Решение № 87385272, 05.02.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2603/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, третя особа Управління комунальної власності Херсонської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

встановив:

03 грудня 2019 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Херсонської міської ради (далі – відповідач, ХМР), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Управління комунальної власності Херсонської міської ради (далі – Управління комунальної власності ХМР) про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а саме: визнати незаконним та скасувати пункт 2 Рішення Херсонської міської ради № 764 від 21.01.2005 року.

Ухвалою суду від 06.12.2019 відкрито спрощене провадження в справі без повідомлення учасників справи (письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 24.12.2019 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство “Сервіс-опт” виконавчого комітету Херсонської міської ради (далі –КП «Сервіс-опт»).

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначає, що є орендарем комунального майна – нежитлового приміщення за адресою м. Херсон, вул. Некрасова, 2 приміщення №133, 19з, 19ж (літера П) загальною площею 114,8 кв.м. з 02.02.2015 року. Після закінчення строку дії договору позивач в 2019 році звернувся до орендодавця – КП «Сервіс-опт», який направив позивача до Управління комунальної власності ХМР. Свою позицію КП «Сервіс-опт» мотивував свою позицію тим, що саме Управління комунальної власності ХМР здійснює повноваження з надання в оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади. Позивач уклав з Управлінням договір оренди від 22.10.2019 року. 25 листопада 2019 року позивач отримав позовну заяву КП «Сервіс-опт» про визнання договору оренди недійсним із посиланням на рішення ХМР №746 від 21.01.2005 року. З посиланням на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обґрунтовує правомірність своїх вимог. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

27 грудня 2017 року на адресу суду надійшов відзив ХМР на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнаються з таких підстав: в даному спорі відсутні обставини пов`язані із застосуванням ст.55 Конституції України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. На думку відповідача, спірне рішення не впливає на права та обов`язки позивача, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

27 грудня 2019 року на адресу суду надійшли пояснення від Управління комунальної власності ХМР, в якому третя особа пояснила наступне: рішенням ХМР від 28.11.2014 року №1589 затверджено положення про управління комунальної власності ХМР. Положенням передбачено, що Управління від імені міської територіальної громади здійснює повноваження орендодавця щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів, нерухомого майна та інших об`єктів, що належать до комунальної власності міської територіальної громади. Управлінням укладаються договори щодо передачі у користування (позичку, оренду, концесію тощо), а також за власні кошти проводиться вся, передбачена законодавством процедура щодо підготовки об`єкта для передачі в оренду. Рішення ХМР №1589 від 28.11.2014 року приймалось пізніше ніж спірне рішення ХМР №746 від 21.01.2005 року. Все це, на думку третьої особи, є підставами для задоволення позовних вимог.

27 січня 2020 року на адресу суду надійшов відзив КП «Сервіс-опт», в якому третя особа зазначає наступне: при винесенні спірного рішення ХМР реалізувала своє право передбачене ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а позивач при зверненні до суду з даним позовом порушив вимоги щодо підсудності спору. Третя особа вказує на пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Таким чином, суд розглядає адміністративну справу у письмовому провадженні без повідомлення її учасників з урахуванням вимог ст.ст. 262, 258 КАС України.

Розглянувши надані документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено: між позивачем та КП «Сервіс-опт» в період з 02.02.2015 року по жовтень 2019 року існували правовідносини, пов`язані з орендою майна за адресою м. Херсон, вул. Некрасова, 2 приміщення №133, 19з, 19ж (літера П) загальною площею 114,8 кв.м.

В подальшому, після завершення строку дії договору, позивач 25.11.2019 року уклав договір оренди даного майна з Управлінням комунальної власності ХМР.

З матеріалів справив вбачається, що між орендодавцями позивача існує господарський спір про право розпорядження майном, яке є об`єктом оренди.

Так, КП «Сервіс-опт» звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Управління комунальної власності ХМР про визнання незаконним і скасування протокольного рішення та недійсним на майбутнє договору оренди.

З позовної заяви позивач, який виступає в спорі в якості третьої особи, дізнався про наявність рішення ХМР №746 від 21.01.2005 року.

Позивач вважає, що спірним рішенням порушуються його права та інтереси, оскільки ним порушується порядок передачі в оренду комунального майна, а не конкретний випадок передачі майна.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства: частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.3 ст.3 КАС України).

Спірним п.2 рішення ХМР «Про зміни до рішення міської ради від 09.11.04 №648 щодо створення комунального підприємства «Сервіс-опт» та надання йому прав оренди» від 21.01.2005 року надано комунальному підприємству «Сервіс-опт» виконавчого комітету ХМР права орендодавця щодо комунального майна, яке знаходиться на його балансі.

Суд дослідив дане рішення та встановив, що воно стосується конкретної юридичної особи – КП «Сервіс-опт», а також наділяє цю особу правом надавати в оренду майно, яке знаходиться на її балансі. Тобто, спірне рішення є актом індивідуальної дії та не встановлює для комунальних підприємств на території міста Херсон порядку передачі в оренду комунального майна територіальної громади.

Таким чином, спірне рішення впливає на права та інтереси того суб`єкта стосовно якого воно винесено, як наслідок цей суб`єкт має право оскаржити це рішення в частині або повністю.

На підставі даного рішення позивач мав правовідносини з третьою особою КП «Сервіс-опт», пов`язані з орендою відповідного майна.

Відповідно до приписів ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Суд звертає увагу позивача, що ХМР реалізувала свої повноваження передбачені ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», шляхом створення комунального підприємства та надання йому права орендодавця щодо комунального майна, яке знаходиться на його балансі.

Стосовно декларованого позивачем порушення його прав та інтересів спірним рішенням суд враховує наступне: Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Суд не встановив, що права та інтереси позивача порушено спірним рішенням, оскільки ним не порушуються його права, як орендаря. Інших прав та інтересів позивача в спірних правовідносинах судом не встановлено.

Натомість, суд доходить висновку, що, фактично, при зверненні до суду з даним позовом, позивач просить вирішити питання, які будуть предметом судового дослідження в Господарському суді Херсонської області при розгляді позовної заяви КП «Сервіс-опт».

Відповідно до ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Судом не досліджується правомірність або протиправність надання КП «Сервіс-опт» прав орендодавця стосовно комунального майна, яке перебуває на його балансі, оскільки ці правовідносини перебувають поза межами адміністративної юрисдикції.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду в даному випадку суб`єкт владних повноважень надав достатньо належних та допустимих доказів, щодо правомірності прийнятого рішення.

Судові витрати розподілені відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Херсонської міської ради, третя особа Управління комунальної власності Херсонської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Д.К. Василяка

кат. 108050000