Решение № 86244651, 02.12.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2766/19

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – Врона А.В.,

від відповідача – Костинюк Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Знак 5 плюс” до фізичної особи-підприємця Захарчишина Михайла Петровича про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 154525,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Знак 5 плюс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Захарчишина Михайла Петровича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 154525,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору, укладеного в усній формі, щодо виготовлення двохмісної пресформи для виготовлення кришок із полікарбонату, у зв`язку з чим позивачем на підставі ст. 1212 ЦК України заявлено вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 154525,00 грн.

Як вказує позивач, у червні 2018 року позивач планував замовити у відповідача роботи по виготовленню двохмісної пресформи для виготовлення кришок із полікарбонату, у зв`язку із чим проводив усні переговори з відповідачем. Так, позивач зазначає, що у відповідь на усні наполягання відповідача позивач платіжним дорученням № 2 від 08.06.2018 р. перерахував на поточний рахунок відповідача суму авансу (попередньої оплати) у розмірі 102025,00 грн., а згодом протягом жовтня 2018 року у відповідь на усні наполягання відповідача позивач платіжними дорученнями № 46 від 08.10.2018р., № 47 від 10.10.2018 р., № 56 від 24.10.2018 р. та № 57 від 25.10.2018р. додатково перерахував на поточний рахунок відповідача 5000,00 грн., 5000,00 грн., 25000,00 грн. та 17500,00 грн. відповідно. Таким чином, позивач стверджує, що загальна сума оплачених позивачем та отриманих відповідачем на його поточний рахунок в установі банку коштів склала 154525,00 грн.

Наразі позивач зауважує, що після отримання відповідачем протягом червня-жовтня 2018 року грошових коштів у сумі 154525,00 грн. останній припинив участь у переговорах щодо умов виготовлення двохмісної пресформи для виготовлення кришок із полікарбонату, вказану платформу не виготовив і позивачу не передав. У зв`язку з цим, як вказує позивач, відповідач під різними приводами уникнув визначення істотних умов виконання вище вказаного замовлення, внаслідок чого договір про виготовлення двохмісної пресформи для виготовлення кришок із полікарбонату укладений між сторонами не був, хоча попередньо оплачені позивачем кошти у сумі 154525,00 грн. повернуті позивачу не були і залишилися у володінні відповідача без існування на то відповідної правової підстави. При цьому позивач зазначає, що надіслана відповідачу вимога № 4 від 12 серпня 2019 року повернути грошові кошти у сумі 154525,00 грн. залишена відповідачем без відповіді і без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Наразі позивач вказує, що підписаний між сторонами письмовий договір у вигляді єдиного документу відсутній, також відсутня підписана однією стороною письмова пропозиція укласти договір з всіма його істотними умовами та письмова відповідь іншої сторони, якій адресована така пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт). Таким чином, позивач вважає, що з огляду на положення ст.ст. 208, 638, 640 ЦК України договір між сторонами укладено не було і кошти позивача у сумі 154525,00 грн. зберігаються у відповідача без достатніх на то правових підстав та дана обставина засвідчує відсутність між сторонами договірних правовідносин та існування у відповідача кондикційних зобов`язань.

Таким чином, позивач стверджує, що вище вказані обставини та норми цивільного законодавства, зокрема статті 1212 ЦК України, наділяють позивача правом вимагати повернення раніше сплачених відповідачу коштів, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 154525,00 грн. відповідатиме способам захисту порушеного права, які передбачені п. 5 ст. 16, ст.ст. 625, 1212 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.09.2019 р. вказану позовну заяву ТОВ “Знак 5 плюс” (вх. № 2355/19) залишено без руху, оскільки заявником до позовної заяви не надано обґрунтованого розрахунку суми безпідставно отриманих грошових коштів за відповідними платіжними дорученнями, що заявлена до стягнення.

30.09.2019 р. ТОВ “Знак 5 плюс” подано до господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 2-4706/19), до якої позивачем додано розрахунок суми боргу ФОП Захарчишина Михайла Петровича, бухгалтерську довідку № 12 від 25.09.2019 р. та виписку по рахунку від 25.09.2019 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.10.2019 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Знак 5 плюс” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2766/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 24.10.2019 р.

24.10.2019 р. представником відповідача подано до господарського суду відзив на позовну заяву (а.с. 44-46), в якому відповідач заперечує проти позову. В обґрунтування заперечень відповідач вказує, що позовні вимоги обґрунтовані відсутністю між сторонами договірних відносин, що не відповідає дійсності, адже позивач замовив у відповідача вироби – двомісну пресформу для виготовлення кришок з полікарбонату, вартість яких була сплачена у повному обсязі та зазначені вироби були майже виготовлені. Як зазначає відповідач, на останніх етапах виготовлення між сторонами виникли непорозуміння щодо недостатньої якості виробу які вирішуються у теперішній час у робочому порядку. Наразі відповідач зауважив, що зазначений договір був укладений відповідно до ст. 638 ГК України шляхом оферти (рахунку) та акцепту (сплати), строк виконання зобов`язання щодо виготовлення пресформи не був наперед встановлений сторонами, адже виготовлення такого виробу є результатом інженерних досліджень, випробувань коригувань, взаємодії сторін з метою досягнення результату, який би задовольнив потреби сторін. Водночас відповідач додає, що перерахування значної суми 08.06.2018 р. відповідно до п/д № 2-102025 грн. не було випадковим, а було результатом досягнутої домовленості про початок робіт з виготовлення пресформи, у якому зазначено, що перерахування здійснено на підставі наданого рахунку № 05062018 від 05.06.2018 року. При цьому відповідач вказує, що про невипадковість перерахування свідчить і те, що замовник не звернувся одразу до виконавця щодо повернення грошових коштів як помилково зарахованих, а напроти продовжував фінансування робіт, оскільки через 3 місяці від першого платежу він перерахував 08.10.2018 року – 5000,00 грн. відповідно до п/д № 46; 10.10.2018 року – 5000,00 грн. через півмісяця грошові кошти відповідно до п/д № 47; 24.10.2018 року у сумі 25000,00 грн. та 25.10.2018 року у сумі 17500,00 грн. Так, відповідач вказує, що зазначені платіжні вимоги вже містять посилання на договір від 08.10.2018 року, а отже між сторонами існували реальні договірні відносини з виготовлення виробу.

Також відповідач зазначає, що в обґрунтування своїх вимог позивач помилково посилається на порушення вимог ч. 1 ст. 208 ЦК України, адже пропозицією у даному випадку є рахунок, на який є посилання у платіжному дорученні та договір, а офертою є численні системні конклюдентні дії позивача щодо сплати за виготовлення пресформи. Крім того відповідач додає, що зазначений порядок укладення договорів передбачений ст. 181 ГК України, якою, зокрема, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На думку відповідача, помилковим є посилання позивача у даному випадку на ст. 1212 ЦК України, оскільки спірні грошові кошти набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - договорі підряду, а отже при вирішенні спірних питань слід керуватися вимогами глави 61 Цивільного Кодексу України (ст. 837-864), тобто у цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Так, відповідач зазначає, що зазначеної правової позиції дотримується ВСУ України у постанові від 14.08.2018 року по справі № 910/9055/17.

При цьому відповідач додає, що оскільки у договорі строк виконання зобов`язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Натомість відповідач стверджує, що виконання обов`язку кредитор не вимагав, а лист-вимога про повернення коштів від 12.08.2019 року стосується повернення коштів, а не самого виконання обов`язків щодо передачі прес-форми, однак відповідач не отримував вказаний лист-вимогу.

У судовому засіданні господарського суду 24 жовтня 2019 року по справі № 916/2766/19 було протокольно оголошено перерву до 25 листопада 2019 року.

01.11.2019 р. позивачем подано до господарського суду відповідь на відзив (а.с. 53-55), в якому позивач наполягає на задоволенні позовних вимог та додатково вказує, що між позивачем та відповідачем не був укладений договір у спрощений спосіб так, як сторонами не було погоджені істотні умови господарського договору, а саме предмет, в повній мірі ціну та строки виконання зобов`язання, а відповідачем не було надано жодного доказу, який би свідчив, що сторонами було погоджено всі істотні умови та, як наслідок розпочато виготовлення кришок з полікарбонату. Крім того позивач додає, що в судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, що нібито виготовлений товар був поставлений та прийнятий позивачем, однак на підтвердження своїх пояснень не надав жодного належного та допустимого доказу, зокрема товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару, письмових вимог щодо необхідності отримання товару тощо. Також позивач не погоджується з доводами відповідача у відзиві стосовно неотримання вимоги щодо повернення грошових коштів, оскільки ТОВ “Знак 5 плюс” зазначена вимога була направлена належним чином (поштовим зв`язком) на адресу реєстрації ФОП Захарчишина М.П., а саме: 65069, м. Одеса, вул. Ростовська, 64, підтвердженням цього виступають фіскальний чек ПН 215600426655 від 12.08.2019 р., накладна № 5801804408933 від 12.08.2019 р., опис вкладення від 12.08.2019 р. та які додаються до відповіді на відзив.

У судовому засіданні 25.11.2019 р. представником відповідача було заявлено клопотання про приєднання доказів.

Надані до клопотання докази судом до розгляду не прийняті згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України, оскільки не були подані у встановлений судом строк, і клопотання по поновлення пропущеного строку відповідачем не було заявлено.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 08.06.2018 р. по 25.10.2018 р. Товариством з обмеженою відповідальністю “Знак 5 плюс” було перераховано на банківський рахунок ФОП Захарчишина Михайла Петровича кошти на загальну суму 154525,00 грн. згідно наступних платіжних доручень:

- № 2 від 08.06.2018 р. на суму 102025,00 грн. з призначенням платежу “оплата по рахунку № 05062018 від 05.06.2018 р. без ПДВ”;

- № 46 від 08.10.2018 р. на суму 5000,00 грн. з призначенням платежу “оплата по договору від 8.10.2018 р. без ПДВ”;

- № 47 від 10.10.2018 р. на суму 5000,00 грн. з призначенням платежу “оплата по договору від 8.10.2018 р. без ПДВ”;

- № 56 від 24.10.2018 р. на суму 25000,00 грн. з призначенням платежу “оплата по договору від 8.10.2018 р. без ПДВ”;

- № 57 від 25.10.2018 р. на суму 17500,00 грн. з призначенням платежу “оплата по договору від 8.10.2018 р. без ПДВ”.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що в подальшому (майже через рік) ТОВ “Знак 5 плюс” направило відповідачу вимогу від 12.08.2019 р. про повернення перерахованих грошових коштів в сумі 154525,00 грн., які були отримані від позивача протягом 2018 року, а саме 08.06.2018 р. – 102025,00 грн. без ПДВ, 08.10.2018 р. – 5000,00 грн. без ПДВ, 10.10.2018 р. – 5000,00 грн., 24.10.2018 р. – 25000,00 грн. та 25.10.2018 р. – 17500,00 грн.

Так, позивач, посилаючись на те, що відповідачем не повернуто неправомірно набуті грошові кошти та не надано жодної відповіді на зазначену вимогу, просить стягнути з відповідача помилково сплачені кошти в розмірі 154525,00 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Між тим відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 р. у справі N 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Між тим відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на укладенні між сторонами договору в порядку ст. 638 Цивільного кодексу України шляхом оферти (рахунку) та акцепту (сплати), про що свідчить зазначення в платіжних дорученнях призначення платежу „оплата згідно рахунку № 05062018 від 05.06.2018 р. та оплата згідно договору від 08.10.2018 р.”

Наразі, дослідивши наявні в матеріалах докази, господарський суд зазначає, що дії ФОП Захарчишина М.П. щодо виставлення ТОВ “Знак 5 плюс” рахунку на оплату двомісної пресформи, та дії відповідача щодо одержання коштів за вказаними платіжними документами, якими були сплачені його рахунок, а також здійснення оплати з призначенням платежу „по договору від 08.10.2018 р.” (як зазначено самим позивачем у платіжних дорученнях), як і дії позивача щодо здійснення оплати на загальну суму 154525,00 грн. свідчить про те, що між сторонами виникли зобов`язання з придбання виробів (двомісної пресформи).

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Наразі стаття 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору поставки/купівлі-продажу двомісної пресформи, суд доходить висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору на придбання двомісної пресформи. В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), зокрема двосторонніх зобов`язань щодо надання відповідачем певних послуг і поставку пресформи, прийняття зазначеного виконання позивачем та оплати вартості пресформи.

Посилання позивача у відповіді на відзив щодо неукладення такого договору судом оцінюються критично, оскільки спростовуються наявними в матеріалами доказами, які свідчать про вчинення позивачем дій на виконання саме договору, у т.ч. здійснення оплати по договору, як зазначено у платіжних документах.

Водночас, як визначено п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно глав 5 та 11 цієї Інструкції.

Пунктом 1.19. Інструкції передбачено, що банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) (обов`язкових платежів).

Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду.

Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку (п. 2.3. Інструкції).

Як встановлено судом, позивачем у червні 2018 р. та жовтні 2018 року здійснено перерахування коштів зі свого рахунку фізичній особі-підприємцю Захарчишину Михайлу Петровичу за платіжними дорученнями № 2 від 08.06.2018 р. на суму 102025,00 грн., № 46 від 08.10.2018 р. на суму 5000,00 грн., № 47 від 10.10.2018 р. на суму 5000,00 грн., № 56 від 24.10.2018 р. на суму 25000,00 грн. та № 57 від 25.10.2018 р. на суму 17500,00 грн., в призначенні платежу яких вказано, що грошові кошти згідно платіжного доручення № 2 від 08.06.2018 р. на суму 102025,00 грн. перераховані згідно рахунку № 05062018 від 05.06.2018 р. без ПДВ”, а грошові кошти по іншим платіжним дорученням перераховані по договору від 08.10.2018 р.

Як визначено п. 1.4. Інструкції, неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Пунктом 2.35. Інструкції передбачено, що кошти, які помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Згідно п. 2.29. Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.

При цьому позивач жодне із зазначених платіжних доручень з банку не відкликав, пояснень щодо рахунку № 05062018 від 05.06.2018 р., договору від 08.10.2018 р. та наданих за ними послуг, на оплату яких здійснювалися перекази, не навів, обставин виявлення помилки при здійсненні платежів не пояснив, та не обґрунтував як помилковості здійснених переказів, так і неправомірності набуття цих коштів відповідачем.

З наведеного слідує, що кошти, отримані відповідачем як оплата за товар, набуті за наявності правових підстав для цього, а тому не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримані.

Поряд цим слід зазначити, що необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов`язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб`єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов`язок повернення несе не сторона договору, а суб`єкт, який мав такий статус у минулому.

Так, в силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у даному випадку позивач мав довести наявність факту припинення договірних відносин з відповідачем за укладеним договором з виготовлення і придбання двомісної пресформи, а також безпідставність отримання відповідачем спірних грошових коштів в розмірі 154525,00 грн. Проте, вказані обставини позивачем не доведені.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Більш того, слід зазначити, що частиною другою статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Правова природа перерахованої суми як попередньої оплати визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже, після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Наведене дає підстави стверджувати, що лише у разі відмови позивача від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання з поставки товару, вказане зобов`язання припиняється, і тоді у відповідача може виникнути зобов`язання з повернення сплачених позивачем коштів за вказану двомісну пресформу. Проте, позивач не скористався своїм правом на вимогу повернення попередньої оплати за двомісну пресформу.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені обставини та встановлення судом обставин щодо набуття (збереження) відповідачем спірних коштів за наявності правових підстав, позовні вимоги про стягнення з відповідача 154525,00 грн. помилково сплачених коштів задоволенню не підлягають з огляду на відсутність підстав для застосування у даному випадку до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

У зв`язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Знак 5 плюс” до фізичної особи-підприємця Захарчишина Михайла Петровича про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 154525,00 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 грудня 2019 р.

Суддя В.С. Петров