Решение № 87120286, 24.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року Справа № 160/12355/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, викладених у листі від 08 жовтня 2019 року № 045650004818 «Про відмову в призначенні пенсії» та Протоколі призначення пенсії від 29 жовтня 2019 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу (стажу роботи) періоди його роботи:

-з 05 жовтня 1976 року по 27 жовтня 1977 р.;

-з 20 листопада 1981 року по 29 вересня 1982 р.;

-з 05 червня 1991 року по 07 жовтня 1991 р.;

-з 02 січня 1992 року по 20 травня 1994 р.;

-з 01 липня 2000 року по 15 вересня 2002 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати його звільнення, тобто з 02 липня 2019 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.07.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії. Проте, 08.10.2019 року відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії за віком позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. При цьому, з наведеного рішення, позивачу стало відомо, що останнім до його страхового стажу не було зараховані періоди роботи з 20.11.1981 року по 29.09.1982 року на Самарському продторг, у зв`язку з тим, що трудова книжка позивача є дублікатом і даний період необхідно підтвердити довідкою; період роботи з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року на МТ «Технік», у зв`язку з тим, запис про звільнення завірено печаткою, в якій читається інше підприємство і відсутня довідка про перейменування. Крім того, з роздруківки ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, позивачу також стала відомо, що відповідачем також не були зараховані наступні періоди: з 05.10.1976 року по 27.10.1977 року; з 05.06.1991 року по 07.10.1991 року; з 01.07.2000 року по 15.09.2002 року. Не погодившись з такими діями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/12355/19 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 10.12.2019 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

23.12.2019 року позивачем надана заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження без виклику учасників справи; зобов`язано відповідача у п`ятнадцятиденний строк, з дати отримання копії даної ухвали, подати відзив на позовну заяву.

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Станом на 24.01.2020 року від відповідача відзиву на позовну заяву до суду не надходило. Отже, у встановлений судом строк, останній не скористався своїм правом на подачу відзиву. При цьому, повідомлення щодо неможливості подання такого відзиву із зазначенням причин до суду не надходило.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній письмовими доказами.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.07.2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №2 управління застосування Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.10.2019 року №045650004818 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Так, підставою для прийняття означеного рішення стало те, що станом на 02.07.2019 року страховий стаж позивача становить 21 рік 01 місяць 0 днів, що недостатньо для такого призначення.

Крім того, до страхового стажу ОСОБА_1 не було включено періоди роботи:

- з 20.11.1981 року по 20.09.1982 року в Самарському продторзі, так як трудова книжка позивача є дублікатом та цей період необхідно підтвердити довідкою;

- з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року на МП «Технік» у зв`язку з тим, що запис про звільнення завірено печаткою, в якій читається інше підприємство і відсутня довідка про таке перейменування.

Крім того, позивачем до матеріалів позовної заяви додано роздруківку з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплата пенсії, з якого вбачається, що крім вищенаведеного стажу позивачу до страхового стажу не були зараховані такі періоди роботи: з 05.10.1976 року по 27.10.1977 року; з 05.06.1991 року по 07.10.1991 року; з 03.01.2000 року по 15.09.2002 року.

Не погодившись з такими діями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, то цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 вищенаведеного Закону працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Аналогічні приписи містяться в п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач досягнув 60 річного віку - 02.10.2019 року.

З записів дублікату трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 14.12.1987 року, позивач зокрема працював:

- з 20.11.1981 року (наказ №187-к від 18.11.1981 року) по 29.09.1982 рік (наказ №113-к від 29.09.1982 року) в Самарському продторзі м. Дніпропетровська на посаді вантажника на бакалійному складі;

- з 05.06.1991 року (наказ №127-ок від 05.06.1991 року) по 07.10.1991 рік (наказ №230-ок від 07.10.1991 року) в Другому Дніпропетровському авторемзаводі;

- 02.01.1992 року (наказ №4 від 02.01.1992 року) по 20.05 1994 рік (наказ №28 від 20.05.1994 року) в Малому підприємстві «Технік»;

- з 01.07.2000 року (наказ №1 від 03.01.2000 року) по 15.09.2002 рік (наказ б/н від 15.09.2002 року) прийнятий рибалкою в бригаду №1 у риболовецькому колгоспі «Червоний рибак».

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 п. 1 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Проте, в матеріалах трудової книжки відсутні записи щодо періоду роботи з 05.10.1976 року по 27.10.1977 рік.

В підтвердження означеного періоду роботи позивачем надано до матеріалів справи довідку від 22.07.2016 року №09/211 виданою ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Так, з даної довідки вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працював в ОП Дніпроенергосервіс ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» на посаді учння слюсаря з ремонту обладнання котельних та пилеприготувальніх цехів придніпровської ділянки з 05.10.1976 року (наказ №101 від 30.09.1976 року) по 27.10.1977 року (наказ №176 від 25.10.1977 року).

Як вбачається з рішення про відмову відповідача, останнім не зараховано період роботи з 20.11.1981 року по 29.09.1982 рік в Самарському продторзі м. Дніпропетровська до страхового стажу позивача у зв`язку з тим, що трудова книжка позивача є дублікатом та цей період необхідно підтвердити довідкою.

Суд критично ставиться до такої позиції суб`єкта владних повноважень з огляду на таке.

Станом на день виникнення спірних правовідносин, а саме: в період з 1983 року по 1985 рік діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомітету СРСР по праці та соціальних питань від 20.06.1974 року №162 (далі Інструкція №162, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин та мовою оригіналу).

«Согласно п. 5.1 Инструкции №162, лицо, потерявшее трудовую книжку (вкладыш к ней), обязано немедленно заявить об этом администрации по месту последней работы. Не позднее 15 дней после заявления администрация выдает работнику другую, трудовую книжку или вкладыш к ней (новых образцов) с надписью "Дубликат" в правом верхнем углу первой страницы.

Пунктом 5.2 Инструкции №162 установлено, что дубликат трудовой книжки или вкладыш к ней заполняется по общим правилам. В разделы "Сведения о работе", "Сведения о награждениях" и "Сведения о поощрениях" при заполнении дубликата вносятся записи о работе, а также о награждениях и поощрениях по месту последней работы на основании ранее изданных приказов (распоряжений).

В соответствии с п. 5.3 Инструкции №162 если работник до поступления на данное предприятие уже работал в качестве рабочего или служащего, то при заполнении дубликата трудовой книжки в разделе "Сведения о работе" в графе 3 прежде всего вносится запись об общем стаже работы в качестве рабочего или служащего до поступления на данное предприятие, подтвержденном документами.

Общий стаж работы записывается суммарно, то есть указывается общее количество лет, месяцев, дней работы без уточнения, на каком предприятии, в какие периоды времени на каких должностях работал в прошлом владелец трудовой книжки.

После этого общий стаж, подтвержденный надлежаще оформленными документами, записывается по отдельным периодам работы в следующем порядке: в графе 2 указывается дата приема на работу; в графе 3 пишется наименование предприятия, где работал рабочий или служащий, а также цех (отдел) и должность (работа), на которую был принят работник, а начиная с 1 января 1986 г., - и сведения (при их наличии), предусмотренные в абзаце третьем пункта 2.13 настоящей Инструкции.

Если из представленных документов видно, что работник переводился на другую постоянную работу в том же предприятии, то об этом делается соответствующая запись.

Затем в графе 2 записывается дата увольнения, а в графе 3 - причина увольнения, если в представленном работником документе имеются такие данные.

В том случае, когда документы не содержат полностью указанных выше сведений о работе в прошлом, в дубликат трудовой книжки вносятся только имеющиеся в документах сведения.

В графе 4 указывается наименование, дата и номер документа, на основании которого произведены соответствующие записи в дубликате. Документы, подтверждающие стаж работы, возвращаются их владельцу. Администрация обязана оказать содействие работнику в получении документов, подтверждающих стаж его работы, предшествующий поступлению в данное предприятие.

Не указываются в суммированном общем стаже работы, а записываются отдельной строкой со ссылкой на дату, номер и наименование соответствующих документов, помимо сведений, предусмотренных в пункте 2.17 настоящей Инструкции (пункт 5.4 Инструкции №162)».

З аналізу вищенаведених норм, що дублікат трудової книжки має таку ж юридичну силу, як і трудова книга. Дублікат трудової книга заповнюється відповідно до тих вимог, які застосовуються і до звичайної трудової книги. Тому, записи в дублікаті трудової книги особи підтверджують наявний трудовий стаж останньої, який дає право на призначення пенсії.

Крім цього, надання додаткової довідки, яка б підтверджувала стаж, занесений до дублікату трудової книжки Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників не передбачено.

З огляду на викладене, суд вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи з 20.11.1981 року по 29.09.1982 року в Самарському продторзі м. Дніпропетровська до страхового стажу позивача проти протиправними.

Щодо періоду роботи з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року в МП «Технік» відповідач зазначив, що останній не підлягає зарахуванню у зв`язку з тим, що запис про звільнення завірено печаткою, в якій читається інше підприємство і відсутня довідка про таке перейменування, суд зазначає наступне.

Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова відомча форма №П-2, затверджена наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року №277, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша) (пункт 2.5 Інструкції №58).

Пунктом 2.6 Інструкції №58 визначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (пункт 2.8 Інструкції №58).

Із наведених законодавчих норм слідує, що Інструкцією №58 встановлений відповідним порядок щодо ведення трудових книжок і він є вичерпний, при цьому відповідальність щодо заповнення трудової книжки покладена саме на посадову особу підприємства, установи, організації.

У разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці особа може подати до управління Пенсійного фонду уточнюючі довідки про підтвердження періодів роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, основною підставою для не зарахування відповідачем періодів роботи з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року в МП «Технік» до страхового стажу позивача стала наявність формальних недоліків в трудовій книжці, а саме, запис про звільнення скріплений печаткою, в якій читається інше підприємство.

Суд не погоджується з такою позицією суб`єкта владних повноважень, оскільки підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім цього, у разі наявності недоліків в записах трудової книжки, особа не має нести відповідальність за підприємство, установу, організацію що вносило такі записи. Адже, на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Невідповідність даних таких як: занесений до трудової книжки запис, який скріплений печаткою, в якій читається інше підприємство не може бути підставою для виключення оскаржуваного періоду роботи з страхового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно було не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року в МП «Технік».

Стосовно не зарахованих періодів роботи до страхового стажу позивача з 05.10.1976 року по 27.10.1977 року; з 05.06.1991 року по 07.10.1991 року; з 03.01.2000 року по 15.09.2002 року суд зазначає, що у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 08.10.2019 року №045650004818 йдеться мова лише про періоди роботи з 20.11.1981 року по 29.09.1982 рік в Самарському продторг м. Дніпропетровська та з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року в МП «Технік».

Лише з розрахунку страхового стажу позивача відповідно до ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії вбачається, що відповідачем також не були зараховані до страхового стажу позивача вищенаведені періоди. Проте, підстави, за яких зазначені періоди до страхового стажу позивача, суду невідомі.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

У зв`язку з тим, що призначення пенсії та перевірка підстав для зарахування відповідних періодів до страхового стажу особи належить саме відповідному структурному підрозділу Пенсійного фонду України, суд не може перебирати на себе обв`язки такого управління та визначати підстави, які послужили для не зарахування окремих періодів до страхового стажу особи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати його звільнення, тобто з 02.07.2019 року, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось раніше, на даний час саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно з Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, так як розрахунок, призначення та виплата пенсії відноситься до дискреційних повноважень відповідача, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, проте, з метою залежного захисту порушених прав та законних інтересів позивачу, суд вважає за необхідне відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та викласти її в наступні редакції:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.07.2019 року з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 4 ст. 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частина 2 ст. 77 КАС України, визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене вище, у суду наявні підстави для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 139 КАС України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 384,20 грн. сплачений ОСОБА_1 при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції №0.0.1542870482.1 від 05.12.2019 року підлягає стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії від 08.10.2019 року № 045650004818 «Про відмову в призначенні пенсії».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.11.1981 року по 29.09.1982 року в Самарському продторг м. Дніпропетровська та з 02.01.1992 року по 20.05.1994 року в МП «Технік».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.07.2019 року з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачену суму судових витрат у розмірі 384, 20 грн (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова