Решение № 85968708, 27.11.2019, Київський районний суд м. Одеси

cправа № 520/10650/19

gровадження № 2/520/4099/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2019 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Літвінової І.А.

секретар - Молодов В.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 520/10650/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 , треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що вона є співвласником ј квартири АДРЕСА_1 . В указаній квартирі зареєстрований її онук ОСОБА_2 , якій між тим за адресою реєстрації не проживає. Цей факт встановлений в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 12.10.2018 року (справа № 520/5717/17), де зазначено, що малолітній ОСОБА_2 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , проте зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач ОСОБА_1 зазначає, що перебування дитини на реєстраційному обліку погіршує матеріальний стан позивача, оскільки розрахунок експлуатаційних платежів і платежів за комунальні послуги здійснюється, виходячи з кількості зареєстрованих за адресою осіб, крім того факт реєстрації відповідача перешкоджає їй, як власнику нерухомого майна, розпоряджатися своєю власністю. Зважаючи на наведені обставини і не проживання відповідача ОСОБА_2 , 2006 р.н. за адресою реєстрації понад один рік, позивач просить визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За вказаною позовною заявою ухвалою суду від 10.06.2019 року відкрито провадження у цивільній справі № 520/10650/19. Розгляд справи призначено провести за правилами загального позовного провадження. З дня постановлення цієї ухвали у справі розпочато підготовче провадження та призначені час, дата та місце проведення підготовчого судового засідання.

У підготовчому судовому засіданні позивач позов підтримала. В подальшому надала заяву про проведення розгляду справи за її відсутності.

Зі сторони відповідача у підготовчому судовому засіданні присутніх не було. Будь-яких заяв по суті справи чи з процесуальних питань від цієї сторони до суду не надходило.

Від третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надійшла спільна заява, в якій вони заявили про підтримання позову ОСОБА_1 , розгляд справи просили проводити без їх участі та підтвердили, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 2006 року.

Представник третьої особи Київської районної адміністрації, як органу опіки та піклування Дмітрієва О.А. також просила суд розглядати справу без їх участі, залишаючи на розсуд суду вирішення всіх питань учасників процесу (заяви вхід. №№ ЕП-6699;ЕП-7444). Крім того, органом опіки та піклування було категорично заперечено проти задоволення позову задля недопущення звуження права дитини на користування житлом.

06 листопада 2019 року суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив цивільну справу № 520/10650/19 до розгляду по суті.

З урахуванням положень статей 280, 281 ЦПК України справа розглядається в заочному порядку за наявними у ній матеріалами.

В ході розгляду справи суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25 листопада 2000 р. квартира за адресою: АДРЕСА_3 , дійсно належить на праві приватної спільної власності: ОСОБА_5 та членам його сім`ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частка.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 підтверджено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 72 років (актовий запис 2352).

Довідкою № 598 від 22.04.2019 р. з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації, підтверджено, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано три особи: з 26.04.1973 р. - ОСОБА_1 («осн»); з 07.06.1996 р. - син ОСОБА_4 та з 07.11.2008 р. - онук ОСОБА_2 , 2006 р.н.

На виконання ухвали суду від 10.06.2019 року Приморським районним судом м. Одеси Київському районному суду м. Одеси була передана до огляду цивільна справа № 522/435/174. Наявною у справі фотокопією ПОВТОРНОГО свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 підтверджено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі батько вказаний « ОСОБА_4 », мати - « ОСОБА_6 ». Розгляд цієї справи закінчено Приморським районним судом м. Одеси 23 березня 2017 року постановленням рішенням про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Крім цього Київським районним судом м. Одеси при розгляді цивільної справи № 520/10650/19 були оглянуті також матеріали цивільної справи № 520/5717/17, яка раніше була розглянута Київським районним судом м. Одеси. Так, у рішенні по цій справі від 12 жовтня 2018 року встановлено, що малолітній ОСОБА_2 , 2006 р.н., проживає з матір`ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_4 , проте зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Пунктом 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 07.02.2014 року «Про захист права власності та інших речових прав» визначено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім`ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.

При цьому, ч. 2 ст. 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялися в житло у якості членів сім`ї, суд повинен врахувати, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному житловому приміщенні.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_4 , який є співвласником квартири, в якій зареєстрований ОСОБА_2 . Отже дитина отримала право користування жилим приміщенням.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Фізична особа може мати кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК України).

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України правом вільно обирати собі місце проживання, наділена фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років.

Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт його не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення його права користування цим житлом.

Стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлює неприпустимість зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень, право користування або володіння якими мають діти.

Аналізуючи вказані вище норми у сукупності з встановленими обставинами у даній справі, суд вважає, що відсутні правові підстави вважати, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при домовленості батьків щодо його місця проживання втратив право на користування жилим приміщенням, належним на праві спільної власності його батькові та позивачці ОСОБА_1 , оскільки право користування дитиною житлом , належним в том числі і його батьку, охороняється законом.

Факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого батька.

Аналогічний за змістом висновок зроблений і Касаційним цивільним судом Верховного суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18). У вказаній справі зазначено, що оскільки дитина не досягла повноліття, а відтак не набула повної цивільної дієздатності, причини її не проживання у квартирі є поважними, а тому і відсутні підстави для визнання її такою, що втратила право користування квартирою… Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, акцентував увагу на тому, що право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження, тому доводи позивача, що дитина не є членом сім`ї позивача, не пов`язана з ним спільним побутом, взаємними правами і обов`язками, не заслуговують на увагу. Не сплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово) не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) малолітньої дитини.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 30, 76-83, 263, 265, 267-268, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 16, 29, 391, ч. 2 ст. 405, 406 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_4 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса з позовної заяви: АДРЕСА_2 ) від імені та в інтересах, якого діє законний представник ОСОБА_3 (іпн: не відомий; адреса з позовної заяви: АДРЕСА_2 ), треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.

Днем складення заочного рішення є 27 листопада 2019 року.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі та відповідати вимогам, встановленим статтею 285 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити рішення до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня одержання копії цього рішення.

Суддя Літвінова І. А.