Постановление суда № 88043091, 21.02.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/2854/20

Провадження №: 2-н/755/109/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" лютого 2020 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Гончарук В.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в якій просить видати судовий наказ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» на його користь нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 31 606,53 грн. за травень

Вивчивши подану заяву про видачу судового наказу, з урахуванням доданих до неї документів, вважаю, що необхідно відмовити у видачі судового наказу, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Як вбачається зі змісту поданої заяви, з 13 вересня 2012 року заявник був працевлаштований на посаді юриста на підприємстві Боржника, що підтверджується Наказом № 26-к від 13 вересня 2012 року, виданим генеральним директором Товариства, та записом у трудовій книжці Заявника № 15 від 13 вересня 2012 року. Трудовий договір між Заявником та Боржником було укладено в усній формі.

Наказом № 71 від 31 травня 2018 року, виданим генеральним директором Товариства, трудові відносини між Заявником та Товариством були припинені за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України з 01 червня 2018 року, про що до трудової книжки Заявника внесено відповідний запис № 16 від 01 червня 2018 року

Відповідно до Наказу № 26-к Працівник був оформлений на повний робочий день, тривалістю 40 годин на тиждень, та з посадовим окладом 6 800,00 грн.

Окрім того, згідно з Наказом № 71 у день звільнення Працівникові необхідно було виплатити також грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, розмір якої розраховується виходячи із середньої заробітної плати Заявника у порядку, визначеному Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження "Порядку обчислення середньої заробітної плати".

Станом на дату звільнення (01 червня 2018 року) Працівникові було нараховано Товариством дохід у сумі 31 606,53 грн.

Разом з тим, відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» про роботу та нараховану заробітну плату від 03 лютого 2020 року та розрахункового листка за 2018 рік, вбачається, що сума, яка підлягає виплаті працівнику ОСОБА_1 при звільненні складає 25 443,26 грн., однак заявник просить стягнути на його користь 31 606, 53 грн. нараховану, але не виплачену заробітну плату.

Таким чином, суд приходить до висновку про недоведеність та спірний характер заявлених вимог, оскільки довідка про нараховану, але не виплачену заробітну плату є єдиним наданим доказом існування заборгованості по заробітній платі, яка на думку суду не є належним документом, який свідчив би про безспірність розміру нарахованої заробітної плати, яка підлягає стягненню у наказному провадженні, а отже вказані обставини свідчать про наявність спору щодо розміру заборгованості.

Так, як вбачається зі змісту поданої заяви та доданих до неї документів між сторонами існує спір, оскільки за період роботи. заявнику нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата, яка не виплачена до цього часу.

При цьому суд звертає увагу на те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» зазначається, що наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

З поданої заяви про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, з урахуванням доданих до неї документів, вбачається, що заявник звертається до суду за захистом порушеного права, що є підтвердженням наявності спору між сторонами.

Доводи викладені в заяві про видачу судового наказу потребують додаткового дослідження, з матеріалів та обставин даної справи вбачається, що між сторонами наявний спір про право щодо оплати праці, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Згідно ч. 2 ст. 166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Таким чином, вважаю необхідним відмовити у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Роз`яснити, що заявник має право звернутися за захистом права в позовному провадженні.

Керуючись, ст.ст. 19, 161-166, 260, 353 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОСАГРО-УКРАЇНА» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя