, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші) визначені Переліком типів позашкільних навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433.

Також, загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи увійшли до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Абзацом третім частини четвертої статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" визначено, що педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" від 14.06.2000 № 963, посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей віднесено до категорії педагогічних працівників.

Відповідно до п.3 розд. VIII Прикінцевих положень Закону України "Про позашкільну освіту" до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами ч.1, 3 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України у п.3.4 рішення від 18.06.2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні від 22.05.2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладач в позашкільних закладах освіти є працівником освіти, а тому до пільгового стажу у розумінні п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" повинен зараховуватися стаж роботи позивача вихователем дитячого садка, як педагогічного працівника позашкільного навчального закладу, тобто працівника освіти, а стаж роботи вихователем дитячого садка має зараховуватись до пільгового стажу осіб, у розумінні пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17 , у постанові від 13.02.2019 у справі №233/4308/17, у постановах від 28.02.2019 у справі № 718/2293/16-а, від 05.03.2019 року у справі № 686/9307/17, від 12.03.2019 у справі № 647/514/17, від 13.03.2019 року у справі № 602/958/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17.

Судом встановлено, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти, позивачу виповнилось 49 років, стаж роботи в галузі освіти складає 28 років 7 місяців 16 днів.

Відповідно до п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

В свою чергу, 04.06.2019 своїм рішенням №2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення, зокрема, положення ст.55 Закону України від 05.11.1991 №1788 "Про пенсійне забезпечення" за змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213 та від 24.12.2015 №911 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до ст.51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного слідує, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України у своєму рішенні виходить з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п."а" ст.54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст.55 Закону №1788, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону №1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону №1788.

Таким чином, зі змісту положень Закону №1788 встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п."а" ст.54, пунктами "а", "6", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст.55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п."а" ст.54, ст.55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 та Законом №911 такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Так, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення ч.3 ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац 10 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини).

Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011.

Враховуючи все вищевикладене, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911.

Згідно з п."е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213 та Законом №911 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, особа, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.

Згідно записів копії трудової книжки спеціальний стаж позивачки на момент звернення до відповідача, становить 25 років, що дає право на отримання пенсії за вислугу років.

Відтак, позовна вимога про визнання рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 12.12.2019 року №1312 протиправним та скасування його підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років з дня звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років від 05.12.2019 року, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями безумовного зобов`язання відповідача призначити пенсію, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 05.12.2019 року про призначення пенсії та провести розрахунок стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 16.01.2020 року.

Отже, оскільки судом задоволено основну позовну вимогу, суд прийшов до висновку, що сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171400, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 12.12.2019 року №1312 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2019 року про призначення пенсії за вислугу років з урахування висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42171400, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, 25) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк оскарження підлягає застосуванню з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID - 2019)» від 30.03.2020 року №540.

Суддя Г.П. Бабаш