Решение № 84269280, 13.09.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/21524/18

н/п 2/640/940/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 року

Київський районний суд м.Харкова у складі головуючого

судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу №640/21524/18 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , третя особа Харківська міська рада (61003 м.Харків майдан Конституції б.7) про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,-

Встановив:

19.11.2018 р. до Київського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Харківська міська рада про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, на підставі ст.74 СК України.

У позові ОСОБА_1 просила вирішити спір по суті щодо факту хно з них-позивач чи відповідач проживав однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з померлим ОСОБА_4 . При цьому,позивач посилалась на те, що з померлим ОСОБА_5 (26.09.1956-08.08.2018р.) вона вступила у супружні відносини з 21 січня 2000 року та після розлучення у 09 серпні 2011 року вони два роки жили порізно, але потім зійшлися та до останнього часу знову, знаходилися у супружних відносинах, тільки громадянських, більшу частину проживали у неї у АДРЕСА_3 , вели спільне господарство, а одну свою кімнату її чоловік здав по найму біженці з Луганскої обл. ОСОБА_2 та її громадському чоловіку ОСОБА_6 по договору найма. ОСОБА_7 0.0 ОСОБА_8 мав власний автомобіль на якому, щоб зібрати гроші на операцію підвозив людей до Центральному Ринку м. Харкова, у своїй кімнаті проживав коли працював у нічній зміні. Через конфліктні відносини з квартиранткою ОСОБА_2 та її громадським чоловіком ОСОБА_9 , які вижили його з власної квартири, він більшу частину часу проживав у їх подруги ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_4 кв., 20. З 2014 року позивачка рідко проживала у квартирі чоловіка, тому, що не без підстав побоювалася погроз ОСОБА_11 та її чоловіка ОСОБА_12 , які не бажали з`їжджати з квартири та перестали платити за неї.

08.08.2018 року ОСОБА_4 не відповів по телефону і вони з друзями та родичами зразу поїхали до квартири та не змогли увійти, тому що квартирантка ОСОБА_2 незаконно замінила замок на вхідної двері та відключила телефон ОСОБА_7 0.0. Квартирантка ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_5 помер від язви вдома, що його син ОСОБА_13 проживає у м. Сочі (Краснодарський край, РФ), та його до України не пустять, сину ніхто не повідомить про смерть батька, тому, що його адреса невідома, а частину, яка належала гр. ОСОБА_5 віддадуть Громаді міста Харкова. Вважає, що у порушенні законодавства України про охорону спадщини, квартирантка ОСОБА_2 вже користується також кімнатою її чоловіка ОСОБА_7 0.0 ОСОБА_8 , його документами та іншим майном, частина з якого належить їй (особливі речі, одяг, цінності). Позивач, як дружина була у Харківському обласному бюро судових експертиз, дільничного інспектора Смирнова Романа Андрійовича, у слідчої Півовароваї Т.В. , яка вела справу, написала заяву Керівнику Харківської місцевої прокуратури №2 Фільчакову О.В., та їй не дали поховати чоловіка, але чомусь видали документи квартирантці ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 22.11.2018 р. по справі відкрито загальне позовне провадження та почато підготовче провадження по справі.

20.12.2018 р. третьою особою -ХМР до суду подані письмові пояснення, в яких представник просить у задоволенні позову відмовити, вважаючи позов безпідставним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступних підстав.

Позивач просить суд встановити факт її проживання однією сім`єю разом із померлим ОСОБА_4 в період з 2013 року по серпень 2018 року без реєстрації шлюбу. Вказаний факт необхідно позивачу для подальшого успадкування майна, 52/100 частини квартири АДРЕСА_5 , після смерті померлого в якості спадкоємиці четвертої черги за законом.

В матеріалах справи наявне повідомлення від КП «Харківводоканал», яке видане на ім`я ОСОБА_4 щодо його заборгованості за користування послугами централізованого водопостачання та водовідведення, проте відсутні докази спільної оплати комунальних послуг позивачем разом із померлим, в період з 2013 року по серпень 2018 року.

Окрім того, надане повідомлення підтверджує лише наявність цивільно-правових відносин між КП «Харківводоканал» та ОСОБА_4 щодо надання комунальним підприємством йому комунальних послуг і обов`язком оплати споживачем за їх користування, що в свою чергу, виключає можливість стверджувати про наявність спільного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

В матеріалах справи немає жодного належного та допустимого доказу щодо ведення спільного бюджету та спільних витрат, це грунтується лише на показаннях свідків, які в свою чергу, не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.

Згідно із паспортних даних ОСОБА_4 , серія НОМЕР_1 , виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 15.03.2001 року, ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_5 .

Згідно із паспортних даних позивача, серія НОМЕР_2 , виданого Пісочинським ВМ Харківського РВ УМВС України в Харківській області від 02.10.1998 року, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 в період з 27.03.2017 року і по теперішній час. Вказана адреса не збігається із зареєстрованою адресою місця проживання померлого ОСОБА_4

Більше того, позивач зазначає, що проживала разом із ОСОБА_4 в період з 2013 року і по день його смерті у будинку АДРЕСА_3 . Проте на підтвердження порядку користування житлом позивачем надано копію технічного паспорту квартири АДРЕСА_5 із зазначенням, що нею користувався ОСОБА_4 .

Вказані факти суперечать один одному та грунтуються на припущеннях, що не може бути основою судового рішення.

Надані позивачем фотосвітлини не дають змогу стверджувати в який період часу вони були зроблені та хто саме на них зображений. Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази того, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 однією сім`єю у розумінні ч. 2 ст. З СК України.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо відкриття спадщини, зокрема відсутнє свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо реєстрації її смерті.

Таким чином, взагалі не вбачається можливість обчислювати перебіг п`ятирічного строку проживання позивача разом із ОСОБА_4 без дати смерті останнього.

Паспортні дані, які були надані позивачем не є достатнім доказом на підтвердження факту відсутності у неї реєстрації шлюбу, адже в період з 14.07.2016 року до моменту смерті ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 могла перебувати у зареєстрованому шлюбі із іншою особою.

Враховуючи, що в матеріалах справи немає достатніх та належних доказів, що ОСОБА_1 не перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою протягом п`яти років на момент смерті спадкодавця, то не вбачається можливим взагалі стверджувати, що позивач входить до числа спадкоємців четвертої черги.

Крім того, представник звертає увагу на відсутність в матеріалах справи постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що не надає права позивачу звернутися до суду із позовною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення і є підставою для відмови у заявлених вимогах.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 05..03.2019 р. було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти задоволення позову стосовно встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю померлим ОСОБА_4 без шлюбу заперечували, враховуючи, що позивачка з померлим у вказаний нею період не проживала, про нього не піклувалась, спільного господарства не вела, про фактично і сама не надала жодного доказу ані до позову, ані зазначила в ході судового розгляду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ХМР в судове засідання не з`явився, просив у задоволенні позову відмовити зокрема з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Суд, вислухавши позивача, відповідача та її представника, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1216, 1258, 1264 ЦК України, закріплено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті З СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Відповідно до ч. 2 ст.3 СК України закріплено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Конституційним судом України у рішенні від 03.06.1999 № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Постановою Верховного Суду від 14.02.2018 р. по справі № 129/2115/15-ц зазначено, що для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Вказані обставини судом не встановлено, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.

Законодавчо встановлено, що обов`язковою умовою для визнання членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

В матеріалах справи наявне повідомлення від КП «Харківводоканал», яке видане на ім`я ОСОБА_4 щодо його заборгованості за користування послугами централізованого водопостачання та водовідведення, проте відсутні докази спільної оплати комунальних послуг позивачем разом із померлим, в період з 2013 року по серпень 2018 року.

Окрім того, надане повідомлення підтверджує лише наявність цивільно-правових відносин між КП «Харківводоканал» та ОСОБА_4 щодо надання комунальним підприємством йому комунальних послуг і обов`язком оплати споживачем за їх користування, що в свою чергу, виключає можливість стверджувати про наявність спільного господарства ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо ведення спільного бюджету та спільних витрат, в позові це обґрунтовується позивачем посиланням на показання свідків, які в свою чергу, не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту (Постанова Верховного Суду від 14.02.2018 р., справа № 129/2115/15-ц).

Згідно із паспортних даних ОСОБА_4 , серія НОМЕР_1 , виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 15.03.2001 року, ОСОБА_4 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_5 .

Згідно із паспортних даних позивача, серія НОМЕР_2 , виданого Пісочинським ВМ Харківського РВ УМВС України в Харківській області від 02.10.1998 року, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 в період з 27.03.2017 року і по теперішній час. Вказана адреса не збігається із зареєстрованою адресою місця проживання померлого ОСОБА_4

Більше того, позивач зазначає, що проживала разом із ОСОБА_4 в період з 2013 року і по день його смерті у будинку АДРЕСА_3 . Проте на підтвердження порядку користування житлом позивачем надано копію технічного паспорту квартири АДРЕСА_5 із зазначенням, що нею користувався ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Вказані факти суперечать один одному та грунтуються на припущеннях, що не може бути основою судового рішення.

Надані позивачем фотосвітлини не дають змогу стверджувати в який період часу вони були зроблені та хто саме на них зображений. Таким чином, суд вважає, що позвчем не підтверджено та суду не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх докази того, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 однією сім`єю у розумінні ч. 2 ст. З СК України.

Відповідно до 1216, 1220 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» закріплено, що часом відкриття спадщини слід вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» зазначено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі, зокрема, документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо відкриття спадщини, зокрема відсутнє свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , витягу з Державного реєстру актів цивільного стану щодо реєстрації її смерті.

Відповідно до абз. п. 21 Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» закріплено, що до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до ч. 11 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» свідоцтво про державну реєстрацію шлюбу видається кожному із подружжя.

Окрім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» № 1474-VIII від 14.07.2016 було виключено частину 10 статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яка передбачала, що в паспортах громадянина України осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації. Таким чином, паспортні дані, які були надані позивачем не є достатнім доказом на підтвердження факту відсутності у неї реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1272 Цивільного кодексу України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України та ст. 66 Закону України «Про нотаріат» оформлення прав на спадкове майно входить до виключної компетенції органів нотаріату. Відповідно до ст. 8-1 Закону України "Про нотаріат", будь-яке втручання в їх діяльність та вирішення питань, що належать до їх виключної компетенції забороняється.

Ст. 1297 ЦК України зобов`язує спадкоємця, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. 49 Закону України «Про нотаріат» у разі не подання відомостей (інформації) та документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, нотаріус відмовляє у її вчиненні, про що. на вимогу заінтересованої особи, виносить мотивовану постанову. Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії із вказаних підстав надає особі право звернутися до суду із заявою про встановлення фактів, від яких залежить виникнення права на спадкування.

Вищенаведене відповідає також роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України, викладених в постанові «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, згідно п. 23 якого, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» закріплено, що судам слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК).

Так в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що не надає права позивачу звернутися до суду із позовною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення і є підставою для відмови у заявлених вимогах.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Таким чином, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.1216, 1220, 1258, 1264 ЦК України, ст. 3 СК України, ст.13, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач : ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Третя особа: Харківська міська рада (61003 м.Харків майдан Конституції б.7)

Повне судове рішення складено 16.09.2019 р.

Суддя В.Є. Чередник