Постановление суда № 88780263, 14.04.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

14 квітня 2020 року Справа № 915/415/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,

розглянувши матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІВЕКО-БУД”

(54028, м.Миколаїв, вул.Херсонське шосе, буд.96/1, код ЄДРПОУ 39295837),

до відповідача: Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління

(65058, м.Одеса, вул.Армійська, буд.18, код ЄДРПОУ 24981994),

про: визнання дій неправомірними, -

в с т а н о в и в:

09.04.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “ІВЕКО-БУД” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 09.04.2020 (вх.№4450/20) до “Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління”, в якій просить визнати дії “Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління” щодо розірвання Договору генерального підряду №13/19 від 30.01.2019 на виконання робіт з будівництва гуртожитку №1 у військовому містечку №63а, розташованому в м.Миколаїв, шифр-63а/Г1, неправомірними.

Позивач, в обґрунтування звернення з даним позовом до Господарського суду Миколаївської області в позовній заяві зазначає, що оскільки в спірному Договорі місцем виконання визначено м.Миколаїв та його виконання можливе лише в цьому місці, а як визначено ч.5 ст.29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Дослідивши матеріали позовної заяви суд дійшов наступних висновків.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

В силу частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Під територіальною підсудністю розуміється властивість певної справи належати до відання одного з однорідних судів в залежності від просторових меж його юрисдикції, або, простіше, - просторова компетенція однорідних судів.

Отже, територіальна підсудність господарських справ фактично зумовлює відмежування компетенції із розгляду цих справ однорідними судами за просторовою характеристикою, тобто залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У відповідності до ч.5 ст.29 ГПК України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.

При цьому, під поняттям “виконання зобов`язання” законодавець розуміє фактичні дії, які сторони відповідного договору мають вчинити, і які безпосередньо витікають з його предмету, вчиняються у відповідності до його положень та спрямовані на досягнення його мети. Відповідно і місцем виконання договору в такому випадку є місце вчинення цих дій.

Спори, пов`язані із укладенням (зміною, розірванням) договорів, не пов`язані із місцем фактичного виконання його сторонами своїх зобов`язань, а отже на них не розповсюджуються положення ч.5 ст.29 ГПК України.

Суд зазначає, що предметом даного позову є вимога про визнання неправомірними дій Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо розірвання Договору генерального підряду №13/19 від 30.01.2019 на виконання робіт з будівництва гуртожитку №1 у військовому містечку №63а, розташованому в м.Миколаїв, шифр-63а/Г1, а не зобов`язання позивача чи відповідача здійснити певні дії (виконати зобов`язання) у конкретно визначеному місці (м.Миколаїв).

Відтак, положення ч.5 ст.29 ГПК України не можна застосовувати для визначення територіальної підсудності даного спору, тому він має бути розглянутий лише за місцем знаходження відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд встановив, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація, що місцезнаходженням відповідача є: 65058, м.Одеса, вул.Армійська, буд.18.

Згідно п.1) ч.1 ст.31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Приймаючи до уваги те, що відповідач за даним позовом - “Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління” (код ЄДРПОУ 24981994) згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходиться за адресою: 65058, м.Одеса, вул.Армійська, буд.18, суд доходить до висновку, що дана позовна заява не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Миколаївської області, у зв`язку з чим матеріали справи №915/415/20 підлягають передачі за підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Керуючись ч.ч.1, 2 ст.27, п.1) ч.1 ст.31, ст.ст.234, 235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Матеріали справи №915/415/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ІВЕКО-БУД” до “Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління” про визнання дій “Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління” щодо розірвання Договору генерального підряду №13/19 від 30.01.2019 на виконання робіт з будівництва гуртожитку №1 у військовому містечку №63а, розташованому в м.Миколаїв, шифр-63а/Г1, неправомірними - передати до Господарського суду Одеської області (65119, м.Одеса, пр-т Шевченка, буд.29).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя М.В. Мавродієва