Решение № 87773257, 11.02.2020, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.2020 м. Ужгород Справа № 907/755/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Веттштайн-Технік Україна”, м. Ужгород

про стягнення 251829,14 грн.

секретар судового засідання – Штундер Д.Л.

За участю представників сторін:

від позивача – Данканич А.Е., предст. за дов. від 03-22/25 від 09.01.2020

від відповідача – Петрецький С.І., предст. за дов. від 14.01.2020

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Веттштайн-Технік Україна” з вимогою про стягнення 251829,14 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, покликаючись на ст. ст. 22, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить і складається зі 3777,43 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

В ході підготовчого провадження відповідач подав відзив на позов, яким проти позову заперечує. Своїм правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.

Ухвалою суду від 29.01.2020 за наслідками проведення підготовчого провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих учасниками справи.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач користується земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном по вул. Радищева 1, без правовстановлюючих документів, внаслідок чого територіальна громада як розпорядник землі позбавлена права отримати плату за її використання. Оскільки загальна площа забудови відповідача (будівель та споруд, які що належать йому на праві приватної власності) складає 2660,3 кв. м, тобто саме така площа земельної ділянки ним безспірно використовується без документів, позивач шляхом арифметичних обчислень визначив її нормативну грошову оцінку 2015, у 2016, у 2017-2019 роках, яку в подальшому застосовав при проведенні розрахунку орендної плати. При цьому, розрахунок річної орендної плати здійснено із застосуванням 3-х відсоткової ставки орендної плати за землю, що затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 року № 1651 «Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради», з урахуванням рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 року № 1398 «Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради». Посилаючись на ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України за вирахуванням сплаченого відповідачем за вказану землю земельного податку позивач просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 251829,14 грн., затверджені рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.06.2019 №217 «Про затвердження розміру збитків».

Заперечення відповідача.

Відповідач вважає, що жодних збитків чи порушення прав та інтересів територіальної громади міста Ужгорода Товариством не заподіювалось та не вчинялось, а відповідно, жодних правових підстав для нарахування та стягнення чи відшкодування збитків немає.

Наголосив, що після відчуження у 2006-2007 роках частини нерухомості, що перебувала у власності ТОВ «Веттштайн-Технік Україна» та знаходилась на земельній ділянці в м. Ужгороді по вул. Радищева, 1, загальною площею 6977,00 кв.м., Рішенням Ужгородської міської ради від 06.04.2007р. №296 йому надано право на виготовлення проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки по вул. Радищева, 1 площею 0,7323 га. За результатами геодезичної зйомки фактична площа землекористування встановлена на рівні 0,7101 га, і саме на таку ділянку підготовлено та погоджено відповідний проект землеустрою; виготовлено довідку про нормативну грошову оцінку та присвоєно кадастровий номер - 2110100000:24:002:0242. Зауважив, що систематично вживав та вживає заходів щодо документального оформлення права користування земельною ділянкою під належними Товариству будівлями та спорудами. Зауважив, що радою, крім відмов у затвердженні проекту землеустрою та відмови в передачі земельної ділянки в користування підприємству, вчинено дії, що унеможливили документальне оформлення права користування земельною ділянкою під будівлями та спорудами по вул. Радищева, 1 в м. Ужгороді: за наслідками прийняття радою рішення №1374 від 13.12.2018 «Про внесення змін у детальний план території, обмеженої вулицями Перемоги, Олександра Радищева, Возз`єднання та Михайла Драгоманова» нею подано заяву про скасування реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:24:002:0242.

Стосовно заявленої до стягнення суми збитків за період з 01.01.2015 до 30.11.2016 – відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Щодо розрахунку заявлених збитків, - то вказує на відсутність в матеріалах справи витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, яким би підтверджувалась нормативна грошова оцінка саме на земельну ділянку під будівлями та спорудами ТОВ «Веттштайн-Технік Україна» в розрізі за кожен рік з урахуванням коефіцієнту, що характеризує функціональне використання земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 № 489 з урахуванням зміни призначення ділянок.

На протязі всього строку користування земельною ділянкою Товариство забезпечувало сплату плати за землю за підвищеним коефіцієнтом, що затверджений міською радою для постійних землекористувачів, підтвердженням чому є і відомості розрахунків збитків, тобто Товариство в жодному відрізку часу не зловживало правами власника будівель і виконувало вимогу щодо платності користування земельною ділянкою.

Неоформлення договору оренди земельної ділянки зі сторони Товариства не є результатом ухилення від виконання такого обов`язку, а зумовлене сукупністю дій міської ради та її виконавчого комітету, в силу яких таке є неможливим.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

В період з 05.02.2003 до 06.02.2006 сторони перебували у договірних відносинах щодо земельної ділянки площею 14300,00 кв. м під виробничим комплексом по вул. Радищева, 1, у м. Ужгороді. Вказаний факт встановлено рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2018 № 907/463/18.

Після закінчення строку дії договору та у зв`язку з відчуженням товариством у 2006-2007 роках частини нерухомості, що перебувала у його власності та знаходилась на земельній ділянці в м. Ужгороді по вул. Радищева, 1, загальною площею 6977,00 кв.м., ТОВ «Веттштайн-Технік України» звернулось з клопотанням до Ужгородської міської ради (лист від 15.02.2007р. №22) з відмовою від частини земельної ділянки під проданими приміщеннями.

За наслідками розгляду вказаного клопотання Рішенням Ужгородської міської ради від 06.04.2007р. № 296 товариству надано право на виготовлення проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки по вул. Радищева, 1 площею 0,7323 га. Оскільки за результатами геодезичної зйомки фактична площа землекористування була встановлена на рівні 0,7101 га, тому саме на таку площу підготовлено та погоджено відповідний проект землеустрою, виготовлено довідку про нормативну грошову оцінку та присвоєно кадастровий номер. Однак, в подальшому державна реєстрація кадастрового номера 2110100000:24:002:0242 була скасована.

З огляду на це, позивач стверджує, що відповідач неправомірно користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів в період з 01.01.2015 року по 31.01.2019 року.

Комісією Ужгородської міської ради 05.03.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ «Веттштайн-Технік України» використовує земельну ділянку площею 0,7101 кв.м в м. Ужгороді по вул. Радищева, 1, за результатами якого 07.03.2018 складено відповідний акт.

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 25.06.2019 № 217 затверджено Акт про визначення збитків власнику землі, відповідно до якого розмір завданих територіальній громаді міста Ужгорода ТОВ «Веттштайн-Технік України» збитків. за використання протягом періоду: 01.01.2015 до 01.02.2019 земельної ділянки без належного оформлення правовстановлюючих документів на правокористування землею складає 251829,14 грн. Збитки обчислені із застосування 3-х відсоткової ставки орендної плати за землю, що затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 року № 1651 «Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради», з урахуванням рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 року № 1398 “Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради’', стосовно фактичної площі забудови, тобто під належними товариству на праві власності будівлями та спорудами по вул. Радищева, 1 в м. Ужгороді (2660,30 кв.м) та сплаченого ним за вказаний період земельного податку на суму 73429,74грн.

В добровільному порядку відповідач нараховані йому збитки не відшкодував, що стало підставою для звернення Ужгородської міської ради до суду з відповідним позовом про їх стягнення в примусовому порядку.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За змістом частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Збитками згідно з пунктом 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом зазначених положень Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

У частині 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом глав 82 і 83 цього Кодексу для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і охоплюються різним нормативно-правовим регулюванням. Утім, на відміну від збитків, для стягнення яких необхідно довести наявність складу правопорушення, для висновку про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів потрібно встановити обставини набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого), а також те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позивач - Ужгородська міська рада звернувся до ТОВ «Веттштайн-Технік України» з позовом, посилаючись на відсутність у нього оформленого права користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, по вул. Радищева, 1 в м. Ужгороді розміщено об`єкти нерухомого майна, котрі перебувають у власності Відповідача, а саме: літ. Л, М, М' та виробничий комплекс літ. К. Площа забудови складає: буд. літ. Л - 379,4 м2; буд. літ. М, М' - 433,7 м2; виробничий корпус літ. К - 1847,2 м2. (лист КП “Архітектурно-планувальне бюро” Ужгородської міської ради від 10.07.2018 року № 337). Тобто загальна площа забудови земельної ділянки по вул. Радищева, 1, під майном Відповідача складає 2660,3 м2 і саме така площа земельної ділянки ним безспірно використовується без документів, котрі б визначали правовий режим її використання.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України унормовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України). Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2017 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, відтак, суд не досліджує та не надає оцінку доводам позивача щодо наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Натомість, суд досліджує та оцінює порядок та підстави нарахування розміру коштів –орендної плати, які власник майна не отримав внаслідок користування відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Зі змісту статей 14, 288 Податкового кодексу України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою, другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Всупереч наведеному, позивачем не було надано до суду витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки по вул. Радищева, 1 у місті Ужгороді, натомість ним застосовано інформацію щодо вартості нормативної грошової оцінки Відділу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області.

При здійсненні розрахунку ним враховано площу земельної ділянки під забудовою, визначену на підставі листа КП «Архітектурно-планувальне бюро» Ужгородської міської ради, що однак не є документацією землеустрою в розумінні ст. ст. 25, 50 ЗУ "Про землеустрій".

Оскільки з наведених вище норм чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, застосовані позивачем при розрахунку орендної плати вихідні дані не можуть вважатися достовірними, а відтак, сам розрахунок – правильним.

Таким чином, з розрахунку позивача неможливо встановити чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

Крім того судом враховано наступне.

Приписами статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як встановлено вище, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки до Державного земельного кадастру.

Отже, матеріли справи не містять доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0, 2660,30 га за адресою: Радищева, 1 у м. Ужгород, на якій розташоване нерухоме майно відповідача та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, була сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду 2015- січень 2019 років.

З огляду на наведене, беручи до уваги, що земельна ділянка під нерухомим майном відповідача не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю (оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав), розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судові витрати слід віднести на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: https://court.gov.ua/fair/sud5008/

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2020

Суддя Андрейчук Л.В.