Постановление суда № 85441653, 05.11.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/42963/19

Провадження № 2-з/761/705/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши матеріали заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про захист порушеного права шляхом дострокового стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

01 листопада 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про захист порушеного права шляхом дострокового стягнення заборгованості.

04 листопада 2019 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Разом із позовом до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно відповідача, а саме автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, дата реєстрації 06 вересня 2016 року, об`єм двигуна - 1794.

Подану заяву мотивує тим, що предметом позовної заяви, із якою звернувся позивач до суду, є грошова вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 84 016, 28 грн. у зв`язку з невиконанням останнім грошового зобов`язання з повернення заборгованості. Враховуючи значну ціну позову, заявник вважає, що останній підлягає забезпеченню шляхом накладення арешту на рухоме майно відповідача, а саме автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, дата реєстрації 06 вересня 2016 року, об`єм двигуна - 1794.

Згідно положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України розгляд заяви про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали заяви та додані до неї матеріали, матеріали цивільної справи, дійшов до висновку, що подана заява не підлягає задоволенню, з огляджу на наступне.

Згідно положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно положень п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст.149 ЦПК України).

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 011/4038/477391 від 05 листопада 2018 року у розмірі 84 016, 28 грн.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як вбачається з матеріалів справи, заявником надано копію витягу з державного реєстру МВС України, з якої суду важко встановити, що автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, дата реєстрації 06 вересня 2016 року, об`єм двигуна - 1794, дійсно перебуває у власності відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Враховуючи, що заявником не зазначено належного відповідачу майна, не вказаного його ціну, суд позбавлений можливості встановити співмірність заявлених позовних вимог заходу забезпечення позову, який просить застосувати заявник.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявник не навів жодних підстав вважати, що виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову може бути утрудненим чи неможливим, не надав відповідних доказів на підтвердження зазначеного.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Аналізуючи вищевикладене, враховуючи, що заявник не обґрунтував належним чином необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначив причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, не конкретизував майно, на яке слід накласти арешт, не надав доказів перебування певного майна у власності відповідачів, а також його вартості, суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 149 ЦПК України, суддя,

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно відповідача, а саме автомобіль «Toyota Avensis», 2005 року випуску, дата реєстрації 06 вересня 2016 року, об`єм двигуна - 1794 у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про захист порушеного права шляхом дострокового стягнення заборгованості - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: