Постановление суда № 88095921, 10.03.2020, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/287/20 Провадження №2-з/694/2/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

про забезпечення позову

10.03.2020 року м. Звенигородка

Суддя Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Ризинської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповітів і свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними та визнання права власності на частку в спадковому майні,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява, в якій позивачі просять визнати заповіти і свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними та визнати право власності на частку в спадковому майні.

Разом з позовною заявою позивачами було подано заяву про забезпечення позову, в якій вони просять з метою забезпечення заявленого позову накласти арешт на:

земельну ділянку площею 1,9944 га, кадастровий номер якої 7121286400:02:001:0408, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і знаходиться в адмінмежах Ризинської сільської ради Звенигородського району Черкаської області;

земельну ділянку площею 1,9844 га, кадастровий номер якої 7121286400:02:001:0399, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і знаходиться в адмінмежах Ризинської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за заявленим нами позовом;

будинковолодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви зазначено, що відповідачка ОСОБА_3 шукає покупців та бажає здійснити відчуження вищевказаного майна, що утруднить чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Вимогами п.п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по- батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно п.п.1,6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Дослідивши матеріали заяви, суд приходить до висновку, що заявниками належним чином не обґрунтовано необхідність застосування вказаного заходу забезпечення позову, не надано жодних доказів, що відповідач має намір відчужити спірне майно.

Відповідно до змістуст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14«Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Зазначена норма узгоджується з вимогами ст. 41 Конституції України.

Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідачки від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Зважаючи, що забезпечення позову допускається, за умови, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а позивачами таких доказів не надано, та враховуючи інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких підлягають обмеженню й можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, суд вважає необхідним в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

При цьому суд враховує, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На підставі викладеного та керуючись нормами ст.ст.149, 150 -153, 258, 260, 353-355 ЦПК України, суддя -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Д.І. Сакун