Решение № 86835821, 23.12.2019, Теребовлянський районний суд Тернопільської області

Справа № 606/2021/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. Теребовля

Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Марціцкої І.Б.

при секретарі Пасько І.Б.

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , прокурора Теребовлянської місцевої прокуратури Яловіца В.Я., представника управління МВС в Тернопільській області Дзюбатого А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратури Тернопільської області, третя особа Управління національної поліції в Тернопільській області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України, Управління Міністрества внутрішніх справ в Тернопільській області про відшкодування 17732,19 грн. матеріальної шкоди; 700000 грн. моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. В подальшому заявами про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 , окрім моральної та матеріальної шкоди додатково просив стягнути 10500 грн. витрат, сплачених за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні та 8500 грн. витрати на правову допомогу понесені в даній цивільній справі.

Зазначав, що вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 Кримінального кодексу України та виправдано.

Вказував, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 3 років, 6 місяців та 25 днів, а саме: з 31 липня 2015 року по 09 січня 2019 року.

Вважав, що за час перебування під слідством та судом були суттєво порушені його нормальні життєві зв`язки, він був змушений доводити свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, втрачалися зв`язки з дорогими для нього людьми, внаслідок чого зазнав глибоких душевних страждань та переніс нервове потрясіння, погіршився стан його здоров`я. Додаткових моральних страждань завдали публікації в Інтернет виданнях про те, що головного лікаря спіймали на хабарі, в подальшому поширюючи інформацію, що не зважаючи на доводи суд виправдав хабарника і.т.д. Розміщена неправдива інформація по відношенню до позивача викликала допитливість у сусідів по будинку, серед багатьох знайомих, у численних колег по роботі, у тому числі різних лікувальних закладів. Як стверджує позивач навіть на час звернення до суду з позовом до кінця не прийшло усвідомлення, що він виправданий і не потрібно доводити свою невинуватість правоохоронним органам, з`являтись на допити та слідчі дії. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 700000 грн.

Щодо матеріальної шкоди ОСОБА_1 вказував, що до нього двічі застосовувався захід забезпечення кримінального провадження – відсторонення від посади, при цьому відсторонення від посади відбувалось без збереження заробітної плати, внаслідок цього йому не виплачено 17732 грн., що складає суму матеріальної шкоди.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Кузьменко І.О. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з мотивів наведених в позовній заяві, додатково відмітивши, що якби працівники правоохоронних органів та прокуратури діяли у межах повноважень та у спосіб визначений законом, то не було б виправдувального вироку та позову про відшкодування шкоди.

Представник управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області – Дзюбатий А.В. не визнав позов в повному об`ємі з мотивів наведених у відзиві вказавши, що позивачем не надано переконливих доказів, які б вказували про причинно - наслідковий зв`язок між діями органу досудового розслідування та завданою моральною шкодою у розмірі 700000 грн. Розмір такого відшкодування зовсім не обгрунтовано Також представник просив звернути увагу, що позивачем невірно розраховано період за який належить стягнути шкоду, такий період має становити з 14 травня 2015 року до 21 вересня 2019 року, тобто день постановлення виправдувального вироку, до цього періоду не слід враховувати оскарження вироку в апеляційній інстанції з 21.09.2018 року по 09.01.2019 року. Щодо матеріальної шкоди, то представник відповідача вказував, що позивач перебував в трудових відносинах з Теребовлянською районною радою, а тому позивач міг вирішити питання по заробітній платі самостійно в рамках судового процесу за нормами трудового законодавства. Також представник зазначав, що позивачем порушено порядок звернення за відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивач мав звернутися до суду за розрахунком завданої матеріальної шкоди, у випадку незгоди оскаржити такий розрахунок до апеляційної інстанції, а тому підстав для задоволення позову не має. З приводу витрат на правову допомогу, то такі витрати відносяться до процесуальних витрат і питання щодо розподілу процесуальних витрат повинно вирішуватись вироком суду, а тому вимога про стягнення таких витрат повинна вирішуватись в порядку визначеному КПК України, а не в рамках даного позову.

В судовому засідання представник відповідача Прокуратури Тернопільської області – Яловіца В.Я. просив відмовити в задоволенні позову, зсилаючись на доводи зазначені у відзиві, вважаючи позов необґрунтованим та безпідставним. Зокрема, вказує, що наявність виправдувального вироку не є безумовною підставою для винесення судового рішення про відшкодування моральної шкоди, що позивач не надав належних та достовірних доказів, які б підтверджували зміст заподіяної моральної шкоди, характер, обсяг, тривалість моральних страждань, причинно – наслідковий зв`язок між діями органів досудового розслідування та прокуратури. Також представник просив звернути увагу, що розмір моральної шкоди є явно завищеним, неспіврозмірним із тими негативними наслідками, які настали для позивача, порушує вимоги розумності та справедливості і свідчить про намір збагачення. Щодо матеріальної шкоди, то вказує, що відсторонення від посади булло застосовано законно і цей захід забезпечення кримінального провадження був виправданим в ситуації яка місце.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, попередньо надав відзив на позовну заяви, зазначивши, що відповідач як окрема юридична особа, в процесі виконання своїх функціональних обов`язків та завдань, інтересів позивача не порушувало, жодних незаконних протиправних дій відносно позивача не вчиняло, як наслідок відсутні будь-які правові підстави здійснювати стягнення з Державної казначейської служби України.

Представник третьої особи - Головне управління національної поліції в Тернопільській області надіслав письмові пояснення, в яких вказав, що Головне управління національної поліції в Тернопільській області не є правонаступником УМВС України в Тернопільській області, відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України внесено працівниками СУ УМВС України, а тому нести відповідальність за дії працівників міліції управління поліції не може.

Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратури Тернопільської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування.

Ухвалою суду від 12 листопада 2019 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Прокуратури Тернопільської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування.

Суд, заслухавши учасників справи, всесторонньо, повно та об`єктивно дослідивши письмові докази у справі, прийшов до переконання, про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Як встановлено вироком суду від 21.09.2018 року, 03 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч.3 ст. 368 КК України, 27 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри на ч.1 ст. 368 КК України.

04 червня 2015 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід особисте зобов`язання строком на 2 місяці.

Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 12015210000000202 від 14.05.2015 року ОСОБА_1 обвинувачувався в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.

21 вересня 2019 року вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року справа № 606/1634/15-к ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення за ч.1 ст. 368 КК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року яким ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за ч.1 ст.368 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення за ч.1 ст. 368 КК України залишено без змін.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом у період часу з 03 червня 2016 року (дата повідомлення про підозру) по 09 січня 2019 року (дата ухвалення Тернопільським апеляційним судом ї ухвали про залишення без змін виправдувального вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року), таким чином мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 179439 грн.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди зважаючи на засади розумності, справедливості слід задоволити частково в розмірі 200 000 грн. При визначенні розміру морального відшкодування суд враховує, що після оголошення підозри ОСОБА_1 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, двічі застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, ОСОБА_1 змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування, суду, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд погоджується, що ОСОБА_1 зазнав душевних переживань, оскільки доводив свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, переніс нервове потрясіння. Додаткових моральних страждань завдали публікації в Інтернет виданнях про те, що головного лікаря спіймали на хабарі, в подальшому поширюючи інформацію, що не зважаючи на доводи суд виправдав хабарника і.т.д. Розміщена неправдива інформація по відношенню до позивача викликала допитливість у сусідів по будинку, серед багатьох знайомих, у численних колег по роботі, у тому числі різних лікувальних закладів. Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що моральна шкода в розмірі 200 000 грн. буде співрозмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Таким чином, у випадку винесення виправдувального вироку позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій та незаконного відсторонення від роботи і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону - статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Оскільки Закон не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 4, 5 ЦПК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Згідно з Наказу Комунального некомерційного підприємства Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» № 40 від 09.06.205 року ОСОБА_1 головного лікаря з 09.06.2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради № 72 від 08.06.2015 року відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці.

Відповідно до Наказу Комунального некомерційного підприємства Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» № 94 від 23.12.2015 року ОСОБА_1 головного лікаря з 23.12.2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради № 177 від 23.12.2015 року відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці.

Як слідує із Розпорядження Теребовлянської районної ради № 177 від 23.12.2015 року ОСОБА_1 відсторонено від посади на підставі ухвали Теребовлянського районного суду від 18.12.2015 року та листа Теребовлянської місцевої прокуратури.

Вказані відомості свідчать про те, що відсторонення позивача від посади відбулося в межах кримінального провадження, ініціатором якого був орган досудового розслідування.

Відповідно до розрахунку відшкодування заробітної плати ОСОБА_1 за період відсторонення з 09.06.2015 року до 09.08.2015 року становить 3690,45+4965,13+1241,28 грн.

Відсторонення з 23.12.2015 року по 20.02.2016 року становить 1608,32+3633,08+2595,06грн. За 2015 рік - 11504,78 за 2016 рік - 6228,14 грн. всього 17732,91 грн. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування 17 732,19 грн. матеріальної шкоди підлягають задоволення в повному обсязі.

Доводи відзиву Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну та матеріальну шкоду, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи відзиву в цій частині безпідставні.

Аналогічна позиція викладена у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Враховуючи вищенаведене позовні вимоги про відшкодування ОСОБА_1 10500 грн. витрат на правову допомогу в кримінальному провадженню не підлягають до задоволення, оскільки долучена позивачем копія квитанції про оплату не містить належних реквізитів, які б свідчили про оформлення вказано документу відповідно до вимог законодавства, крім того в матеріалах справи відсутній розрахунок таких витрат.

Натомість згідно із ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, суд приходить до переконання, що позивачем надано докази, які свідчать про понесення ним таких витрат в сумі 8500 грн., зокрема Договір про надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 25.09.2019 року; додаток до договору з детальним розрахунком таких витрат, акт виконаних робіт, оригінали квитанцій до прибуткового касового ордера від 18 жовтня 2019 року, від 11 грудня 2019 року, 23 грудня 2019 року, розмір таких витрат є спів мірним із складністю справи, обсягом наданих послуг, значення справи для позивача.

Керуючись статтями 4, 10, 12, 76, 81, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 і.п.н. НОМЕР_1 місце проживання АДРЕСА_1 грошові кошти в розмірі 200000 (двісті тисяч) грн. моральної шкоди; 17732,91 (сімнадцять тисяч сімсот тридцять дві ) грн. 91 коп. - матеріальної шкоди та 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн. витрати на правову допомогу по цивільній справі понесені ОСОБА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Теребовлянський районний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст рішення суду складено 03 січня 2020 року.

Головуючий суддя І.Б. Марціцка