Решение № 84899047, 11.10.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" жовтня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2255/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Приватного акціонерного товариства „Фарлеп-Інвест” (01011, м. Київ, провулок Євгена Гуцала, буд.3);

до відповідача: Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська обл., смт Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169)

про стягнення 13602,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 06.08.2019 року позивач – Приватне акціонерне товариство „Фарлеп-Інвест” звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №2309/19 до відповідача - Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, в якій просить суд з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог вх. ГСОО 19127/19 стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 13602,09 грн., з яких: 11910,77 грн. - відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 1298,32 грн. - інфляційні та 393,00 грн. - 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року, відповідач є Головним розпорядником коштів бюджетного фінансування, отже, на нього покладено обов`язок щодо відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян. Між тим, як зазначає позивач відповідач у добровільному порядку не відшкодовує понесені позивачем витрати за період з 01.09.2017р. по 30.06.2019 р., що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду від 12.08.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2255/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також було роз`яснено відповідачу право щодо звернення до суду у відповідний строк з клопотанням про призначення проведення справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, суд зазначає, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

02.09.2019 року до суду від відповідача за вх. ГСОО №17562/19 надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити, а позивачу зробити перерахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг померлій особі з дата смерті, а саме Полтавського ОСОБА_1 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ); ОСОБА_2 (дата смерті. 29.09.2016 року); зробити перерахунок та виключити з списку розрахунків пов`язаних з наданням, пільг особу, яка не перебуває на обліку в Єдиному автоматизованому реєстрі пільговиків в Овідіопольському районі: ОСОБА_3 . При цьому, обґрунтовуючи свої заперечення відповідач зазначає про хибність позиції позивача щодо посилань на Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року, тоді як Законами України „Про державний бюджет України на 2017 рік” та „Про державний бюджет України на 2018 рік” субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на надання пільг з телекомунікаційних послуг не була передбачена, таким чином, у відповідача відсутня компетенція щодо надання компенсації витрат за надання спірних послуг позивачем, а тому відповідач вважає, що він не є суб`єктом правовідносин, пов`язаних з відшкодуванням вартості послуг, наданих пільговій категорії громадян і не має повноважень щодо проведення відповідних відшкодувань у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Більш того, відповідач наполягає, що розрахунки позивача щодо відшкодування витрат є недійсними, оскільки в них не виключені померлі особи і особа яка взагалі не відноситься до пільгової категорії громадян.

Зазначений відзив було залучено судом до матеріалів справи, однак суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що прохальна частина відповідного відзиву на позовну заяву в частині здійснення позивачем перерахунку відповідних видатків не відповідає суті такої заяви по суті спору, як відзив на позовну заяву та такі вимоги можуть бути викладені в позовній заяві, в зв`язку з чим в зазначеній частині відповідні вимоги відповідача, викладені у відзиві на позовну заяви судом до розгляду не приймаються.

11.09.2019 року до суду від позивача надійшла заява про продовження встановленого судом строку вх. ГСОО №18366/19, в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, на подання відповіді на відзив, у зв`язку з необхідністю викладення своєї позиції з урахуванням відзиву відповідача, який було отримано позивачем лише 02.09.2019 року. Відповідна заява була долучена судом до матеріалів справи.

Водночас, 20.09.2019 року до суду від позивача надійшли заперечення на відзив вх. ГСОО №19124/19, згідно яких не погоджується з позицією відповідача та зазначає, що відповідач безпідставно вказує на те, що обов`язковою умовою поширення компетенції управління на здійснення компенсації витрат за надання послуг зв`язку громадянам пільгових категорій є передбачення в Законах України про державний бюджет на відповідний рік. Разом з тим, позивач зазначає, що йому на момент звернення з позовом не було відомо про зміни в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, а відповідач на звернення позивача не реагував, уточнення інформації не здійснював.

27.09.2019 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО №19742/19 в яких відповідач проти позову заперечує наполягаючи проти наявності у відповідача компетенції на здійснення відповідної компенсації та на відсутність у спірний період відповідної субвенції у бюджеті.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Згідно ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000р. №2017-III встановлено, що пільги щодо оплати послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України від 28.02.1991 р. № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України від 20.12.1991 р. № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законом України від 23.03.2000 р. № 1584-III “Про жертви нацистських переслідувань”, Законом України від 26.04.2001 р. № 2402-III “Про охорону дитинства”, Законом України від 24.03.1998 р. № 203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" від 18.11.2003 року N 1280-IV, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

У п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р. (надалі - Правила) визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Отже, ПрАТ „Фарлеп-Інвест” є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про телекомунікації”, Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 р. № 295, інших законодавчих актів України.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов`язком позивача.

Згідно п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003 р., підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Як вбачається з матеріалів справи, згідно звітів за формою „2-пільга” у період з вересня 2017 року по червень 2019 року позивачем були надані послуги зв`язку на пільгових умовах по Фонду відшкодування витрат по пільгам Овідіопольського р-ну на суму 11910,77 грн. (з урахуванням здійснених позивачем коригувань).

З огляду на зазначене, позивач направляв відповідачу, для здійснення розрахунку за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів, відповідні звіти, що підтверджується списком згрупованих відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Отже, матеріалами справи встановлено, що позивач надав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів у період з вересня 2017 року по червень 2019 року, на загальну суму 11910,77 грн. у відповідності до відомостей зазначених у розрахунках щодо вартості послуг, наданих пільговикам за формою "2-пільга".

Так, відповідно до приписів ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок №256), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, п. 2 Постанови №256 від 04.03.2002р. визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку, затвердженого Постановою №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг відповідного району є Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації, а тому, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку, затвердженого Постановою №256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян має здійснюватись відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно ч. 1 п. 8 Порядку, затвердженого Постановою №256, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку, затвердженого Постановою №256).

Як встановлено судом, відповідачем не відшкодовано вартість телекомунікаційних послуг, які надавались позивачем на пільгових умовах за період з вересня 2019 р. по червень 2019р. на загальну суму 11910,77 грн.

При цьому суд зазначає, що за наведеним вище законодавством та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 117, УСЗН є не лише розпорядником бюджетних коштів, а й органом, що контролює відомості, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги.

Тоді, як у спірних правовідносинах відповідач посилається на те, що УПСЗН не мало компетенції та фінансових джерел за відсутності відповідних субвенцій здійснити відшкодування виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, які проживають у відповідному районі.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, УСЗН, яке є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг, зобов`язане здійснювати відшкодування витрат, понесених позивачем, внаслідок надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення, які проживають на відповідній території, за рахунок державних субвенцій.

При цьому, посилання відповідача на те, що у бюджеті не передбачені витрати, пов`язані із наданням пільг на послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, суд оцінює критично, оскільки законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Зі змісту ст. 617 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, УСЗН відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Разом з тим, листом від 30.06.2011 р. № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз`яснило, зокрема, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Тоді як, телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за спірний період надавались позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.

Водночас, відсутність укладених між сторонами у справі договірних правовідносин про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг у спірний період, не може бути підставою для звільнення суб`єкта владних повноважень від законодавчо встановленого обов`язку компенсувати вартість фактично спожитих пільговими категоріями населення послуг.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ „Фарлеп-Інвест” та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11 970,77 грн.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 393,00 грн. та інфляційних у розмірі 1298,32 грн. вважає його вірним та обґрунтованим.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Управління соціального захисту населення Овідіопольської районної державної адміністрації (67801, Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Т. Шевченка, 169, код ЄДРПОУ 03194950) на користь Приватного акціонерного товариства “Фарлеп-Інвест” (01011, м. Київ, пров. Кутузова, 3, код ЄДРПОУ 19199961) кошти на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 11910/одинадцять тисяч дев`ятсот десять/грн. 77 коп., інфляційних у розмірі 1298/одна тисяча двісті дев`яносто вісім/грн.32 коп, три відсотка річних у розмірі 393/триста дев`яносто три/грн. та судовий збір у розмірі 1921/одна тисяча дев`ятсот двадцять одна/грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 11.10.2019р.

Суддя Ю.М. Невінгловська