Решение № 85144337, 22.10.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2019 р. Справа№200/10954/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про:

- визнання протиправним та скасування рішення № 151 від 20.08.2019 року про відмову в призначені пенсії за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язання повторно розглянути заяву від 12.08.2019 року № 6553 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснити призначення пенсії за віком з 12.08.2019 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР, період роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка».

Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача надати звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою з міста Горлівки Донецької області.

Позивач 12.08.2019 року звернувся до управління з заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши всі необхідні документи.

Рішенням відповідача від 20.08.2019 року № 151 було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу – не менше 26 років, оскільки не підтверджено період навчання з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР через залишення навчання з підстав призову на строкову військову службу та період роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка» через запису у трудовій книжці, завірений печаткою не існуючої держави - СРСР.

Позивач не погоджується з такими діями управління, що послужило причиною звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 22 жовтня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 до суду з`явився, надав заяву про розгляд справи в письмовому провадженні (а.с. 73).

Відповідачем надано письмовий відзив від 08.10.2019 року (а.с. 58-59). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що 12.08.2018 року позивач звернувся в управління з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 1 січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення пенсійного віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 26 років.

Страховий стаж ОСОБА_1 складає 19 років 2 місяці 11 днів, оскільки до страхового стажу не враховано період навчання на денному відділенні навчання з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР через перетинання періоду навчання з періодом роботи згідно трудової книжки. Також не враховано період роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка» через те що, запис у трудовій книжці, завірений печаткою не існуючої держави – СРСР, а також не вказано повне найменування підприємства.

З зазначених причин відповідач проси відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 36-37). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.08.2019 року № 1426-5000174480 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 12.08.2019 року про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з доданими документами (а.с. 64-65).

Рішенням відповідача від 20.08.2019 року № 151 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки не підтверджено період навчання з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР через перетинання періоду навчання з періодом роботи згідно трудової книжки та період роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка» через запису у трудовій книжці, завірений печаткою не існуючої держави – СРСР, а також не вказано у трудовій книжці повного найменування підприємства-роботодавця (а.с. 24).

На підтвердження навчання в технікумі на денній формі позивачем надано диплом ДТ № 756193 від 23.06.1982 року, виданий Горлівським автотранспортним технікумом Міністерства автомобільного транспорту УРСР та довідку названого навчального закладу від 10.07.2019 року № 297 (а.с. 22-23).

При цьому, згідно довідки з 22.06.1978 року по 16.03.1982 року позивач був відрахований з технікуму, а закінчив технікум 28.06.1982 року.

Відповідно до військового квитка НОМЕР_2 позивач з 14.11.1978 року був призваний на строкову військову службу, з якої демобілізований 28.10.1980 року (а.с. 19-21). Тобто, в період навчання позивач ще проходив строкову військову службу.

У трудовій книжці позивача НОМЕР_3 від 02.10.1978р. (а.с. 15-18) по спірному періоду роботи наявні наступні записи:

- з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка». На печатці вказано повну назву підприємства.

Тобто, по спірному періоду роботи є належним чином вчинений запис у трудовій книжці позивача. Навчання доведено дипломом та довідкою навчального закладу, служба в армії – записом в трудовій книжці та військовим квитком.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо неврахування при призначення пенсії ОСОБА_1 спірних періодів навчання та роботи позивача, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV регулюються відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 113 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Право на призначення пенсії обґрунтовується також Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що вищевказаний Порядок, як вбачається з його назви та змісту, поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з ч. 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці. Крім того, після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що в трудовій книжці позивача належно відображений період роботи позивача з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка».

Щодо періоду навчання позивача в технікумі, як судом зазначено вище, відповідно до диплому ДТ № 756193 та довідки від 10.07.2019 року № 297 позивач з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року проходив навчання у вказаному навчальному технічному закладі за спеціальністю – технічне обслуговування та ремонт автомобілів. Разом з тим, 22.06.1978 року позивач був відрахований з числа студентів, а 16.03.1982 року поновлений.

З 14.11.1978 року позивач був призваний на строкову військову службу, з якої демобілізований 28.10.1980 року.

З 28.10.1980 року записів в трудовій немає, а з 06.01.1981 року позивач працевлаштувався шофером до цеху внутрішньозаводського транспорту машзаводу ім. Кірова.

При цьому, позивач просить зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1974 року по 28.06.1982 року, тобто, період проходження військової служби, який вже зарахований відповідачем та період відрахування з технікуму.

З огляду на вказане вбачається, що позивач під час навчання проходив військову службу і цей час враховано управлінням до страхового стажу, повторне врахування періоду з 14.11.1978 року по 28.10.1980 року призведе до задвоєння стажу. Період відрахування також слід не враховувати, оскільки з 06.01.1981 року позивач вже був працевлаштований і цей страховий стаж також врахований відповідачем, а при одночасному підрахуванні періоду навчання з періодом роботи стаж буде неправомірно задвоєнний.

Стосовно довідки від 10.07.2019 року № 297, яка видана Горлівським автотранспортним технікумом, який на час розгляду справи знаходиться на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає наступне.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, суд приймає до уваги інформацію викладену в документах, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», визначались види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. У відповідності до цієї норми до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації (пункт «д» частини 1).

Відтак, до страхового стажу позивача слід зарахувати навчання в технікумі окрім періоду служби в армії, який врахований відповідачем при підрахунку стажу та періодів відрахування з технікуму.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 не прийнятих відповідачем спірних періодів навчання з 01.09.1974 року по 20.04.1976 року та з 15.05.1976 року по 22.06.1978 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР та періоду роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка» є неправомірною і ці періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.

Відповідачем не наведено належного обґрунтування правомірності прийнятого рішення, тому рішення відповідача від 20 серпня 2019 року № 151 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є неправомірним і підлягає скасуванню.

Прийнявши неправомірне рішення, відповідач діяв поза межами статті 19 Конституції України та законів України, не визнавши право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту судом.

Враховуючи, що відповідач не надав суду достатніх доказів, які б спростували позицію та доводи позивача, суд доходить висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з тим, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку, суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам.

Належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Відтак, після скасування судом рішення відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача від 12.08.2019 № 6553 року і прийняти рішення з урахуванням зарахованих судом до страхового стажу спірних періодів праці та навчання позивача.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.

Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання.

За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_3 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 12.08.2019р. № 1426-5000174480 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області № 151 від 20.08.2019 року про відмову в призначені пенсії за віком згідно ч. 1 ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2019 року № 6553 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1974 року по 20.04.1976 року та з 15.05.1976 року по 22.06.1978 року в Горлівському автотранспортному технікумі Міністерства автомобільного транспорту УРСР та період роботи з 10.01.1998 року по 30.12.2002 слюсарем по ремонту автомашин у виконавчому комітеті районної ради народних депутатів району ім. П.Осипенко Хабарівського краю «Науково-інженерний центр «Приморзолото системотехніка».

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з судового збору у розмірі 576 (п`ятсот сімдесят шість) гривень 30 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24 жовтня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.Б. Голубова