Решение № 85641425, 14.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2019 р. № 520/10848/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Тітов О.М., розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.06.2015 по 30.11.2018;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період 01.06.2015 по 30.11.2018 та зобов`язати провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства України;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Ізюм, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте, відповідач з 01.06.2015 року припинив їй виплату пенсії і поновив лише з грудня 2018 року, у результаті чого, пенсію за період з 01.06.2015 року по 30.11.2018 не було виплачено. Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 17.10.2019 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача, 07.11.2019 року надано відзив на позовну заяву, в якому він адміністративний позов не визнав, зазначив, що виплата пенсії за минулий період з 01.06.2015 року по 30.11.2018 сформована згідно вимог, викладених у постанові КМУ від 25.04.2018 року №335, а саме сума доплата за минулий період буде проведена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, отримує пенсію за віком, яка була призначена довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_2 від 26.01.2005 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемішених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 07 липня 2017 року № 0000256554 про взяття на облік внутрішньо перемішеної особі.

Позивач був взятий на облік Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області.

Наразі позивач перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.

З 01 червня 2015 року була припинена виплата належної пенсії позивачу.

25.09.2018 року до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області надійшов макет пенсійної справи в паперовому вигляді.

З метою з`ясування причин не виплати призначеної пенсії позивач письмово звернулась до Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області.

З листа відповідача від 01.10.2019 року № 299/Г-14 Позивачу стало відомо, що електронну пенсійну справу позивача було взято на облік з 01.06 2015 року.

З 01.12.2018 року рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам Ізюмської РДА від 08.10.2018 №35 поновлено належну позивачці пенсію.

Доплата за минулий період з 01.06.2015 року по 01.11.2018 року сформована згідно вимог, викладених у постанові Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365», а саме сума доплати за минулий період буде проведена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст.47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

З поданих до суду матеріалів справи та з доводів сторін вбачається, що пенсійним органом рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу приймалося не з визначених законом підстав.

Як встановлено судом, відповідач не здійснив виплату пенсії з 01.06.2015 року по 30.11.2018 року.

Також представником відповідача вказано, що виплата сум пенсії за минулий період, провадитиметься відповідно до Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України.

При цьому, представником відповідача до суду не надано довідку або інший документ про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії позивача за спірний період.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296).

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення уповноваженого органу про скасування дії довідки про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи, як підставу припинення виплати пенсії, та доказів на підтвердження виплати пенсії позивачу за спірний період.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні по справі №229/3123/17 від 27.02.2018 р. (провадження №К/9901/1358/17).

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно не виплатив суму пенсії з 01.06.2018 по 30.11.2018 року позивачу. Доказів виплати заборгованості позивачу за спірний період сторонами не надано.

Щодо компенсації невиплаченої частини доходів, суд зазначає.

Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18) та від 15.04.2019 року (справа №727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).

Суд приходить до висновку, що оскільки відповідач своєчасно не виплатив суму пенсії на користь позивача з 01.06.2015 по 30.11.2018 року, порушені права підлягають захисту шляхом нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів згідно з Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.06.2015 по 30.11.2018 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період 01.06.2015 по 30.11.2018 та зобов`язати провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства України - підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження позивачу виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Крім того, представник позивача, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи ст.ст. 2, 3, 14 КАС України щодо обов`язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню, з підстав викладених вище.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України у Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, під.2 поверх 3, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсії за період з 01.06.2015 по 30.11.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, під.2 поверх 3, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) пенсію за період 01.06.2015 по 30.11.2018 та зобов`язати провести нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до норм чинного законодавства України.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов