Решение № 87928326, 20.02.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.02.2020 м. Ужгород Справа № 907/560/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатінтерпорт", м. Чоп

до відповідача Закарпатської митниці ДФС, м. Ужгород

про стягнення 274564,69 грн.

секретар судового засідання -Штундер Д.Л.

За участю представників сторін:

від позивача - Логойда ВМ., адвокат, ордер №45022;

від відповідача - Пензов С.В.. предст. за дов. №232/24/07-70-10 від 11.06.2019

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатінтерпорт" (позивач) звернулося до суду з позовом, яким просить стягнути з Закарпатської митниці ДФС (відповідач) суму 274564,69 грн. за надані у 2017 році послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу, посилаючись на статті 526, 530, 610, 612, 903, 946, 948 ЦК України.

Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить суму 4118,47 грн. сплаченого судового збору.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.09.2019 позовну заяву залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, виявлених судом. Після усунення виявлених недоліків ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

В ході проведення підготовчого провадження сторонами подано: відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив. Судом повернуто без розгляду заявлене позивачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Закарпатської обласної державної адміністрації.

В ході підготовчого провадження, строк якого судом було продовжено на тридцять днів (ухвала суду від 19.12.2019), судом оголошувалась перерва з 17.12.2019 до 19.12.2019 відповідно до ст. 183 ГПК України.

Ухвалою суду від 19 грудня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті.

У судовому засіданні по розгляду справи по суті судом оголошувались перерви з 21.01.2020 до 05.02.2019, та до 25.02.2020 до 11:00 год. відповідно до ст. 203 ГПК України.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих учасниками справи.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок заборони експорту з України ділової деревини (ліса-кругляка) та затримання транспортних засобів з вантажем "ліс", позивач за замовленням відповідача на підставі договору № 319 зберігання майна, що знаходиться під митним контролем від 27 грудня 2016 року, надав послуги вивантаження і зберігання вантажу "ліс" у загальному обсязі 788,979 куб. м на власних об`єктах у м. Чоп. Після закінчення строку дії договору 31.12.2016) майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажедавцем і продовжувало зберігатися до 21.08.2017 року, однак, оплату за надані у 2017 році послуги відповідач не здійснив. З огляду на узгоджену ставку: 1,50 грн. за зберігання 1 м3 вантажу / добу сума наданих та неоплачених послуг по зберіганню за вказаний період за доводами позивача складає 274564,69 грн., в т. ч. ПДВ, і є предметом стягнення у справі.

Заперечення відповідача.

Не погоджується з позовом з наступних підстав: - відсутні договірні відносини між позивачем і відповідачем з приводу зберігання лісоматеріалів у спірний період; - починаючи з 01.01.2017 позивач жодного разу не звертався до митниці з приводу переданих йому на зберігання лісоматеріалів або наявності заборгованості; - відсутні докази надання позивачем послуг по зберіганню лісоматеріалів (відсутні належні і допустимі докази нарахування заробітної плати працівникам за охорону переданого майна, витрат пов`язаних із функціонуванням місця зберігання тощо); - Актами взаємних розрахунків за 2016-2018 роки підтверджено, що Закарпатською митницею ДФС проведено розрахунки з позивачем в повному обсязі, заборгованість у взаєморозрахунках між ТОВ "Закарпатінтерпорт" та митницею відсутня; - позивачем не доведено заявлений розрахунок позовних вимог.

Крім того, наголошує, що задоволення позовних вимог призведе до блокування рахунків митниці до кінця наступного бюджетного року, що матиме наслідком повне зупинення обслуговування митної інфраструктури в Закарпатській області, нанесення непоправної шкоди суспільству та міжнародному іміджу держави Україна.

Відповідь на відзив

Спростовуючи заперечення позивача, зазначає:

- відсутність у спірний період договору не означає відсутність правовідносин між сторонами чи відсутність правової підстави для стягнення, оскільки вказана ситуація врегульована ст. 946 ЦК України;

- надано копії договірних документів, переписки між сторонами стосовно ситуації, яка склалася, актів інвентаризації, первинних документів на прийом та повернення вантажу, з яких можна встановити, що за вантаж, де, коли і як довго зберігався, яка вартість послуг була прийнята між сторонами, які платежі не були зроблені. Дослідження питання організації надання послуг зберігання, як от нарахування та виплата заробітної плати, охорона території тощо, не входить в предмет доказування;

- вважає, що сума заборгованості в актах звірки взаємних розрахунків за 2017-2018 роки, тимчасово не відображалася, оскільки не була підтверджена сторонами з огляду на те, що відповідач відмовлявся приймати рахунки та підписувати акти про надання послуг. Однак, це жодним чином не свідчить про відмову позивача від своїх господарських прав. Крім того, наголосив, що без акту про надання послуг відображати заборгованість в акті звірки можна у випадку, якщо договірним зобов`язанням передбачена попередня оплата послуг (тобто тоді, коли акту виконаних робіт ще технічно бути не може, а строк виконання грошового зобов`язання вже настав), однак, згідно з постановою КМ України "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" № 117 від 23.04.14 аванси не допускаються;

- щодо розрахунку, то з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо конкретних кількісних показників, вважає неможливим спростування заперечення відповідача в цій частині, до того ж наявні у справі документи, на його думку, повністю підтверджують зазначені в розрахунку вихідні дані.

Крім того, підписані обома сторонами акти звірки вимагалися органами Державної казначейської служби України та відповідачем для можливості проведення поточних платежів. Відтак, у позивача не було технічної можливості включати до актів звірки неузгоджені сторонами суми.

Заперечення на відповідь на відзив

Окрім вже заявлених аргументів щодо безпідставності позову, не погоджується з трактуванням позивача причин відсутності заборгованості в актах звірки. Зокрема, виявлення та фіксування активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання, забезпечуються при проведенні інвентаризації, яку підприємства зобов`язані проводити відповідно до ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Майно, що перебувало під митним контролем - вилучені по протоколах про порушення митних правил Закарпатською митницею ДФС лісо-пиломатеріали у загальному обсязі 788,979 м3 (далі - майно), та передане на підставі накладних №№381-387 від 27.11.2017 та Актів прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Закарпатінтерпорт", було предметом Договору №319 зберігання майна, що знаходиться під митним контролем, укладеним 27 грудня 2016 року між Закарпатською митницею ДФС від Приватним акціонерним товариством "Закарпатінтерпорт"(тепер-Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатінтерпорт").

Строк дії Договору - до 31 грудня 2016 року та у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Після закінчення бюджетного 2016 року майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажедавцем і продовжувало зберігатися у 2017 році, а 21.08.2017 було повернуто в повному обсязі згідно з наступними видатковими накладними №№ 70, 75, 77-79, 84 і 87 від 21.08.2017 та актами приймання-передачі від 21.08.2017.

Посилаючись на ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, внаслідок невизнання відповідачем обов`язку оплатити надані послуги зберігання за період з 01.01.2017 до 21.08.2017 просить стягнути суму боргу в примусовому порядку. Заявлена до стягнення сума, за твердженням позивача, відповідає узгодженій між сторонами ставці: 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м3 вантажу / добу, і за вказаний період складає 274564,69 грн., в т. ч. ПДВ.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України щодо зберігання.

Так, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання укладеного Договору №319 зберігання майна, що знаходиться під митним контролем від 27.12.2016 позивачем було прийнято на зберігання від відповідача лісо-пиломатеріали у загальному обсязі 788,979 м3. Разом з тим, матеріали справи не містять, як не заперечується і жодною із сторін, що після закінчення строку дії договору, - 31.12.2016 майно було належним чином повернуто поклажедавцеві (відповідачу).

Статтею 946 Цивільного кодексу України унормовано, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. При цьому, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 3.2. Договору сторонами обумовлено, що тарифи на послуги Зберігача за зберігання та вивантаження майна зазначені в калькуляціях, що є невід`ємними частинами цього договору.

Позивач стверджує, що за послуги по зберіганню вантажу між сторонами було узгоджено ставку: 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м3 вантажу / добу.

Вказана обставина підтверджується і пунктом 3.4. Договору, де погоджена сума (ціна) договору у 2016 році. Зокрема, послуги зберігання за договором складають 5917,34 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот сімнадцять грн. 34 коп.) і саме ця сума була сплачена відповідачем на його виконання. Оскільки договір діяв п`ять днів, то зважаючи на об`єм вантажу 788,979 м3 судом перевірено шляхом арифметичних обчислень вартість одного 1м3 і така складає 1,50 грн.

Усні заперечення відповідача щодо ціни послуги зберігання судом до уваги не прийнято, оскільки жодна з його заяв по суті спору не містить вказівки на незгоду з цією обставиною, відтак, відповідач позбавлений права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті на підставі ч. 4 ст. 165 ГПК України.

Факт повернення переданого на зберігання майна поклажодавцю 21.08.2017 підтверджено долученими до справи доказами (п/накладними та актами прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання від 21.08.2017).

За таких обставин, зважаючи на визначений ст. 946 Цивільного кодексу України обов`язок внести плату за час зберігання речі після закінчення дії договору, вимоги позивача є обґрунтованими.

Перевіривши проведені ним нарахування, суд знаходить їх вірними, відтак, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості з огляду на підписані між сторонами акти звірки судом відхилені з огляду на наступне. Так, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (наведене відповідає позиції Верховного Суду. викладеній у постанові від 5 березня 2019 року Справа № 910/1389/18 ).

З огляду на таке, сам факт відсутності зафіксованої в акті спірної заборгованості відповідача перед позивачем не спростовує наведених вище висновків суду щодо доведеності факту надання позивачем послуг зберігання протягом періоду: 01.01.2017-21.08.2017 та, відповідно, обов`язку їй оплатити відповідачем, оскільки такі ґрунтуються на зібраних у справі та оцінених судом в сукупності доказах.

Решту заперечень відповідача стосовно дослідження питань виплати заробітної плати, охорони переданого на зберігання майна тощо, судом відхилено, оскільки такі не входять в предмет доказування у цій справі.

При цьому, надаючи оцінку доводам та доказам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", відповідно до яких п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на наведене, враховуючи, що ключовим моментом, який лежав в основі позовних вимог та підлягав дослідженню є факт надання послуг та відсутність їх належної оплати, і такий судом було досліджено, оцінено та надано йому правову оцінку, - решту доводів, як от переписка сторін, з огляду на зроблений судом вище висновок, не потребують детального обґрунтування та спростування в розумінні ст. 238 ГПК України.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В ході судового розгляду, відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, на відповідача покладається 4118,47 грн. витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20, код ЄДРПОУ 39515893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатінтерпорт" (89502, Закарпатська обл., м. Чоп, вул. Берег, буд. 95, код ЄДРПОУ 22104970) суму 274564,69 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят чотири гривні 69 коп.) вартості наданих послуг зберігання, а також суму 4118,47 грн. (Чотири тисячі сто вісімнадцять гривень 47 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.03.2020.

Суддя Л.В. Андрейчук