Решение № 84214331, 02.09.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2441/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від прокуратури – Радянський О.Ю.,

від позивача – не з`явився,

від відповідачів:

1) Одеської міської ради – Степанишина А.С.,

2) ТОВ "Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо" – не з`явився,

3) ТОВ "Міст Інвест" – Берназ А.В.,

від третіх осіб:

1) Одеської обласної державної адміністрації – Леоненко Ю.А.,

2) Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міст Інвест", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеська обласна державна адміністрація та Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, про визнання права власності на нежитлові приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 р. Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест” про визнання за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505, загальною площею 628,1 кв.м по вул. Дерибасівська у м. Одесі.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 “Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” встановлено перелік державного майна, яке передавалось до власності адміністративно-територіальних одиниць України.

Наразі прокурор зазначає, що на виконання вказаної постанови рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 р. “Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області” затверджено переліки державного майна, що передавалося у власність Одеської обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, міста Одеса.

Крім того, прокурор вказує, рішенням Одеської обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 р. “Про заходи охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури в Одеській області” у комунальну власність області обласна рада прийняла нерухомі пам`ятки історії і культури.

Водночас, як вказує прокурор, рішенням Одеської обласної ради №154-ХХІV від 24.04.2003 р. “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” закріплено перелік пам`яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад Одеської області.

В подальшому рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V затверджено нову редакцію переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада та пункт 8 вказаного Переліку “об`єкти культурної спадщини” діє в редакції п. 11 рішення обласної ради від 24.04.2003 р. № 154-XXIV “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”.

За ствердженнями прокурора, відповідно до п. 11.1.75 вказаного рішення до цього Переліку включено пам`ятку архітектури - будинок Новікова, 1912-1913 рр., розташований по вул. Дерибасівська, 12 у місті Одесі, управління яким здійснює Одеська обласна рада.

При цьому прокурор вважає, що всупереч наведеного законодавства та рішень Одеської обласної ради, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.10.2004 р. № 672 оформлено право власності на нежитлові приміщенні першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м по вул. Дерибасівська, 12 у м. Одесі за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та 20.10.2008 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна серії САС №193142.

Крім того, згідно п.1 рішення Одеської міської ради від 11.10.2004 р. № 3173-IV “Про внесення змін та доповнень до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради” у перелік майна, яке підлягає приватизації, включено нежитлові приміщенні першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м по вул. Дерибасівська, 12 у м. Одесі.

Наразі прокурор зауважив, що на підставі цих рішень територіальною громадою міста Одеси 03.11.2010 р. в особі Одеської міської ради цей об`єкт відчужено за договором купівлі-продажу на користь ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо”, яким у подальшому за договором купівлі-продажу від 21.03.2011 р. зазначені нежитлові приміщення відчужено на користь ТОВ “Міст Інвест”.

Таким чином, заступник прокурора стверджує, що оскільки цей об`єкт нерухомого майна відноситься до спільної власності територіальних громад області, розпоряджатися яким уповноважена виключно Одеська обласна рада, підстави для його відчуження у Одеської міської ради відсутні та за таких обставин укладення Одеською міською радою договору купівлі-продажу майна з ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” суперечить вимогам закону.

Поряд з цим прокурор вказує, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2012 р. у справі №2-а-412/10/1522, яка не змінена та не скасована, визнано протиправними дії виконавчого комітету Одеської міської ради щодо оформлення за Одеською міською радою свідоцтв на 178 об`єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у т.ч. щодо вищевказаного об`єкта по вул. Дерибасівська, 12 у м. Одесі, свідоцтва про право власності Одеської міської ради на ці об`єкти скасовано, зазначений об`єкт нерухомості не передавався у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, повноважень щодо оформлення цього майна у комунальну власність Одеської міської ради, видачі свідоцтва про право власності Одеська обласна рада Одеській міській раді не надавала, а тому також у Одеської міської ради не було підстав рішенням від 11.10.2004 р. № 3173-IV включати його у перелік майна, що підлягає приватизації.

При цьому прокурор додає, що пам`ятки історії та культури як окремі об`єкти права власності до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області вказаним рішенням також не передавались, у зв`язку з чим прийняття рішення про оформлення свідоцтва про право власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі вказаного рішення є безпідставним. Зокрема, регламентованою Законом України “Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності” процедурою передбачено надання Одеською міською радою згоди на прийняття у власність майна та прийняття обласною радою рішення про його передачу. Наразі прокурор стверджує, що обласною радою у відповідності до п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення про передачу будівлі або окремих її частин, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 12, не приймалось, а Одеською міською радою не приймалось рішення про надання згоди на прийняття цього об`єкта нерухомості та відповідного акта приймання-передачі також не складалось.

Відтак, за ствердженнями прокурора, зазначені рішення Одеської міської ради про надання згоди на відчуження цього майна в порядку Законів України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” прийняті незаконно.

Також прокурор вказує, що зазначений факт встановлений постановою господарського суду Одеської області від 25.12.2006 р. у справі № 22/401-06-11665А, яку залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції, а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводиться знову при вирішенні іншого спору, в якому беруть участь ті самі сторони.

Так, прокурора зазначає, що Одеська обласна рада не може належним чином реалізувати свої правомочності власника на спірне майно у зв`язку з наявністю щодо цього неправомірних дій з боку Одеської міської ради та ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” по укладанню договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим на підставі ст. 392 ЦК України заявляються вимоги про визнання права спільної власності територіальних громад Одеської області в особі Одеської обласної ради на нежитлові приміщенні першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв. м по вул. Дерибасівська, 12 у місті Одесі.

За ствердженнями прокурора, власником майна, відчуженого за договором купівлі-продажу є територіальні громади сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, управління зазначеним майном від імені громади здійснюється Одеської обласною радою, утім діями Одеської міської ради та її виконавчого комітету була порушена воля територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області щодо розпорядження вищезазначеним майном, оскільки воля власника на відчуження цих об`єктів нерухомості не закріплена жодним чинним нормативно-правовим актом.

За таких умов прокурор вважає, що вимоги до осіб, що на теперішній час є власниками відчуженого об`єкту нерухомості щодо визнання права власності, є законними та обґрунтованими.

Крім того, як стверджує прокурор, за даними Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції та державної реєстрації прав на майно на теперішній час право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано 23.03.2011 р. за ТОВ “Міст Інвест”, у зв`язку з чим вимога про визнання права власності пред`являється прокуратурою області саме до ТОВ “Міст Інвест”. Як вказує прокурор, про факт укладання спірного договору від 03.11.2010 прокуратура області та Одеська обласна рада дізналися 16.10.2013 р. в ході витребування прокуратурою Одеської області інформації про реєстрацію прав власності на нерухоме майно з Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

У зв`язку з наведеними обставинами заступник прокурора вважає, що перебіг позовної давності на звернення до суду з вимогами про визнання права власності на спірні приміщення почався з 16.10.2013 р. та на час звернення до суду з цим позовом не сплив.

Водночас заступник прокурора зазначає, що у даному випадку підставою для представництва прокурором інтересів держави є те, що згідно п. 10 розділу 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи та право спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст в особі обласних рад, захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів, кожне порушення закону при відчуженні вказаного майна є порушенням інтересів держави.

Наразі прокурор зауважив, що відповідно до п. 4 ст. 268 ЦК України (який діяв на час прийняття рішень виконавчим комітетом Одеської міської ради, Одеською міською радою та укладення договору купівлі-продажу від 03.11.2010 р.) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, а тому прокуратурою Одеської області строки на звернення до суду на захист інтересів держави в особі Одеської обласної ради не пропущено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.06.2014 р. (суддя Брагіна Я.В.) позовну заяву Заступника прокурора Одеської області прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2441/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.08.2014 р. до участі у справі № 916/2441/14 залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Одеську обласну державну адміністрацію та Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.08.2014 р. провадження у справі № 916/2441/14 зупинено до розгляду господарським судом Одеської області справи № 916/1036/14.

У зв`язку із відрахуванням судді ОСОБА_1 зі штату суддів господарського суду Одеської області згідно проведеного повторного автоматичного розподілу справ господарського суду Одеської області від 20.05.2015р. на підставі розпорядження керівника апарату суду № 585 від 20.05.2015р. справу № 916/2441/14 передано на розгляд судді Горячук Н.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. справу № 916/2441/14 прийнято до провадження суддею Горячук Н.О.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.06.2015 р. провадження у справі № 916/2441/14 поновлено та призначено до розгляду.

В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотаннями про залучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме копії ухвали господарського суду Одеської області від 11.11.2014 р. по справі № 916/2441/14, фотознімок будівлі № 12 АДРЕСА_1 вул АДРЕСА_2 м. Одесі, копію листа Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 28.11.2014 р. № 0115/3509, додатку до листа Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 28.11.2014 р. № 0115/3509 та схеми розташування об`єкту культурної спадщини – будівлі № 12 АДРЕСА_1 вул. Дерибасівській АДРЕСА_3 м. Одесі.

Позивач - Одеська обласна рада також звернулась до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі № 916/2441/14 до вирішення пов`язаної з нею справи № К/800/12970/14.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.07.2015 р. провадження у справі № 916/2441/14 було зупинено до розгляду Вищим адміністративним судом України справи № К/800/12970/14 та розгляду господарським судом Одеської області справи № 916/2980/13.

У зв`язку зі звільненням судді Горячук ОСОБА_2 .О. згідно з постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 р. № 788-VIII на підставі розпорядження керівника апарату суду № 1811 від 18.11.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/2441/14, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.11.2015 р. справу № 916/2441/14 прийнято до провадження судді Петрова В.С.

Наразі 15.12.2017 р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України був викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 12.06.2019 р. провадження у справі № 916/2441/14 поновлено, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, при цьому підготовче засідання призначено на 04 липня 2019 р.

Відповідач – Одеська міська рада проти позову прокурора заперечує з підстав спливу позовної давності для звернення прокурора до суду із заявленим позовом, а також з підстав, зазначених у відзиві на позов від 25.06.2019 р. (а.с. 17-28 т. 3). Зокрема, відповідач вказує, що на підставі Постанови КМУ від 05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ затверджені Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради (додаток 1) та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування (додаток 2). Згідно з п. 1 розділу “Житлово-комунальне господарство” додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, до категорії якого віднесено, зокрема, й спірне майно. Так, відповідач вказує, що класифікація майна, яке передавалось у комунальну власність, здійснювалась за галузями народного господарства, тоді як категорія пам`яток історії та культури не входила до класифікації за вищезгаданим критерієм, у зв`язку з чим її застосування під час визначення об`єктів, що передавались або не передавались у комунальну власність м. Одеси, є безпідставним. Представник відповідача зазначає, що на підставі постанови КМУ від 05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” та рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів згідно рішення від 11.01.1992 р. № 2 було вирішено провести приймання в комунальну власність міста Одеси державного майна відповідно до додатку № 1 та доручено відділам та управлінням від імені виконкому на підставі проведеної інвентаризації в строк до 01.02.1992 року оформити приймально-здавальну документацію для приймання державного майна у підприємств, організацій і закладів на баланс міськвиконкому; для організації приймання державного майна у комунальну власність міста створено комісію. Так, відповідач вказує, що до переліку об`єктів, які підлягали передачі у комунальну власність міста та передаються в оперативне управління та розпорядження відділів та управлінь місвиконкому запропоновано прийняти, зокрема: під № 1 – державний житловий та нежитловий фонд з матеріально-технічною базою та ремонтними організаціями, пов`язаними із обслуговуванням та експлуатацією вказаних фондів; під № 35 - пам`ятки архітектури, історії та культури на території міста. З прийняттям вказаного рішення фактично складені первинні списки, за якими заплановано здійснити інвентаризацію та приймання майна за відповідним переліком. В процесі інвентаризаційно-погоджувальної роботи комісії та підготовки остаточних переліків до вказаних переліків вносились певні зміни. Також відповідач зазначає, що відповідно до акту приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18 лютого 1992 року, складеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ обласне управління житлово-комунального господарства передало, а управління житлово-комунального господарства м. Одеси прийняло державне майно. Як вказує представник відповідача, в подальшому за результатами розгляду матеріалів, які надані комісією з приймання об`єктів державного майна в комунальну власність міста відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 11.01.1992 р. № 2 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 р. № 104 “Про приймання у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров`я, народної освіти та культури” затверджено акти приймання-передачі та перелік державного майна комунальної власності міста за галузями житлово-комунального господарства (додаток № 1), охорони здоров`я (додаток № 2), народної освіти (додаток № 3), культури (додаток № 4). Таким чином, на думку Одеської міської ради, розмежування державного майна України між спільною власністю територіальних громад Одеської області та власністю територіальної громади міста Одеси завершилося з моменту затвердження виконавчим комітетом народних депутатів Одеської міської ради відповідних актів приймання-передачі (06.04.1992 р.). Також Одеська міська рада зазначає, що процедура розмежування державного майна була вичерпана виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311, в подальшому, як передбачалося п. 5 вищевказаної Постанови питання розмежування майна, яке не увійшла у перелік вищевказаної Постанови повинно було здійснюватись на підставі пропозиції про передачу до комунальної власності іншого майна, яке перебуває у загальнодержавній (республіканській) власності і не включено до затвердженого цією постановою переліку, а не рішень облвиконкомів. Тобто, як стверджує відповідач, фактично рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 р. № 449-ХХІ “Про заходи охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури” Одеська обласна Рада народних депутатів в односторонньому порядку без будь-яких правових підстав визначила передачу об`єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність. В свою чергу, як зазначає відповідач, вказане рішення Одеської обласної ради можна розглядати лише як пропозицію передати у комунальну власність нерухомі пам`ятки історії і культури, тоді як фактична передача майна могла відбуватися виключно на підставі рішень Кабінету Міністрів України або іншого уповноваженого органу виконавчої влади з подальшим підписанням, відповідних актів приймання - передачі відповідного майна, однак таких рішень, які б підтверджували волю держави щодо передачі спірного майна у комунальну власність обласної ради ніколи не приймалось. Отже, Одеська міська рада вказує, що на момент прийняття Одеською обласною радою народних депутатів рішення “Про заходи охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури” від 12.05.1993 р. № 449-ХХІ (на яке позивач посилається як на підставу набуття права власності на спірне майно) спірний об`єкт нерухомого майна було передано у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці - м. Одеси як об`єкт житлового та нежитлового фонду. Водночас, як зазначає представник відповідача, пунктом 2 рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” повноваження з управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, визначеними у розділах 1-8 додатка до цього рішення, делеговано Одеській обласній державній адміністрації. На виконання зазначеного рішення Одеською обласною державною адміністрацією 12.02.2007 року прийняте розпорядження № 47/Д-2007, додатком до якого визначено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, повноваження з управління якими делеговані обласній державній адміністрації та пунктом 4 вказаного розпорядження функції щодо управління об`єктами територіальних громад сіл, селищ, міст області, що є об`єктами культурної спадщини, покладено на управління охорони об`єктів культурної спадщини облдержадміністрації. Таким чином, як зазначає відповідач, уповноваженим органом щодо управління об`єктами культурної спадщини в межах міста, що перебувають в управлінні обласної ради, визначено управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації. Як зазначає відповідач, відповідно до рішення Одеської міської ради від 11.10.2004 р. № 3173-IV приватизація спірних приміщень здійснювалась шляхом їх викупу орендарем, який здійснював користування цим майном ще підставі договору від 05.08.1999 року № 66/2. В свою чергу, як стверджує відповідач, висновком від 20.10.2010 року № 01-13/4742 управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації погодило відчуження Одеською міською радою спірного об`єкту нерухомості. При цьому, посилаючись на ч. 4 ст. 319 ЦК України, відповідач вказує, що Одеська обласна рада, вважаючи себе власником спірного об`єкту нерухомого майна, зобов`язана було його утримувати, однак до позову не додано жодних документів на підтвердження утримання обласною радою спірного об`єкту з 1993 року. При цьому відповідач зауважує, що Одеська обласна рада, вважаючи себе власником всієї будівлі - пам`ятки по вул. Дерибасівська, 12 в м. Одесі, звернулась із позовом про визнання права власності лише на частину вказаної будівлі, в той час Одеська обласна рада не звертається стосовно визнання права власності на інші, зокрема, житлові приміщення у цій же будівлі. Водночас, як стверджує представник відповідача, Одеська міська рада з моменту передачі будинку за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 12, до комунальної власності територіальної громади міста Одеси відкрито користувалася спірними приміщеннями, забезпечуючи їх утримання та на даний час вказана будівля знаходиться на балансі і обслуговується КП ЖКС “Порто-Франківській”.

04.07.2019 р. відповідачем - ТОВ “Міст Інвест” також подано до господарського суду відзив на позовну заяву (а.с. 31-45 т. 3). В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що, по-перше, у заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради відсутнє право на звернення до суду із даним позовом, оскільки виходячи із положень статті 392 Цивільного кодексу України вимоги про визнання права власності на нерухоме майно можуть бути заявлені лише власником майна. Водночас, посилаючись на положення ст. 328 ЦК України, відповідач вказує, що ТОВ “Міст Інвест” набуло право власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо”, факт укладення якого визнається заступником прокурора Одеської області у його позовній заяві. Крім того, як зазначає відповідач, Товариством з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест” була здійснена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору та відповідна інформація наявна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що також визнається заступником прокурора Одеської області у його позовній заяві, а до позовної заяви на підтвердження зазначеної інформації була додана копія інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 жовтня 2013 року. Отже, як стверджує відповідач, виходячи з положень цивільного законодавства України, власником нерухомого майна, що є об`єктом спору, на даний момент є Товариство з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест”, а відтак територіальна громада Одеської області в особі Одеської обласної ради не є власником нерухомого майна, що є об`єктом спору, тому позовна вимога заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної щодо визнання права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, за територіальною громадою Одеської області в особі Одеської обласної ради за своєю правовою природою суперечить положенням статті 392 Цивільного кодексу України, а отже є безпідставною та незаконною.

По-друге, відповідач зазначає, що законність набуття та правомірність володіння ТОВ “Міст Інвест” була встановлена рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2019 р. по справі № 916/2980/13, що набрало законної сили. Як зазначає відповідач, вказаним рішенням господарського суду були встановлені обставини, які за ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді даної справи. Зокрема, суд, відмовляючи у задоволенні позову, заначив, що територіальною громадою міста Одеси 03 листопада 2010 року в особі Одеської міської ради спірний об`єкт відчужено за договором купівлі-продажу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо”, яким у подальшому за договором купівлі-продажу від 21 березня 2011 року зазначені нежитлові приміщення відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест”. Суд виходив з того, що заступник прокурора області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради не довів існування обставин, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, вичерпний перелік яких наведений у абзаці другому частини шостої статті 29 Закону України. На момент укладення договору від 03.11.2010 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ “ВКФ Ель Гальчо”, Одеська міська рада, якій належало право власності на спірне майно відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії САС НОМЕР_1 193142 від 20 жовтня 2008 року, мала правомочність розпорядження цим майном, тобто можливість вирішувати його юридичну долю в межах повноважень наданих їй законодавством України та надалі нерухоме майно було відчужене ТОВ “Міст Інвест” у встановленому законом порядку.

Втретє, відповідач наголошує на тому, що за своєю метою позов заступника прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради у справі № 916/2980/13 та у даній справі є аналогічними - заступник прокурора прагне повернути нерухоме майно, що є об`єктом спору, до власності територіальної громади Одеської області в особі Одеської обласної ради. Як вказує відповідач, рішенням у справі № 916/2980/13 у задоволенні позовних вимог було відмовлено, оскільки ТОВ “Міст Інвест” правомірно володіє цим майном, а тому, на думку відповідача, подання позову у даній справі несе ризик нівелювання рішення суду у справі № 916/2980/13, що набуло законної сили, інакше кажучи, задоволення позовних вимог у даній справі матиме наслідком неефективність рішення у справі № 916/2980/13, не зважаючи на те, що у тій справі вже вирішився аналогічний спір. Таким чином, відповідач стверджує, що Одеська обласна рада та заступник прокурора Одеської області мають враховувати рішення господарського суду Одеської області від 04 лютого 2019 року у справі № 916/2980/13, що набрало законної сили, однак, всупереч вищевикладеному, на даний момент у суді розглядається дана справа за позовом прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, що є порушенням принципу правової визначеності та права ТОВ “Міст Інвест” на справедливий суд, гарантоване частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вчетверте, відповідач стверджує, що задоволення позовних вимог у даній справі призведе до порушення права ТОВ “Міст Інвест” на мирне володіння майном, оскільки нормами цивільного законодавства України власник може бути позбавлений права власності виключно на підставі, встановленій законом, за наявності виняткових обставин у вигляді суспільної необхідності, а заступник прокурора Одеської області, звертаючись із даним позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, не довів наявності встановлених законом підстав для позбавлення ТОВ “Міст Інвест” права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору. Крім того, як зазначає відповідач, заступник прокурора Одеської області також не довів, що наявні виняткові обставини, що зумовлюють необхідність позбавлення ТОВ “Міст Інвест” права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, у тому числі у чому полягає суспільна необхідність такого позбавлення. Наразі відповідач зауважив, що позбавлення права власності ТОВ “Міст Інвест” на нерухоме майно, що є об`єктом спору, покладе неспіврозмірний та надмірний тягар на ТОВ “Міст Інвест”, порушить справедливий баланс між приватним та публічним інтересом та буде порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поряд з цим відповідач вказує, що позбавлення ТОВ “Міст Інвест” права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, буде порушенням принципу добропорядності, оскільки ТОВ “Міст Інвест”, набуваючи право власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, від ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” діяло добросовісно - “bona fides” (з доброю совістю), а також вірним буде й зворотне твердження - у діях ТОВ “Міст Інвест” щодо набуття права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, відсутні будь-які прояви недобросовісності або “mala fides” (злої волі). Відтак, на думку ТОВ “Міст Інвест”, застосовуючи вищевикладені принципи до обставин даної справи, керуючись завданням господарського судочинства, вбачається, що оскільки ТОВ “Міст Інвест” діяло добросовісно (bona Tides) при набутті права власності на нерухоме майно, що є об`єктом спору, то позбавлення його права власності буде несправедливим, таким, що суперечить основному завданню господарського судочинства, а також головним принципам, ідеям та духу права.

До того ж відповідач додає, що ухвалою господарського суду Одеської області від 12.06.2019 р. у справі № 916/2441/14 було вирішено, що справа № 916/2441/14 має бути розглянута зі стадії відкриття провадження у справі, у зв`язку з чим вважає необхідним застосування положень Глави 2 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України “Відкриття провадження у справі”. Тому, як зазначає відповідач, обов`язковими умовами звернення прокурора із позовом в інтересах держави є: наявність порушення інтересів держави, неналежне здійснення або нездійснення захисту таких порушених інтересів держави відповідним суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист таких інтересів, або відсутність відповідного суб`єкта владних повноважень, однак заступник прокурора Одеської області, звертаючись із даною позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, вищевказані вимоги не виконав, а саме не обґрунтував у чому полягає не здійснення, або неналежне здійснення Одеською обласною радою захисту порушених інтересів держави, а тому заступником прокурора Одеської області порушено вимоги частини четвертої статті 53 ГПК України, що має наслідком повернення позовної заяви та доданих до неї документів.

На думку відповідача, заступник прокурора Одеської області порушив порядок звернення із позовом в інтересах держави, оскільки всупереч положень статті 23 Закону України “Про прокуратуру” останній не надав письмової згоди Одеської обласної ради на здійснення прокурором представництва інтересів в суді та не повідомив попередньо, до звернення з даним позовом до суду, Одеську обласну раду про таке звернення. Так, відповідач вважає, що звернення заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради у даній справі порушує принцип рівності сторін та право ТОВ “Міст Інвест” на справедливий суд, гарантований частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

22.07.2019 р. прокурором надано до господарського суду відповідь на відзиви на Одеської міської ради та ТОВ “Міст Інвест” (а.с. 74-79 т. 3), в якій прокурор додатково вказує, що питання законності рішення обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V розглядалось судами в адміністративній справі № 22/401-06-11665А за позовом Одеської міської ради до Одеської обласної ради про визнання нечинним зазначеного рішення Одеської облради від 22.09.2006 h/ року № 73-V (про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада). Постановою господарського суду Одеської області від 25.12.2006 р. у вказаній справі, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.05.2007 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.02.2008 р., у задоволенні позову Одеської міської ради було відмовлено повністю. Ухвалою Верховного Суду України від 26.03.2008 Одеській міській раді відмовлено у допуску скарги до провадження за винятковими обставинами. Як зазначає прокурор, під час розгляду цієї справи № 22/401-06-11665А суд дійшов висновку, що пам`ятки історії і культури як окремі об`єкти права власності та об`єкти соціальної сфери до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів не передавалися. Зокрема, судом встановлено, що на підставі рішення Одеської обласної Ради народних депутатів від 12.05.1993 р. № 449-ХХІ “Про заходи для охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури в Одеській області” обласна Рада народних депутатів прийняла у комунальну власність обласної Ради народних депутатів пам`ятки історії і культури. Таким чином, як стверджує прокурор, судом вже було встановлено факт, що нерухомі пам`ятки історії і культури є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ та міст області в особі Одеської обласної ради, при цьому матеріали справи не містять даних про те, що зазначене судове рішення у наступному було скасовано, отже відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені у перелічених вище судових рішеннях, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи (ООР та ОМР), стосовно яких встановлено ці обставини. Крім того заступник прокурора додає, що факт прийняття нерухомих пам`яток історії та культури місцевого значення, які розташовані на території області, саме до комунальної власності Одеської обласної ради у 1993 році вже було встановлено судами при розгляді інших справ, а тому господарський суд Одеської області вже досліджував дійсність переліку об`єктів культурної спадщини спільної власності територіальних громад області, який визначений рішенням обласної ради від 22.09.2006 р. № 73-V та встановив його правомірність.

Водночас, як зазначає прокурор, Одеською міською радою прийнято рішення від 25.06.2014 р. № 4818-VІ “Про надання згоди на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Одеси нерухомих об`єктів, що знаходяться на території міста Одеси”, яким вирішено надати згоду на прийняття із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Одеська обласна рада, до комунальної власності територіальної громади міста Одеси нерухомих об`єктів, що знаходяться на території міста Одеси, згідно з додатком, в якому зазначена спірна будівля. Пунктами 3 та 4 згаданого рішення доручено комісії з приймання-передачі нерухомих об`єктів після отримання відповідного рішення Одеської обласної ради щодо передачі нерухомих об`єктів, що знаходяться на території міста Одеси, до комунальної власності територіальної громади міста Одеси здійснити заходи щодо прийняття вказаних об`єктів від Одеської обласної ради за актом приймання-передачі. Після підписання акта приймання-передачі нерухомих об`єктів, зазначених у додатку до рішення, та затвердження його відповідним рішенням Одеської міської ради про прийняття вказаних нерухомих об`єктів до комунальної власності територіальної громади міста Одеси доручено департаменту комунальної власності Одеської міської ради спільно з юридичним департаментом Одеської міської ради здійснити заходи щодо реєстрації права комунальної власності на ці об`єкти за територіальною громадою міста Одеси. Таким чином, на думку прокурора, прийняттям вказаного рішення Одеська міська рада визнала належність спірних об`єктів нерухомості до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради. Разом з тим прокурор вказує, що відповідачем не надано рішення Одеської обласної ради народних депутатів або її виконкому про передачу спірної будівлі у власність Одеської міської ради та рішення виконкому Одеської міської ради про прийняття спірної будівлі у власність - єдиних уповноважених органів по передачі та прийманню державної власності відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.1991 р. № 311 та Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Таким чином, прокурор вважає, що Одеська міська рада перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження спірним приміщенням, власником спірного нерухомого майна є територіальні громади сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради, управління зазначеним майном від імені громади здійснюється Одеської обласною радою, утім діями Одеської міської ради та її виконавчого комітету була порушена воля територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області щодо розпорядження вищезазначеним майном, оскільки воля власника на відчуження цих об`єктів нерухомості не закріплена жодним чинним нормативно-правовим актом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.07.2019 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2441/14 за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 02 вересня 2019 р.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ель Гальчо” відзив на позов не надано, також представник відповідача у судові засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про розгляд справи повернуто до суду без вручення з позначкою “вибув” та “інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, згідно довідки Укрпошти ф. 20 на поштовому конверті.

Під час розгляду справи по суті прокурор підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідачі – Одеська міська рада та ТОВ “Міст Інвест” просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 672 від 28.10.2004 р. територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради було видано свідоцтво № 193142 від 20.10.2008 р. про право власності на об`єкт в цілому, що складається з приміщень літ. “А” загальною площею 628,1 кв.м, основною площею 576,2 кв.м, відображених в технічному паспорті від 11.07.2008 р., що розташований по АДРЕСА_2 12, в м. Одесі.

При цьому рішенням Одеської міської ради від 11 жовтня 2004 року № 3173-ІV “Про внесення змін та доповнень до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2004 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради” до вказаного переліку для викупу орендарем,який поліпшив орендоване майно п. 1 за № 4 включено приміщення першого поверху площею 279,5 кв.м, антресолі 79,6 кв.м. та підвалу площею 269,0 кв.м., яке знаходиться у м. Одесі по вулиці Дерибасівській, 12.

Так, на підставі вказаного рішення Одеської міської ради 11.10.2004 р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (продавець) та ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу, на підставі якого здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу АДРЕСА_4 505, розташованих у м. Одесі по вулиці АДРЕСА_2 , 12, що в цілому складаються з приміщень літ. “А” загальною площею 628,1 кв.м., основною площею 576,2 кв.м. Об`єкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 9493482,00 грн., податок на додану вартість враховано до вказаної суми та складає 1582247,00 грн., згідно з висновками оцінювача про ринкову вартість об`єкта незалежної оцінки нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівська, 12 (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору право власності на об`єкти купівлі-продажу переходить до покупця з моменту повної оплати вартості придбаного об`єкта купівлі-продажу та державної реєстрації права власності на нерухомість. Державна реєстрація здійснюється після повної оплати вартості об`єктів купівлі-продажу, що визначена у п. 1.3 цього договору, штрафних санкцій, що можуть виникнути у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за цим договором, та отримання покупцем акта приймання-передачі.

Між тим, як стверджує прокурор, власником майна, відчуженого за вказаним договором купівлі-продажу, є територіальні громади сіл, селищ, міст Одеської області, управління даним майном здійснює Одеська обласна рада. Наразі прокурор зазначає, що вказаний об`єкт нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради Одеською обласною радою не передавався, повноваження щодо оформлення цього майна у комунальну власність Одеській міській раді не надавалися, а відтак у Одеської міської ради відсутні підстави для розпорядження цим майном, в тому числі його відчуження. Натомість внаслідок таких дій Одеської міської ради була порушена воля територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області щодо розпорядження вищезазначеним майном, зважаючи на що заступник прокурора й звернувся до суду з даним позовом про визнання за територіальними громадами сіл, селищ, міст Одеської області в особі Одеської обласної ради права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505, загальною площею 628,1 кв.м по вул. Дерибасівська АДРЕСА_3 м. Одесі.

Як визначено у ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, або у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а відтак при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об`єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 910/25314/13.

Наразі прокурор вказує, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 “Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)” Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішенням від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ “Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування і районів області” затверджено переліки державного майна, що передавалося у власність Одеської обласної ради народних депутатів та міст обласного підпорядкування, зокрема, міста Одеса.

Відповідно до рішення Одеської обласної Ради народних депутатів № 449-ХХІ від 12.05.1993 р. “Про заходи охорони та використання нерухомих пам`яток історії і культури в Одеській області”, обласна рада прийняла нерухомі пам`ятки історії і культури у комунальну власність області.

Рішенням Одеської обласної Ради № 154-ХХІV від 24.04.2003 р. “Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” у розділі 11 додатку закріплено перелік пам`яток культурної спадщини, що належать до спільної власності територіальних громад області.

Рішенням Одеської обласної ради № 73-V від 22.09.2006 р. затверджено нову редакцію переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада. При цьому перелік пам`яток культурної спадщини залишений в редакції розділу 11 додатку до рішення обласної ради № 154-ХХІV від 24.04.2003 р.

В тому числі до вказаного Переліку під п. 11.1.75 включено колишній будинок Новікова, споруджений у 1912-1913-х роках, розташований по вул. Дерибасівська, 12 в м. АДРЕСА_5 .

При цьому, як встановлено судом, рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2019 р. у справі № 916/2980/13 у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ель Гальчо”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Міст Інвест” (м. Одеса) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеської обласної державної адміністрації, Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (м.Одеса) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним п.1. рішення Одеської міської ради від 11.10.2004 р. № 3173-1V в частині включення нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12 у м. Одесі до переліку об`єктів, які підлягають приватизації; визнання недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.10.2004 р. № 672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вул. Дерибасівській, 12, у м. Одесі за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради; визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначених нежитлових приміщень від 03.11.2010 р., укладений між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Ель Гальчо” та витребування у ТОВ “Міст Інвест” зазначених нежитлові приміщення з чужого незаконного володіння шляхом його виселення із спірного приміщення та зобов`язати ТОВ “Міст Інвест” повернути зазначені нежитлові приміщення до територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради відмовлено.

Вищезазначене судове рішення господарського суду Одеської області від 04.02.2019 р. не було оскаржено та набрало законної чинності 11.03.2019 року.

Положення ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначають, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається зі змісту судового рішення у справі № 916/2980/13, господарський суд встановив, що не видається можливим встановити до складу якої саме власності – Одеської області або міста Одеси увійшло спірне майно за результатами розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) відповідно до рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-ХХІ “Про розмежування державної власності між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області”. При цьому господарський суд встановив, що жодних заходів щодо пам`яток історії та культури, визначених рішенням Одеської обласної ради від 12 травня 1993 року № 449-XXI, державними органами з моменту прийняття цього рішення і до 2003 року вжито не було, а також Одеською обласною радою не доведено, що нею здійснювалось утримання будівлі, у якій розташоване спірне майно. Право власності на нерухомі пам`ятки історії та культури, у тому числі будівлю, у якій розташоване спірне майно, не було оформлено за Одеською обласною радою. Отже, Одеською обласною радою не здійснювались правомочності власника (управління) щодо нерухомого майна, що є об`єктом спору. Також господарський суд встановив, що Одеською обласною радою лише 22 вересня 2006 року будівля № 12 АДРЕСА_1 вулиці АДРЕСА_2 місті Одеса була включена до переліку майна, управління яким здійснює Одеська обласна рада. Таким чином, господарським судом було встановлено, що станом на день прийняття оскаржуваного рішення № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року Одеська міська рада жодним чином не була обмежена у повноваженнях розпоряджатися належним їй комунальним майном, виходячи з чого суд дійшов висновку, що рішення Одеської міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року було прийнято у відповідності до чинного законодавства України. Крім того, господарським судом було встановлено, що 28 жовтня 2004 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення № 672 щодо оформлення права власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 місті Одесі за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та дане рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року було прийнято на підставі рішення Одеської міської ради № 3173-ІV від 11 жовтня 2004 року, яке на момент його прийняття було чинним, зважаючи на що суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 672 від 28 жовтня 2004 року. Між тим, господарський суд встановив, що на момент видачі свідоцтва серії САС № 193142 про право власності на нежитлові приміщення першого поверху, антресолі та підвалу № 505 загальною площею 628,1 кв.м. по вулиці АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 Одесі за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради вищенаведені рішення Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради були чинними, право власності на спірні приміщення не було зареєстроване за іншими особами, були відсутні порушення процедури реєстрації права власності, отже свідоцтво серії САС № 193142 від 20 жовтня 2008 року було видано у відповідності до законодавства України. При цьому, господарський суд встановив, що Одеська міська рада, якій належало право власності на спірне майно відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії САС НОМЕР_2 від 20 жовтня 2008 року, мала правомочність розпорядження цим майном, тобто можливість вирішувати його юридичну долю в межах повноважень, наданих їй законодавством України. Водночас, як встановлено господарським судом, 03.11.2010 р. між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробнича комерційна фірма “Ель Гальчо” було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу щодо нежитлових приміщень першого поверху, антресолі та підвалу № 505, розташованих за адресою: місто Одеса АДРЕСА_7 вулиця Дерибасівська, будинок АДРЕСА_6 , загальною площею 628,1 кв.м., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрованим в реєстрі за № 4082. Як зазначає господарський суд, із тексту договору вбачається, що на момент укладення вказаного договору спірне майно належало продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення серії САС № 193142, виданого 20 жовтня 2008 року, стосовно якого господарський суд дійшов висновку про те, що його було видано у відповідності до законодавства України. Відтак, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування обставин, що свідчили б про недійсність договору купівлі-продажу нежилих приміщень шляхом викупу від 03 листопада 2010 року або були б підставою для визнання такого договору недійсним.

Отже, встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2019 р. по справі № 916/2980/13, яке набрало законної сили 11.03.2019 р., обставини в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України є преюдиціальними для господарського суду під час розгляду даної справи, а тому не підлягають доказуванню, зокрема, факт того, що право власності на нерухомі пам`ятки історії та культури, у тому числі будівлю, у якій розташоване спірне майно, не було оформлено за Одеською обласною радою, а також факт того, що Одеська міська рада, якій належало право власності на спірне майно відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно серії САС НОМЕР_2 від 20 жовтня 2008 року, мала правомочність розпорядження цим майном, тобто можливість вирішувати його юридичну долю в межах повноважень, наданих їй законодавством України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 316 ЦК України визначають, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (ст.319 ЦК України).

Статтею 35 Закону України “Про власність”, який діяв на час розмежування майна між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць, було передбачено, що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до ст. 327 ЦК у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 29 Закону України “Про приватизацію державного майна” порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Інших підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу об`єкта приватизації приватизаційне законодавство не передбачає.

Статтею 321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовий режим використання пам`яток культурної спадщини з 1978 року по 2000 рік визначався Законом УРСР “Про охорону і використання пам`яток історії і культури”.

Статтею першою Закону Української РСР “Про охорону і використання пам`яток історії та культури” від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року, яка діяла на момент прийняття рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 17 вересня 1991 року № 323 “Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області”) встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам`яток історії та культури” нерухомі пам`ятки історії і культури були поділені на пам`ятки загальносоюзного, республіканського та місцевого значення. Перелік пам`яток історії і культури республіканського значення затверджувався Радою Міністрів Української РСР, а переліки пам`яток історії і культури місцевого значення затверджувалися виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону Української РСР “Про охорону і використання пам`яток історії та культури” від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року) пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, інших громадських організацій і в особистій власності громадян.

Статтею шостою Закону Української РСР “Про охорону і використання пам`яток історії та культури” від 13 липня 1978 року (в редакції від 30 січня 1984 року) встановлено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам`ятки історії - будинки, споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, революційним рухом, з Великою Жовтневою соціалістичною революцією, громадянською і Великою Вітчизняною війнами, соціалістичним і комуністичним будівництвом, зміцненням міжнародної солідарності, а також з розвитком науки і техніки, культури і побуту народів, з життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, діячів науки, літератури і мистецтва; пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти. До пам`яток історії та культури можуть бути віднесені й інші об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Згідно ст. 7 вказаного Закону УРСР “Про охорону і використання пам`яток історії і культури” державне управління в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури здійснювалось, зокрема, виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

Положеннями ст. 8 Закону УРСР “Про охорону і використання пам`яток історії і культури” визначалось, що виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення, встановлюють зони їх охорони, а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, у ст. 21 Закону УРСР “Про охорону і використання пам`яток історії і культури” було закріплено, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Тим самим, Законом УРСР “Про охорону і використання пам`яток історії і культури” було чітко визначено повноваження саме обласних Рад народних депутатів бути розпорядником пам`яток культурної спадщини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю” відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1990 року “Про порядок введення в дію Закону Української РСР “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”, від 26 березня 1991 року “Про введення в дію Закону Української РСР “Про власність” було затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Вказаною постановою було також встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Згідно абз. 2 п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” права суб`єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради.

Як передбачено ч. 2 п.10 розділу 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” майно передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст, управління якими відповідно до Конституції України здійснюють районні і області ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права набуває права власності на майно, переданого їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

До того ж слід зазначити, що 26.03.1991р. Постановою Верховної Ради Української РСР введено в дію Закон Української РСР “Про власність”.

Стаття 2 зазначеного Закону визначала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

При цьому Закон Української РСР “Про власність” у ст. 31 до державної власності в Україні відносив загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Суб`єктами права комунальної власності визначалися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Об`єктами права комунальної власності Законом було визначено майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства, майно підприємств та інше.

Відповідно до ч. 2 статті 33 Закону Української РСР “Про власність” державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Статтею 35 Закону Української РСР “Про власність” було встановлено що об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебувало також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Як свідчать матеріали справи, заходів щодо пам`яток історії та культури, визначених рішенням Одеської обласної ради від 12.05.1993 р. № 449-XXI, державними органами з моменту прийняття цього рішення і до 2003 р. вжито не було та право власності на пам`ятки не оформлено.

Отже, досліджені судом докази свідчать про те, що правомірність набуття Одеською міською радою (продавцем) права власності на спірне приміщення підтверджується тим, що станом на час їх відчуження в процесі приватизації на користь ТОВ “Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо” (11.10.2004 р.) право власності Одеської міської ради підтверджувалося чинними рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 672 від 28.10.2004 р. та виданим на його підставі свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_3 від 20.10.2008 р., які рішенням господарського суду Одеської області від 04.02.2019 р. по справі № 916/2980/13, що набрало законної чинності 11.03.2019 р. не були визнані недійсними та не були скасовані, при цьому жодних юридично значимих дій щодо виконання рішення Одеської обласної ради від 12.05.1993 р. № 449-XXI шляхом оформлення за позивачем права власності на будівлю по АДРЕСА_6 , як пам`ятку історії і культури, вчинено не було.

Разом з тим, в процесі розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) на підставі постанови КМУ № 311 спірне майно не було чітко розмежовано та в актах приймання-передачі окремо не виділено, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на час прийняття рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 672 від 28.10.2004. та видачі свідоцтва про право власності від 20.10.2008 р. існували правовстановлюючі документи, які б свідчили, що власником спірного майна є територіальні громади області в особі Одеської обласної ради.

Таким чином, на час приватизації спірне приміщення не входило до переліку об`єктів спільної власності територіальних громад Одеської області, управління якими могла здійснювати Одеська обласна рада, відтак, в силу вимог ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” Одеська міська рада жодним чином не була обмежена у повноваженнях розпоряджатися належним їй комунальним майном.

При цьому, господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів втрати документу, який засвідчує право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .

Враховуючи викладене, господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову заступника прокурора Одеської області про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України, оскільки заступником прокурора не доведено виникнення у позивача права власності на спірний об`єкт, як і не доведено втрату документу, який засвідчує його право власності на спірний об`єкт нерухомості у м. АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Заступника прокурора Одеської області про визнання права власності є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні пред`явленого прокурором в інтересах держави в особі Одеської обласної ради позову з підстав недоведеності та необґрунтованості, і прокурор на момент подачі позову був звільнений від сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету покладаються на позивача, в інтересах якого прокурором пред`явлено позов.

Порядок сплати та розмір судового збору визначені Законом України „Про судовий збір” від 08.07.2011 р. (зі змінами і доповненнями). Так, згідно підпунктів 1, 2 пункту 2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент звернення прокурора із заявленим позовом до суду) ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка становить 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подана відповідна заява.

Враховуючи те, що предметом спору у даній справі є визнання права власності на спірне нерухоме майно, відповідно судовий збір за поданий позов обчислюється з урахуванням вартості вказаного майна.

Також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", що набув чинності з 01.09.2015 р. викладено у новій редакції статтю 5 Закону України "Про судовий збір" ("Пільги щодо сплати судового збору"), згідно якої органи прокуратури були позбавлені пільг щодо сплати судового збору.

Як роз`яснено в п. 3.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 21.02.2013 р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (із змін. та доповн.), якщо платник судового збору був звільнений від обов`язку сплачувати судовий збір (до 01.09.2015), то у випадку подання зазначених скарг та заяв після зазначеної дати розмір судового збору визначається залежно від ставки судового збору, яку мав би сплатити платник до 01.09.2015 р. за відсутності у нього пільги щодо сплати такого збору.

Відповідно до роз`яснень, наведених в п. 2.2.1 вказаної постанови Пленуму ВГСУ № 7, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов`язаннях (у тому числі в зв`язку з вимогами, заснованими на приписах частини п`ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів (п. 2.7).

Разом з тим прокурором при подачі позову була визначена вартість спірного майна на підставі висновку про вартість майна, наявного в матеріалах справи (а.с. 66-71 т. 1), в якому зазначено експертну вартість приміщення за адресою: вул АДРЕСА_2 , 12, в м. Одеса, у розмірі 9493482,00 грн. З огляду на те, що Законом України „ Про Державний бюджет України на 2014 рік” на 01.01.2014 р. встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1218 грн., відповідно за подану прокурором у 2014 році позовну заяву майнового характеру ставка судового збору становить 73080,00 грн. (60 х 1218 грн.), оскільки 2% від вартості вказаного майна перевищує 60 розмірів мінімальних заробітних плат (2%х 9493482,00 грн. = 189869,64 грн.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма Ель Гальчо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міст Інвест", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Одеська обласна державна адміністрація та Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, про визнання права власності на нежитлові приміщення відмовити.

2. Стягнути з Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, просп. Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882) до державного бюджету (ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 73080/сімдесят три тисячі вісімдесят/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12 вересня 2019 р.

Суддя В.С. Петров