Решение № 88717430, 09.04.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року м. Ужгород№ 260/677/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Рейті С.І.

при секретарі судового засідання Олійник В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 квітня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення. Рішення в повному обсязі складено 13 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), яким просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року у розмірі 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що отримавши вимогу ГУ ДФС у Закарпатській області про сплату боргу від 05.02.2019 року позивач дізнався про те, що він перебуває на обліку у податковій інспекції як фізична особа-підприємець. Згідно наданої сектором державної реєстрації Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області письмової відповіді від 26.07.2019 року № 35/14-04 позивач дізнався, що за даними ЄДР щодо ОСОБА_1 включення до електронного реєстру як фізичної особи - підприємця була проведена тільки 10.09.2013 року (тобто, до цієї дати позивач в електронному ЄДР як суб`єкт господарювання фізична особа-підприємець зареєстрований не був і в реєстрі не перебував), шляхом вчинення запису реєстраційної дії "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним", яка проведена державним реєстратором юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців на підставі інвентаризації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців зареєстрованих до 01 липня 2004 року. Одночасно реєстратор повідомив, що до проведення реєстраційної дії 10.09.2013 року реєстраційна справа в паперовій та електронній формі державним реєстратором не формувалась, оскільки заявником не подавалися документи у паперовій формі для його включення до ЄДР. Позивач наголошує на тому, що у визначений законодавством строк не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою для включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру та на момент внесення оскарженого запису підприємницька діяльність позивача була припинена як в силу його волевиявлення, так і згідно положень Закону, відтак, видане позивачу у 1995 році свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог закону стало недійсним з березня 2012 року. Отже, з цього часу позивач втратив навіть статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого він набув до набрання чинності Законом № 755-VI, тобто до 01.07.2004 року. Враховуючи наведене, рішення відповідача про стягнення з позивача заборгованості, як платника єдиного внеску, є неправомірним, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року у розмірі 15819,54 грн. та № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року у розмірі 18276,72 грн. підлягають скасуванню.

Ухвалою судді від 22.05.2019 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем у справі надано відзив на позовну заяву, згідно якого вважає її безпідставною з огляду на те, що відповідно до Витягу з ЄДР ОСОБА_1. зареєстрований як фізична особа-підприємець з 16.06.1995 року. 10.09.2013 року державним реєстратором включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним. Станом на 05.06.2019 року в ЄДР позивач значиться як фізична особа-підприємець, та таким чином в період з 16.06.1995 року по 05.09.2019 року позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця. З урахуванням наведеного, зважаючи на норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", позивачу правомірно нараховано суму єдиного соціального внеску та виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року № Ф-2188-51.

Ухвалою судді від 28.05.2019 року заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог повернуто заявнику з підстав, визначених ч. 7 ст. 47 КАС України.

Ухвалою судді від 28.05.2019 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року, винесеної Головним управлінням ДФС у Закарпатській області, відповідно до якої на ОСОБА_1 нараховано заборгованість у розмірі 15819,54 грн. на підставі ст. 25 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів - до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Одночасно, ухвалою судді від 28.05.2019 року, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача - Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.

Ухвалою судді від 12.06.2019 року задоволено клопотання представника позивача адвоката Коцур Ю.І. про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, мотивоване необхідністю вирішення питання щодо залучення у справі співвідповідача та у зв`язку зі збільшенням позовних вимог, взаємопов`язаність позовних вимог.

В судовому засіданні 15.07.2019 року суддею поставлено на обговорення питання щодо поданої 05.06.2019 року представником позивача - адвокатом Коцур Ю.І. повторної заяви про збільшення позовних вимог, якою (окрім первісних позовних вимог) просить: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року у розмірі 15819,54 грн. та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.05.2019 року (ВП № 59019785), винесену державним виконавцем Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Корчинським Русланом Богдановичем, з виконання вимоги № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року про стягнення з позивача на користь Головного управління ДФС у Закарпатській області заборгованості у розмірі 15819,54 грн., а також, питання про залучення у справі співвідповідача - Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.

Ухвалою суду від 15.07.2019 року заяву представника позивача - адвоката Коцур Ю.І. про збільшення позовних вимог - задоволено частково, прийнято до розгляду збільшені позовні вимоги у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року у розмірі 18276,72 грн. в частині вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року у розмірі 15819,54 грн., винесеної ГУ ДФС у Закарпатській області; в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Коцур Ю.І. про збільшення позовних вимог в іншій частині - відмовлено; в задоволенні клопотання про залучення співвідповідача - відмовлено.

Ухвалою суду від 15.07.2019 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19).

Ухвалою суду від 16.10.2019 року провадження у справі поновлено у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (Пз/9901/10/19).

Ухвалою суду від 05.11.2019 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 260/1238/19 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації в особі сектору державної реєстрації про визнання протиправним та скасування запису про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про фізичну особу-підприємця.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року провадження у справі поновлено у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням № 260/1238/19 та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 09.04.2020 року у задоволенні клопотання виконуючого обов`язки Головного управління ДПС у Закарпатській області Матьоли І.І. про заміну правонаступника - відмовлено.

В судове засідання сторони по справі не з`явилися, натомість, позивачем подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Разом з тим, суд констатує, що 02.04.2020 року представником Головного управління ДПС у Закарпатській області Савицьким С.І. до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване запровадження карантинних заходів в Україні через спалах у світі коронавірусу.

Вирішуючи питання про доцільність участі в судовому засіданні представників сторін, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМУ від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з урахуванням змін внесених постановою КМУ від 16.03.2020 року № 215) встановлено з 12.03. до 03.04.2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" внесено зміни, згідно з якими назву і текст постанови викладено в редакції "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та впроваджено ряд профілактичних і протиепідемічних заходів та запроваджено обмежувальні заходи. 25.03.2020 року відбулося засідання Кабінету Міністрів, де прийнято рішення про те, що карантин продовжено до 24.04.2020 року, а режим надзвичайної ситуації поширено на всю країну.

Водночас, з огляду на вищевикладене та з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров`я учасників справи, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, 05.02.2019 року ГУ ДФС у Закарпатській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-2188-51, якою, на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2019 року, ОСОБА_1 нараховано заборгованість у розмірі 18276,72 грн.

Не погоджуючись з даною вимогою, позивачем, в порядку адміністративного оскарження було подано скаргу до ДФС України з вимогою про її скасування, у зв`язку з тим, що позивач не є підприємцем і не займається підприємницькою діяльністю з 2000 року через втрату правовстановлюючих документів та відповідним зверненням до реєстратора про припинення реєстрації.

Рішенням про результати розгляду скарги від 15.04.2019 року № 17862/6/99-99-11-05-02-25, ДФС України залишено без задоволення оскаржену вимогу.

З аналізу змісту позовної заяви та заяви про уточнення позовних вимог судом встановлено, що в оскаржену позивачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року з розміром заборгованості 18276,72 грн. включена заборгованість у розмірі 15819,54 грн., яка нарахована відповідачем у вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188/51 від 09.11.2018 року. Цей факт доводить, зокрема, один й той самий номер документу на обидвох вимогах про сплату боргу, а саме № Ф-2188-51. На це вказує також й ДФС України у своєму Рішенні про результати розгляду скарги від 15.04.2019 року № 17862/6/99-99-11-05-02-25, зокрема, в 2-му реченні абзацу 8 ст. 3 Рішення, де достеменно зазначено: "Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, загальна сума заборгованості, станом на 31.01.2019 року становить 18276,72 грн.".

Незгода позивача з означеними вимогами стали підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон 2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів ст. 2 Закону 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно абзацу другого п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону 2464 (в редакції Закону, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах - спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19).

Визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон 2390), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон 3384) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 2390 передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що він не здійснював господарську діяльність як фізична особа-підприємець, ніякої реєстрації або перереєстрації як фізична особа-підприємець у 2004 році не здійснював, свідоцтва про реєстрацію фізичною особою-підприємцем не має.

При цьому суд констатує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 року у справі № 260/1238/19, яке набрало законної сили, визнано протиправним та таким, що підлягає скасуванню запис державного реєстратора № 23241750000025255 від 10.09.2013 року про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що її свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним.

Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періоду, за який ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було дійсним.

Отже, встановлені обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів ч. 1 ст. 4 Закону 2464.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2018-2019 рр., тому, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року та № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, задоволенню у повному обсязі.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, враховуючи принципи адміністративного судочинства та з огляду на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню та слід визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС у Закарпатській області № Ф-2188-51 від 09.11.2018 року та № Ф-2188-51 від 05.02.2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду згідно квитанції № 1-1204К від 17.05.2019 року було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., а також, при поданні заяви про збільшення позовних вимог згідно квитанції № 15-2654К від 24.05.2019 року сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., відтак, у відповідності до ст. 139 КАС України, на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню з відповідача судові витрати у розмірі 1536,80 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, буд. 52 код ЄДРПОУ 43143065) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 09 листопада 2018 року.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2188-51 від 05 лютого 2019 року.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Рейті