Решение № 85649626, 30.10.2019, Недригайлівський районний суд Сумської області

Провадження № 2/582/5/19

Справа № 582/650/18

Копія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2019 р.

Недригайлівський районний суд Сумської області у складі: головуючого судді Жмурченка В.Д., за участю секретаря Коваль В.В., з участю: представника позивача ОСОБА_1 .В ОСОБА_2 , представника відповідача Буряка О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов ОСОБА_3 , с. Вільшана, Недригайлівського району Сумської області, до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова", смт Варва Варвинський район, Чернігівської області, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

05 червня 2018 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова", у якому просив поновити його на посаді охоронця СТОВ «Дружба-Нова», стягнути із відповідача на його користь середній заробіток з 22 квітня 2016 року до дня ухвалення рішення у справі та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. 00 коп.

На обґрунтування позову позивач посилається на те, що він працював на посаді охоронника в СТОВ «Дружба-Нова» в селі Вільшана, Недригайлівського району, Сумської області.

18 березня 2016 року Недригайлівським військовим комісаріатом Недригайлівського району, Сумської області його було призвано на військову службу. Про свій призов на військову службу він попередив своє керівництво в СТОВ «Дружба-Нова», але з роботи не звільнявся. 29 березня 2016 року Недригайлівським військовим комісаріатом позивач був направлений в місто Старині Львівської області для проходження військової служби у військову частину В4264.

31 березня 2016 року перебуваючи у військовій частині В4264 позивач підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, а пізніше був направлений в зону АТО.

Під час проходження військової служби та перебуваючи в зоні АТО йому стало відомо, що в порушення вимог ст. 119 КЗпП України йому не виплачується середній заробіток СТОВ «Дружба-Нова», де працював на постійній основі до призову на військову службу.

Прибувши 24 травня 2018 року в село Вільшана, по місцю проживання, у відрядження з`ясував, що наказом СТОВ «Дружба-Нова» «Про особовий склад» від 21 квітня 2016 року № 304-ОС на підставі його заяви про звільнення, 22 квітня 2016 року він був звільнений із займаної посади за угодою сторін по п.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач зазначає, що із заявою про звільнення він до роботодавця не звертався, оскільки у той час проходив службу. Таким чином, вважає, що роботодавець порушив його права, тому він вимушений звернутися до суду із вимогою про відновлення його законних прав.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обгрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що звільнення позивача проводилось не на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із призовом або вступом працівника на військову службу, а на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Підставою звільнення позивача була його заява від 21.04.2016. Тобто сам працівник ОСОБА_3 здійснив своє волевиявлення більше не продовжувати трудові відносини із роботодавцем шляхом написання письмової заяви.

Представник позивача Сердюк О.В. у судовому засіданні наполягала на задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у ньому.

Представник відповідача Буряк О.І. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, а також наголосив, що позивач пропустив строк звернення до суду.

Вислухавши учасників судового розгляду, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 09.12.2015 працював у СТОВ «Дружба-Нова» на посаді охоронника (3.2 відділу безпеки Східного регіонального управління), що підтверджується копією витягу із наказу №1042-ОС від 08.12.2015 (а.с.46).

18 березня 2016 року Недригайлівським військовим комісаріатом Недригайлівського району Сумської області позивача було призвано на військову службу. 29 березня 2016 року Недригайлівським військовим комісаріатом він був направлений в місто Старині, Львівської області для проходження військової служби у військову частину В4264, що підтверджується даними військогового квитка ОСОБА_3 (а.с.7-9).

Із витягу із Наказу №80 від 31.03.2016 командира військової частини пп В4264 по стройовій частині ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_3 призначено на посаду курсанта та він прийнятий на посаду і приступив до виконання службових обов`язів (а.с.211).

31 березня 2016 року перебуваючи у військовій частині В4264 позивач підписав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с.11).

Відповідно до копії довідки війської частини А1476 від 23.11.2017 за №1705, ОСОБА_3 дійсно перебував на військовій службі у в/ч А1476 з 02.08.2016 по час видачі довідки; він дійсно у період з 18.09.2016 по 14.10.2019, із 28.12.2016 по 24.03.2017, із 06.04.2017 по 13.04.2017, із 02.10.2017 по час видачі довідки приймав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у районі/ районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у складі військової частини А1476 (а.с.13).

Відповідно до витягу із наказу директора СТОВ «Дружба-Нова» №304-ОС від 21.04.2016 «Про особовий склад» ОСОБА_3 було звільнено 22.04.2016 з посади охоронника за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України. Підставою такого наказу зазначено заяву ОСОБА_3 (а.с.47).

Так, відповідно до заяви позивача ОСОБА_3 від 21.04.2016 він просить роботодавця звільнити його з роботи за угодою сторін із 22.04.2016 (а.с.48).

У своєму позові позивач ОСОБА_3 вказує, що із заявою про звільнення до роботодавця він не звертався, бо саме у той час перебував на службі, вважає що заяву написала стороння особа, яку він не уповноважував, з метою, щоб роботодавець не виплачував йому середній заробіток за час проходження ним військової служби.

За клопотання представника позивача у справі було призначено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно висновку експерта Сумського науково-дослідного експертно –криміналістичного центру МВС України №19/119/6-6/93е за №28.09.2018 , встановлено, що досліджуваний рукописний текст заяви, зміст якого: «Директору СТОВ «Дружба-Нова» Макуха І.В. охоронника СВ. Східного РУ Калуга ОСОБА_5 Вікторович ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. Заява Прошу Вас звільнити мене з роботи за згодою сторін з 22.04.2016 р. 21.04.2016 р. ОСОБА_3 » у заяві про звільнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21.04.2016 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою згідно зразків, наданих на дослідження. Відповісти на питання «Ким, ОСОБА_3 , чи іншою особою виконано підпис в заяві про звільнення від 21.04.2016 р.?» не є можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині висновку експерта. (а.с.95-106).

Враховуючи веще викладене суд переходить до переконання що підпис в заяві про звільнення від 21.04.2016 р. також виконаний не ОСОБА_3 а іншою невстановленою в ході судового слідства, особою.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив , що він працював у березні –квітні 2016 року фахівцем служби безпеки у Вільшанському відділенні СТОВ «Дружба-Нова». У цей час охоронником працював ОСОБА_3 Позивав не вийшов декілька днів на роботу, свідок зателефонував йому, щоб з`ясувати причину. ОСОБА_3 повідомив, що він збирається звільнятися, бо його не влаштовують ні умови, ні заробітна плата. При розмові із позивачем щодо його трудової книжки, ОСОБА_3 повідомив, що вона йому не потрібна і він не приїде її забирати. Про те, де перебуває ОСОБА_3 , а саме що він призваний на військову службу, свідку відомо не було.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він у 2016 працював разом із ОСОБА_3 у Вільшанському відділенні СТОВ «Дружба-Нова». В розмові з ним, ОСОБА_3 розповідав йому що він повідомляв керівництво підприємства про те що збирається на військову службу, але при цьому має намір повернутися на роботу.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що позивач ОСОБА_3 є її зятем, який зареєстрований за її адресою, але фактично він з нею не проживає. Кілька разів рекомендованим листом на адресу її проживання надходила трудова книжка ОСОБА_3 , але вона відмовлялась її отримувати. За цей період ОСОБА_3 у село Вільшану не приїздив. При випадковій зустрічі із працівником СТОВ «Дружба-Нова», яка працює поваром, вона переказала прохання, щоб хтось із родини прийшов і написав від імені ОСОБА_3 заяву про звільнення.

Таким чином, судом встановлено, що позивач не мав наміру звільнятися із посади охоронця СТОВ «Дружба-Нова», та не писав заяву на звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи вищенаведене, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_3 є поновлення його на тій посаді та у тому ж органі, з якого він був протиправно звільнений.

Частиною 3 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо наявності у позивача гарантій, передбачених ч. 3 ст.119 КЗпП України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. За статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, орган» місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ й організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року N 911-VIII за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу; визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, яким оголошено проведення часткової мобілізації. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Такого ж висновку дотримується Верховний Суд в справі № 521/ 12726/ 16 ц від 30 травня 2018 року зазначаючи, що особливий період розпочався в Україні 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.

Зазначене свідчить про те, що призов позивача на військову службу відбувався під час дії особливого періоду, а відтак на нього поширювалися гарантії та пільги, визначені ст. 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.

Аналіз частини 3 статті 119 КЗпП та Порядку виплати компенсації від 04 березня 2015 року № 105 дає суду підстави зробити висновок про те, що обов`язок з виплати працівникові середнього заробітку за час проходження ним військової служби покладається на підприємство, установу, організацію або іншого роботодавця, з яким працівник перебуває у трудових відносинах на час призову, з наступною компенсацією таких витрат за рахунок Державного бюджету України.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані норми закону та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час перебування на строковій військовій службі і саме СТОВ «Дружба-Нова» має виплатити його позивачу.

При цьому, обчислення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08 лютого 1995 року №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи. Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за два місяці на число робочих днів (п. 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таку ж правову позицію викладено в постанові ВСУ від 23.01.2011 року за № 6-87цс11.

Як вбачається з довідки СТОВ «Дружба-Нова» від 23.07.2018 за №ДН000000695, середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 160,22 грн. ( а.с.67).

Отже, кількість робочих днів у період перебування позивача на військовій службі із 22.04.2016 до 30.10.2019 (по день винесення рішення по даній справі) сукупно становить 878 днів. Відповідно середній заробіток ОСОБА_3 за цей час склав 160,22 х 878 = 140673 грн. 16 коп., що і підлягає до виплати.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час перебування позивача на строковій військовій службі.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, суд вважає, що незаконне звільнення є порушенням гарантованого Конституцією України права людини на працю, призвело до моральних страждань позивача ОСОБА_3 , оскільки внаслідок таких протиправних дій він вимушений через суд відновлювати своє порушене право.

Тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що стягнення на його користь 500,00 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої моральної шкоди.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо доводів представника позивача про порушення позивачем встановлений законом місячний строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з офіційних джерел дізнався про своє порушене право лише по приїзду у щорічну основну відпустку, в якій він перебував у період часу з 23.05.2018 по 12.06.2018 в с. Вільшана Недригайлівського району, Сумської області і зобов`язаний був з`явитися до місця служби у військову частину А1476 13 червня 2018.

Повідомлення з управління держпраці в Сумській області та з управління держпраці в Чернігівській області, про які наголошував передставник відповідача, як на докази обізнанності ОСОБА_3 , про його звільнення, які датовані відповідно 2.02.2018, 9.02.2018 та 15.03.2018 року, суд не може покласти їх в основу доказів пропущення позивачем процесуальних строків звернення до суду за захистом своїх прав, так як дані повідомлення адресовані на імя ОСОБА_3 . надходили на адресу його місця реєстрації в АДРЕСА_1 , а не по місцю проходження ним військової служби в зоні АТО і виходячи з матеріалів справи він дійсно їх отримав уже після 23.05.2018 року. Крім того стороною відповідача не було надано відповідних доказів про вручення позивачу копії наказу про йогозвільнення або отримання ним трудової книжки.

Тому, враховуючи, що позивач, у місячний строк, після того як йому стало відомо, звернувся із заявою до суду про поновлення на роботі, а строк його служби відповідно до ч.1 ст. 263 ЦК України зупиняє перебіг строку позовної давності, гарантоване право на збереження місця праці підлягає захисту.

Рішення в частині поновлення позивача на посаді охорононника (3.2 відділу безпеки Східного регіонального управління) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що позивач за законом при подачі позову був звільнення від сплати судового збору, його позовні вимоги задоволено частково, суд вважає, що на підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави у розмірі 1406,70 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на посаді охорононника (3.2 відділу безпеки Східного регіонального управління) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова".

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" (ідентифікаційний код юридичної особи 31333767, місцезнаходження: смт Варва, вул. Комарова, буд. 59, Варвинський район Чернігівської області) на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2016 по 30.10.2019 в сумі 140673 (сто сорок тисяч шістсот сімдясят три) грн. 16 коп.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" (ідентифікаційний код юридичної особи 31333767, місцезнаходження: смт Варва, вул. Комарова, буд. 59, Варвинський район Чернігівської області) на користь ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 500 (п`ятсот) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_9 на роботі та в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" (ідентифікаційний код юридичної особи 31333767, місцезнаходження: смт Варва, вул. Комарова, буд. 59, Варвинський район Чернігівської області) в дохід держави 1406 (одну тисячу чотириста шість) грн. 70 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.п. 5 п. 15 ч. 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до Сумського апеляційного суду через Недригайлівський районний суд Сумської області.

Повне рішення складено 08 листопада 2019 року.

Суддя:підпис З оригіналом згідно

Суддя : В. Д. Жмурченко