Решение № 88234472, 17.03.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 р. Справа№200/12485/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження в письмову провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської райдержадміністрації (місцезнаходження: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, 69, код ЄДРПОУ 25946273) про визнання дій про відмову в нарахуванні та виплати адресної допомоги відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 неправомірними; зобов`язання нарахувати та виплатити адресну допомогу відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01 лютого 2019 року йому припинено виплату страхових виплат у зв`язку з тим, що розпорядженням начальника УПСЗН Бахмутської районної державної адміністрації від 12.07.2016 року довідка внутрішньо переміщеної особи скасована та перенесена до архіву Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року скасовано розпорядження начальника УПСЗН Бахмутської районної державної адміністрації від 12.07.2016 про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи позивача. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.2019 року рішення Донецького окружного адміністративного суду залишено без змін. Позивач звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити адресну допомогу за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року. Позивачу за результатами розгляду його заяви повідомлено, що згідно журналу реєстрації приймання заяв та документів для призначення всіх видів соціальної допомоги протягом липня 2016 - листопада 2016 його звернення щодо призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, до управління не надходило. 23.05.2016 позивачем написано заяву про продовження терміну дії довідки на 6 місяців, тобто по 23.11.2016 та заяву про надання щомісячної адресної допомоги на наступні шість місяців. Адресну допомогу позивач отримував з 23.05.2016 по 11.07.2016 після чого виплати припинились. Позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що начальником УПСЗН Бахмутської райдержадміністрації незаконно скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи, йому припинили виплату адресної допомоги. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують конституційні права, в зв`язку з сим вимушений звернутись до суду.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).

Ухвалою суду від 20 грудня 2019 року розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 14 січня 2020 року о 11:15 год.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року продовжено підготовче засідання на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 11 лютого 2020 року о 10:45 год.

Ухвалою суду від 11 лютого 2020 року відкладено підготовче судове засідання по адміністративній справі на 20 лютого 2020 року о 10:45 год.

Ухвалою суду від 20 лютого 2020 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі; призначено судовий розгляд по суті на 09:30 год. 17 березня 2020року.

Відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивував наступним. Відповідно до вимог Постанови №509 позивач отримав довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 24.11.2014 №1436001504. У зв`язку з продовженням терміну дії довідки ОСОБА_2 як уповноваженою особою родини, до складу якої входить ОСОБА_1 24.05.2016 року подана заява на продовження щомісячної адресної допомоги до управління. Призначення допомоги проведено 24.05.2016 року на період з 12.01.2016 по 30.04.2016 в розмірі 1958 грн., з 01.05.2016 по 11.07.2016 - 2014 грн. Виплата адресної допомоги проведено на основний період липня 2016 року на розрахунковий рахунок, відкритий в Бахмутському відділенні ПАТ «Ощадбанк». З метою недопущення нецільового використання бюджетних коштів проведена перевірка інформації щодо фактичного місця проживання позивача. При цьому було з`ясовано, що за адресою: АДРЕСА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають, у зв`язку з чим складений акт обстеження матеріально побутових умов сім`ї від 07.07.2016 року. Зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про з`ясування обставин зупинення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі. 29.12.2016 року управлінням надано роз`яснення причин зупинення виплати щомісячної адресної допомоги. Вказав, що нарахування адресної допомоги проводилось на сім`ю Баздарєвих, але виплати - уповноваженому представнику сім`ї ОСОБА_2 , з чим погодився позивач, надавши управлінню письмову згоду. Баздарєва ОСОБА_3 не заявляє жодних вимог щодо предмету спору до управління. Сам же позивач ніколи не звертався до управління про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі та інших видів соціальних виплат. Крім того, зазначив, про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний лист відповідача про відмові в призначенні адресної допомоги позивачу, який датований 01.10.2019 року крім того, позивач зареєстрований на непідконтрольній теритоії у м.Горлівка, тому суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення щомісячної адресної допомоги позивачу за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на обік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 24 листопада 2014 року № 1436001504.

Відповідно до довідки № 249281 позивач є інвалідом третьої групи.

16.12.2016 року на ім`я начальника УПСЗН Артемівської райдержадміністрації Баздарєвим М.І. та ОСОБА_4 .І. подано заяву про повідомлення про причину припинення виплати адресної допомоги, як внутрішньо переміщеним особам.

Листом відповідача від 29.12.2016 №Б-54-5.2-6.2 позивачу та ОСОБА_2 повідомлено про те, що Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 13.07.2016) прийнято рішення про припинення соціальних виплат. Розпорядженням начальника управління праці та соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1436001504, № НОМЕР_3 скасовані з 12.07.2016 року.

Листом управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області №вх4043/3-03 від 01.10.2019 ОСОБА_1 повідомлення що згідно журналу реєстрації приймання заяв і документів для призначення усіх видів соціальної допомоги протягом липня 2016 року-листопада 2016 року його звернення щодо призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, до управління не надходило. Для призначення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 управління не має правових підстав. Роз`яснено право оскарження розгляду звернення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2019 року по справі №200/6125/19-а визнано дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про припинення страхових виплат з 01.02.2019 року неправомірними.

Скасовано постанову Бахмутського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 31.01.2019 року про припинення щомісячної страхової виплати.

Скасовано розпорядження начальника управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області від 12.07.2016 року про скасування довідки № 1436001504 від 24.11.2014 року як незаконне.

Зобов`язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області відновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) починаючи з 01.02.2019року.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04.09.19 року апеляційну скаргу на рішення Доднецького окружного адміністративного суду від 08.07.19 року залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.19 року без змін.

Відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

За рішенням комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, грошова допомога може надаватися внутрішньо переміщеним особам з інвалідністю, їх дітям, дітям з інвалідністю та особам, що здійснюють за ними догляд, які перемістилися з населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і не мають можливості повернутися до попереднього місця проживання, у тому числі через потребу у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі або третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі із цілодобовим спостереженням або у зв`язку із загрозою насильства чи психологічною травмою.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”.

Грошова допомога виплачується шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий в АТ “Ощадбанк” (далі - уповноважений банк) відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 35, ст. 1803; 2016 р., № 79, ст. 2636), через мережу установ і пристроїв уповноваженого банку з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки у населених пунктах, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї) у таких розмірах:

для осіб, які отримують пенсію, та інших осіб, які досягли пенсійного віку (крім осіб з інвалідністю), дітей, осіб, які досягли 18-річного віку та продовжують навчання за денною формою в закладах освіти, що забезпечують здобуття повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної) або вищої освіти, до закінчення таких закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, - 1000 гривень на одну особу (члена сім`ї);

для осіб з інвалідністю I групи та дітей з інвалідністю - 130 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для осіб з інвалідністю II групи - 115 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для осіб з інвалідністю III групи - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність;

для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім`ї).

Загальний розмір допомоги на сім`ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім`ї та не може перевищувати 3000 гривень, для сім`ї, до складу якої входить одна особа з інвалідністю або дитина з інвалідністю, - 3400 гривень, для багатодітної сім`ї - 5000 гривень. Загальний розмір допомоги на сім`ю, до складу яких входять двоє і більше осіб з інвалідністю (дітей з інвалідністю), максимальним розміром не обмежується.

Якщо у складі сім`ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім`ї або інформацією, поданою компетентним органом.

Особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність.

Виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі:

подання уповноваженим представником сім`ї заяви про припинення виплати грошової допомоги;

надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім`ї протягом чотирьох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють;

зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи;

виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги;

у разі смерті внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом, виплата щомісячної адресної допомоги позивачу припинена відповідачем у зв`язку із не підтвердженням місця проживання позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року скасовано розпорядження начальника управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області від 12.07.2016 року про скасування довідки № 1436001504 від 24.11.2014 року як незаконне, підстави для невиплати позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відсутні.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV “Про боротьбу з тероризмом” у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про запобігання та протидії дискримінації в Україні” дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").

В рішенні від 8 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров`я” (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Отже, як Законом України “Про запобігання та протидії дискримінації в Україні”, так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначених йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки “на умовах передбачених законом” і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення щомісячної адресної допомоги позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення соціальних виплат позивачу з 12.07.2016 по 23.11.2016 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати дії про відмову в нарахуванні та виплати адресної допомоги відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 протиправними; зобов`язати нарахувати та виплатити адресну допомогу відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду відстрочено сплату судового збору.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сума судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до управління праці та соціального захисту населення Бахмутської райдержадміністрації (місцезнаходження: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, 69, код ЄДРПОУ 25946273) про визнання дій про відмову в нарахуванні та виплати адресної допомоги відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 неправомірними; зобов`язання нарахувати та виплатити адресну допомогу відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року – задовольнити.

Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Бахмутської райдержадміністрації (місцезнаходження: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, 69, код ЄДРПОУ 25946273) про відмову в нарахуванні та виплати адресної допомоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року протиправними.

Зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Бахмутської райдержадміністрації (місцезнаходження: 84500, Донецька область, м.Бахмут, вул.Миру, 69, код ЄДРПОУ 25946273) нарахувати та виплатити адресну допомогу ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) відповідно до Постанови КМУ №505 від 01.10.2014 за період з 12.07.2016 по 23.11.2016 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.О. Аканов