Решение № 84949759, 16.10.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2019 року м. Рівне №460/1686/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1671 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Військової частини А1671 (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби позивача;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби позивача з урахуванням додаткової грошової винагороди в розмірі, передбаченому постановою Кабінетом Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем розраховано розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплачено її позивачу без врахування додаткової грошової винагороди в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Вважає такі дії протиправними та такими, що порушують право позивача на достатній рівень життя. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, на яку посилається позивач, чітко визначено, що дана виплата являється саме «додатковою грошовою винагородою». Крім того, положеннями Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, та Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, встановлено, що винагороди не включаються до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Окремо звернув увагу, що додатком 25 до постанови №1294 визначено вкотре вичерпний перелік щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, до яких оскаржувана позивачем надбавка не відноситься. Таким чином, жоден з перелічених нормативно-правових актів не передбачає такої виплати при розрахунку вихідної допомоги та чітко визначає, що дана надбавка не включається до виплати при розрахунку одноразової допомоги. Вважає, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві є необгрунтованими.

Ухвалою суду від 22.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.08.2019 судом постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , 1970 року народження, проходив військову службу в військовій частині А1671 Міністерства оборони України (Командуванні військ оперативного командування "Захід"), де отримував грошове забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України (по особовому складу) №876 від 01.12.2017 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас на підставі підпункту «б» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я.

Наказом командира Військової частини А1671 Міністерства оборони України (по стройовій частині) №26 від 31.01.2018 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до Рівненського об`єднаного міського військового комісаріату Рівненської області.

З часу зарахування у списки Військової частини А1671 і по день виключення із списків особового складу позивач на грошовому забезпеченні у такій військовій частині, що підтверджується грошовим атестатом від 31.01.2018 серія НОМЕР_2.

Згідно з наказом від 31.01.2018 №26, виплата грошової допомогу при звільненні становить 50% місячного грошового забезпечення за 30 повних календарних років військової служби.

В травні 2019 року позивач звернувся до Військової частини А1671 із заявою щодо здійснення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних років з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Однак, листом від 06.06.2019 №1073 позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку та зазначено, що статтею 1 постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 чітко визначено, що дана виплата являється саме «додатковою грошовою винагородою».

Вважаючи дії відповідача з нарахування грошової допомоги у разі звільнення з військової служби протиправними та такими, що порушують право позивача на достатній рівень життя, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, регулює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За змістом частини 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі пункту «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я). На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 30 років 4 місяці, а пільгова - 31 рік 1 місяць. Відтак, враховуючи вимоги ч.2 ст.15 Закону №2011-XII позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (чинною на момент звільнення позивача) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - Постанова №889).

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 Постанови №889, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

З наказу командира Військової частини А1671 (по стройовій частині) від 31.01.2018 №26 вбачається, що щомісячна додаткова грошова винагорода позивача становила 60% місячного грошового забезпечення.

Відтак, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено, розмір цієї допомоги обчислено, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу з таємними документами, надбавки за виконання особливо важливих завдань та премії - без урахування положень ч.2 ст.9 Закону №2011-XII.

Підставою для виплати одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди є наказ командира Військової частини А1671 (по стройовій частині) від 31.01.2018 №26, відповідно до якого позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція №260). Викладене не заперечується відповідачем у відзиві.

Так, за змістом п.9.1 розділу IX Інструкції №260, грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я , включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (далі - Інструкція №550), на яку посилається відповідач у своєму відзиві як на підставу правомірності своїх дій. Відповідно до пункту 1 якої ця Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).

Проте, такі посилання відповідача суд не бере до уваги, оскільки у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, адже він має вищу юридичну силу.

Викладене узгоджується з роз`ясненнями Міністерства юстиції України, наданих у листах від 26.12.2008 за №758-0-2-08-19 та від 30.01.2009 №Н-35267-18.

Таким чином, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру одноразової грошової допомоги застосуванню підлягає Закон №2011-XII, а не підзаконні акти, зокрема вищевказані інструкції, затверджені наказами Міністерства оборони України, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-XII.

Крім того, частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його повноважень.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.05.2019 у справі №826/11679/17 (№К/9901/7222/19), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

У зазначеному судовому рішенні Верховним Судом також зазначено, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків: Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, перевіряючи дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення, виходячи з положень Інструкції №260, а не Закону №2011-XII, суд приходить до висновку, що такі не відповідають критеріям, закріплених у ч.2 ст.2 КАС України.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання дій Військової частини А1671 щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення, виходячи з положень Інструкції №260, а не Закону №2011-XII, протиправними, та відновленню - шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням додаткової грошової винагороди в розмірі, передбаченому Постановою №889.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», то у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А1671 (вул.Соборна, 231, м.Рівне, 33000; код ЄДРПОУ 07726579) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А1671 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення, виходячи з положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, а не Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати Військову частину А1671 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби з урахуванням додаткової грошової винагороди в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 16 жовтня 2019 року.

Суддя Щербаков В.В.