Постановление суда № 85973952, 28.11.2019, Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 736/1495/19

№ провадження 1-кп/738/152/2019

УХВАЛА

28 листопада 2019 року

Менський районний суд Чернігівської області у складі колегії:

головуючого-судді – Сова Т.Г., суддів – Волошина Н.В., Савченко О.А.,

секретаря Бреус Н.В.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019270150000193 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Перелюб, Корюківського району, Чернігівської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , пенсіонера, розлученого, не військовозобов`язаного, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей та батьків похилого віку, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України,

за участю:

прокурора Пригодій С.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Кушнеренко Є.Ю.,

потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

25 вересня 2019 року до Менського районного суду Чернігівської області надійшли матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019270150000193 від 23.06.2019 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України.

Під час судового розгляду вказаного кримінального провадження надійшло клопотання від прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 днів, яке мотивоване тим, що на даний час всі ризики, які враховувалися при застосуванні та продовженні запобіжного заходу, не зменшилися та продовжують існувати. Зокрема, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі від дев`яти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, а тому усвідомивши тяжкість можливого покарання за вчинений злочин та його невідворотність, зможе переховуватися від суду, на даний час ознайомлений з матеріалами кримінального провадження, в тому числі з показаннями свідків, а тому, перебуваючи на волі, може впливати на свідків та очевидців кримінального правопорушення. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 неодружений, не має на утриманні неповнолітніх осіб та осіб похилого віку, тобто не має міцних соціальних зв`язків, за місцем проживання характеризується посередньо. На думку прокурора, інший більш м`який запобіжний захід не забезпечить виконання покладених на обвинуваченого обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою. Захисником обвинуваченого – Кушнеренко Є.Ю. подано клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що прокурором не надано суду будь-яких доказів, які б були достатніми для суду, щоб дійти висновку про те, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, дійсно продовжують існувати та не зменшились і тільки такий винятковий захід забезпечення кримінального провадження може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, адже в ході судового розгляду обставини, які слугували підставою для обрання та продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час мінімізовані настільки, що не можуть виправдовувати продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою. На думку захисника, необхідність у найбільш суворому заході забезпечення кримінального провадження на даний час відпала, оскільки при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу необхідно врахувати той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 тривалий час перебуває під вартою, а саме з 23 червня 2019 року, стан здоров`я обвинуваченого, в зв`язку з чим останній потребує постійного лікування, а також наявність у нього сталих соціальних зв`язків та бажання доньки забрати на постійне проживання батька до себе.

Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання прокурора та заперечував проти задоволення клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання прокурора та заперечував проти задоволення клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

З`ясувавши в учасників судового провадження їх думку щодо доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого чи зміни йому запобіжного заходу, суд приходить до наступних висновків.

Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Корюківського районного суду Чернігівської області від 26.06.2019 стосовно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався. Останній раз ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 25 жовтня 2019 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 18 грудня 2019 року.

При цьому, такий захід забезпечення кримінального провадження було застосовано до обвинуваченого з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, та покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, та у зв`язку із наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України. Зокрема, продовжуючи міру запобіжного заходу 25 жовтня 2019 року, Менським районним судом ще не були допитані свідки вчиненого кримінального правопорушення, до матеріалів справи не були долучені всі наявні письмові докази, а також були відсутні документи щодо стану здоров`я обвинуваченого.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку тримання під вартою суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

До закінчення строку дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 неможливо закінчити судовий розгляд кримінального провадження з огляду на наявність об`єктивних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Зокрема, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).

При судовому розгляді клопотання про застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п.3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Відповідно до статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов`язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу.

Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу або його зміну, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини відповідно до статті 178 КПК України.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Європейський суд у рішенні "Ігнатов проти України" констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу "суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі "законності"; впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків". Отже, визнаючи порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п. 1 ст. 5 Конвенції.

При розгляді клопотання суд має ретельно перевіряти дані про особу, щодо якої продовжується строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою (вік, здоров`я, сімейний стан, соціальна зайнятість особи, вид діяльності, місце проживання п.п.3-10 ч. 1 ст. 178 КПК України). Стан здоров`я обвинуваченого може вказувати на меншу вірогідність того, що він може ухилятися від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини у справі. При обранні запобіжного заходу у виді взяття під варту необхідно переконатися, що його застосування не призведе до погіршення стану здоров`я особи. Коли обвинувачений тяжко хворий і в умовах слідчого ізолятора не має можливості здійснювати необхідне лікування, до нього не варто застосовувати такий запобіжний захід.

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Суд, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 348 КК України; його вік та стан здоров`я; зокрема, те, що обвинувачений ОСОБА_1 відповідно витягу – епікризу від 25.01.2017 має захворювання: ІХС: гострий Q-інфаркт міокарда задньої стінки ЛШ (від 25.01.2014), гострий Q-інфаркт міокарда передньо-перетинкової-верхівко-бокової стінки ЛШ «Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій», коронароангіовентрикулографія (17.01.2017), стентування ПМШГ ПКА (20.01.2017), має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки – донька обвинуваченого ОСОБА_4 , яка підтвердила наявність захворювань серця у її батька та необхідності постійного приймання ним ліків, та зять ОСОБА_5 в судовому засіданні висловили бажання прийняти до себе на постійне проживання обвинуваченого, в разі обрання відносно нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту; за місцем проживання компрометуючі матеріали на ОСОБА_1 відсутні, крім цього обвинувачений є пенсіонером та має стабільний доход.

Прокурором не підтверджено можливість ОСОБА_1 незаконно впливати на потерпілих та свідків, які були очевидцями злочину, оскільки на даний час всі допитані судом, а тому суд дійшов висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України та відсутність підстав вважати, що стосовно ОСОБА_1 дієвим буде лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Посилання прокурора на ймовірну, на його думку, необхідність суду повторного допиту свідків – є неприйнятною судом, так як планування процедури розгляду кримінального провадження є суто прерогативою суду, а не прогнозуванням публічного обвинувача.

При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України").

Згідно з ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, а також те, що обвинувачений ОСОБА_1 тривалий час перебуває під вартою без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження стосовно нього виняткового запобіжного заходу, суд приходить до висновку відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та задовольнити клопотання захисника Кушнеренко Є.Ю. про зміну запобіжного заходу та застосувати щодо обвинуваченого альтернативний запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до статті 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

У відповідності до ч. 3 ст. 202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий: негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово; 2) негайно звільняється з-під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 181, 331, 372 КПК України, суд-

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 – відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого – Кушнеренко Є.Ю. про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло за місцем постійного проживання доньки ОСОБА_4 по 1-му АДРЕСА_2 цілодобово строком до 17 години 23 січня 2020 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов`язки:

1)не відлучатися без дозволу суду із міста Корюківка Чернігівської області;

2)прибувати по першому виклику до суду у визначений судом час;

3)утримуватися від спілкування з особами, які є свідками у даному кримінальному провадженні: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ;

4)повідомляти суд про зміну місця свого проживання;

5)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт, у разі наявності паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України в в`їзд в Україну;

6)носити електронний засіб контролю.

Обвинуваченого ОСОБА_1 негайно доставити до місця проживання по 1-му АДРЕСА_2 та звільнити з-під варти.

Роз`яснити обвинуваченому, що відповідно до частини 5 статті 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Обов`язки по контролю за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_1 покласти на працівників Корюківського відділення поліції Менського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.

Визначити 23 січня 2020 року датою закінчення строку дії ухвали в частині домашнього арешту, застосованого стосовно ОСОБА_1 .

Судовий розгляд кримінального провадження відкласти на 20 січня 2020 року о 10-00 годині.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити для виконання до Менського ВП ГУНП в Чернігівській області.

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.

Судді:

Сова Т.Г. Волошина Н.В. Савченко О.А.