Решение № 85635421, 14.11.2019, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/1689/19

Номер провадження: 2/511/665/19

14 листопада 2019 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді: Ільяшук А. В.,

секретаря судового засідання - Чернецької А.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника третьої особи- Прибилова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету, в якому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 , що належний позивачу на праві власності.

Свої позовні вимоги обґрунтували тим, що їй, згідно договору купівлі-продажу від 02.11.1981 року, належить житловий будинок з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім неї, з 1994 року зареєстрована і її донька ОСОБА_2 , яка у даному будинку з 2010 року не проживає. На теперішній час при оформленні документів щодо отримання субсидії у неї виникли труднощі. На теперішній час місце перебування ОСОБА_2 їйневідомо, тому вона не може вирішити питання зняття її з реєстрації з належного їй житлового будинку в позасудовому порядку. Посилаючись на дані обставини, позивач просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 ,що належний позивачу на праві власності.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 16.09.2019 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, що відповідають змісту позовних вимог та просила суд їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення по справі заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутого поштового повідомлення відповідач за зазначеною адресою не проживає, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток. ( а.с.29)

Представник третьої особи – Прибилов О.О., який діяв на підставі довіреності№ 853/1/02-22 від 08.12.2016 року в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував. Підтвердив, що комісією Роздільнянської міської ради дійсно встановлена відсутність відповідача за місцем реєстрації станом на 15.03.2019 року, про що складено відповідний акт.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно договору купівлі-продажу від 02.11.1981 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2550, є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .( а.с.6-7)

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується домовою книгою та копією паспорта, наявних в матеріалах справи. ( а.с. 4,8-9).

Згідно домової книги наявної в матеріалах справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована з 09.11.1994 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9)

Відповідно до довідки № 2846 виданої виконавчим комітетом Роздільнянської міської ради від 15.10.2019 року, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.26)

З акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 15.03.2019 року, судом встановлено, що в результаті обстеження житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована в зазначеному будинку відповідно даних домової книги, але на момент обстеження в будинку не проживає, її особистих речей на час обстеження не виявлено. (а.с.11)

Факт відсутності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації – АДРЕСА_1 підтвердила свідок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка в судовому засіданні була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, та суду пояснила, що вона є сусідкою позивача, і їй достовірно відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2010 року не проживає за зазначеною адресою.

Суд визнає покази свідка достовірними і приймає їх в якості доказів, оскільки свідку достовірно відомо, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації – АДРЕСА_1 відсутня з 2010 року.

З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідком. Дані про її заінтересованість в результаті розгляду справи - відсутні, її показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 співвласником спірного житлового будинку не являється, в зазначеному житловому будинку не проживає і не користується ним.

Позивач заперечує проти реєстрації відповідача за вказаною адресою, так як дані обставини перешкоджають її в реалізації права володіння та користування належним їй на праві власності майном.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 316-317 Цивільного кодексу України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Згідно ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад статті 71,72,116, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею156 ЖК України, передбачено, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік.

Так, відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннями Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов`язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.

Відповідно до ст.1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В силу ст.13 розділу І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Протокол № 1 стаття 1 «Захист власності» говорить «Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважаться.

У першу чергу ця повага повинна виходити від держави й втілюватися у вигляді прийняття законодавчих, виконавчих дій, що захищають право власності від незаконних зазіхань із боку кого б то не було.

Таким чином судом достовірно встановлено, що відповідачОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації – АДРЕСА_1 не проживає з 2010 року, втратила право на проживання в житловому будинку АДРЕСА_1 , так як не використовує будинок для проживання більше одного року без поважних причин, витрат по його утриманню не несе, а тому суд вважає, що право на користування будинком відповідач втратила з 2010 року, що встановлено судом під час судового розгляду.

Доказів створення відповідачу перешкод для проживання в будинку з боку позивача суду не надано.

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, що позивач на теперішній час позбавлені права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що в даному випадку вимоги ОСОБА_1 як власника житлового будинку законні та обґрунтовані, оскільки реєстрація відповідача в належному її житловому будинку, порушує її право власності, створює перешкоди в користуванні власністю.

У відповідності зі ст.141 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави з відповідача судовий збір в розмірі 768,40 грн.

На підставі ч.2 ст.405 Цивільного кодексу України, ст.156 Житлового кодексу України, та керуючись ст. ст. 4,10,13,18,19,76- 81,95, 247,258-259, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ надання адміністративних послуг апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 , що належний позивачу на праві власності.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданого Роздільнянським РС ГУ ДМС України в Одеській області 14.06.2013 року судовий збір на користь держави в розмірі 768,40 гривен. (Отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Вказане рішення є підставою для звернення до Відділу надання адміністративних послуг Апарату Роздільнянської міської ради та її виконавчого комітету для вирішення питання щодо зняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Суддя А. В. Ільяшук