Решение № 83753329, 19.08.2019, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 серпня 2019 року м. Рівне №460/867/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом іт ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, за змістом якого просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення №0003321304 від 04.03.2019 про визначення позивачу сум податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 309 673,11 грн.; №0003341304 від 04.03.2019 про застосування відносно позивача адміністративного штрафу на суму 510 грн.; №0003331304 від 04.03.2019 про визначення позивачу сум військового збору в розмірі 23 282,58 грн.

Ухвалою суду від 15.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи визначено за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою від 23.05.2019 р. судом вирішено питання щодо витребування доказів від відповідача та ПАТ «Укрсоцбанк» – доказів повідомлення позивача про прощення йому боргу, клопотання щодо яких містилося у позовній заяві.

Ухвалами від 02.07.2019 р. від 15.07.2019 р. судом повторно вирішено витребувати від ПАТ «Укрсоцбанк» повідомлення про прощення боргу позивачу або належним чином засвідчену копію відповідного договору про прощення боргу.

Однак, ПАТ «Укрсоцбанк» вимог суду про надання документів не виконано.

Як вбачається із позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що контролюючим органом було незаконно прийнято податкові повідомлення рішення, оскільки висновки акту перевірки №118/17-00-13-04/НОМЕР_1 від 23.01.2019 р., що слугував підставою для їх прийняття є такими що не відповідають дійсності. А саме позивач вказав, що твердження податкового органу про його обізнаність з приводу того, що кредитором було порощено для його заборгованість є безпідставним, оскільки жодних повідомлень від банку позивач не отримував, жодних угод про прощення не підписував. А відтак, у разі якщо банк, як кредитор і списав заборгованість, то усі необхідні податки та збори в такому разі мають бути покладені на кредитора, як на податкового агента. Окрім того, позивач у власному позові зауважив, що мало місце порушення порядку проведення перевірки, за наслідком якої і були винесені спірні рішення. З таких підстав просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач - Головне управління ДФС у Рівненській області позову не визнав та подав відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначив, що на адресу ГУ ДФС у Рівненській області надійшов лист від ПАТ «Укрсоцбанк» з якого вбачалося, що у 1 кварталі 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» було прощено для позивача суму основного боргу за кредитним договором у розмірі 1242 346,45 грн., вказану суму прощеного боргу була відображено банком у звітності за формою 1ДФ поданій за 1 кв. 2015 року, а позивача було повідомлено про прощення боргу, шляхом підписання відповідної додаткової угоди між ним та банком. В ході аналізу звітності позивача, відповідачем було встановлено, сума прощеного боргу не була відображена останнім у його декларації за 2015 рік, та відповідно не нараховані самостійно усі необхідні податки та збори, які мають бути сплачені із отриманого позивачем у формі прощеного боргу додаткового блага. Як наслідок, під час податкової перевірки позивача, посадові особи відповідача дійшли до висновку про необхідність додаткового визначення позивачу сум податків та зборів, виходячи із суми прощеного позивачу боргу. У зв’язку із викладеним вище, в задоволенні позивних вимог представник відповідача просив відмовити.

З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, з урахуванням такого.

Як вбачається із матеріалів справи, в жовтні 2018 року позивачем було отримано запит від ГУ ДФС у Рівненській області №2710/ФОП/17-00-13-03-04 від 01.10.2018 р. про надання інформації. У вказаному запиті відповідачем вимагалося надання від ОСОБА_2 копії договору щодо анулювання основної суми кредитної заборгованості, копії платіжних документів про сплату належних сум податків та зборів, які виникли за наслідком отримання такого додаткового блага, а також пояснення щодо неподання декларації про доходи за 2015 р.

У відповідь на вказаний запит, позивачем 19.10.2018 р. було надано пояснення що ним 08.02.2016 р. подавалася декларація про його майновий та стан та доходи за 2015 р. до Сарненської ОДПІ. У вказаній декларації ОСОБА_2 відобразив усі доходи, які він отримував у 2015 році, та про які йому було відомо. А також за результатами такого декларування сплатив усі необхідні податки. Також позивач у відповіді на запит повідомив, що будь-якою інформацією про прощення йому боргу ПАТ «Укрсоцбанк» не володіє, жодних повідомлень про таке прощення від ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 не отримував, про існування будь-яких договорів щодо анулювання кредитної заборгованості перед банком він не знає, оскільки таких не підписував. А відтак, ОСОБА_2 не в змозі надати будь-яку інформацію щодо таких обставин. А відтак, у зв’язку із тим, що йому не було відомо про будь-які обставини, щодо прощення боргу, жодних додаткових податків із зборів він самостійно собі, з даного приводу, не нараховував.

В подальшому, 20 грудня 2018 року ОСОБА_2 було отримано копію наказу ГУ ДФС у Рівненській області від 17 грудня 2018 року № 3130 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1.

Підставою для його винесення слугувало твердження податкового органу, про те, що ОСОБА_2 було отримано дохід у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитом (додаткове благо), однак у встановлені законодавством терміни не було подано декларацію про майновий стан та доходи до органів ДФС та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб і військовий збір, про що здійснено посилання на підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Однак, 29 грудня 2018 року ГУ ДФС у Рівненській області було видано новий наказ від № 3255 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, яким було скасовано попередній наказ від 17.12.2018 року № 3130 та повідомлення про початок перевірки від 17.12 2018 року № 1130/17-00-13-04.

Вказаний наказ ГУ ДФС у Рівненській області від 29.12.2018 року № 3254 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 та повідомлення від 29.12.2018 року № 1147/17-00-13-04 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 позивачем було отримано поштою ввечері 15 січня 2019 року, що підтверджується витягом із сайту Укрпошта, про час отримання відповідного поштового відправлення.

Таким чином, шляхом видачі нового наказу повністю змінено підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, а ні ж ті, що були зазначені у попередньому наказі, який був скасований відповідачем.

За результатами, виконання вищевказаного наказу, відповідачем було проведено податкову невиїзну перевірку, результати якої оформлено актом №118/17-00-13-04/2193601211від 23.01.2019 р.

В подальшому, за наслідком проведеної податкової перевірки ГУ ДФС у Рівненській області було прийнято податкові повідомлення рішення: №0003321304 від 04.03.2019 р. про визначення позивачу сум податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 309 673,11 грн.; №0003341304 від 04.03.2019 р. про застосування відносно позивача адміністративного штрафу на суму 510 грн.; №0003331304 від 04.03.2019 р. про визначення позивачу сум військового збору в розмірі 23 282,58 грн.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для висновків працівників відповідача щодо недекларування та не сплати позивачем сум податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, слугує твердження останніх, про те що в 2015 році ПАТ «Укрсоцбанк» було прощенно для позивача його заборгованість за тілом кредиту, а також належним чином повідомлено позивача про таке прощення та попереджено про необхідність, декларування та сплати сум відповідних податкових зобов’язань сплати, які виникли за наслідком такого прощення як додаткового блага.

А саме, як вбачається з стор. 3, 5 Акту перевірки, на адресу податкового органу надійшло повідомлення від ПАТ «Укрсоцбанк» про анулювання кредитної заборгованості в сумі 1 242 346,45 грн., що податковим органом було прирівняне до додаткового блага платника податку, та відповідно зроблено висновок про необхідність сплати з такого доходу податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також відображення такого «доходу» у річній податковій декларації позивача.

З наявної у матеріалах справи копії листа ПАТ «Укрсоцбанк» №05,6-12/79 -1157 від. 05.11.2018 р. наданого відповідачем разом із відзивом, який був предметом дослідження під час проведення вищезгаданої перевірки позивача, вбачається, що у 1 кварталі 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» було прощено для позивача суму основного боргу за кредитним договором у розмірі 1 242 346,45 грн., вказану суму прощеного боргу була відображена банком у звітності за формою 1ДФ, яка подана за 1 кв. 2015 року, а позивача було повідомлено про прощення боргу, шляхом підписання відповідної додаткової угоди між ним та банком.

Відтак, аналізуючи зміст наведеного вище листа банку, суд приходить до висновку, що прощення боргу відбулося, шляхом підписання між ним та позивачем відповідної додаткової угоди в якій і містилося повідомлення про необхідність самостійної сплати позивачем усіх необхідних податків і зборів.

Разом із тим, як вказано на те вище, із відповіді позивача на запит податкового органу та із позовної заяви у даній справі прослідковується твердження позивача про необізнаність останнього щодо анулювання йому кредитної заборгованості. Також міститься і вказівка позивача про не підписання ним будь-яких договорів щодо анулювання боргу.

За таких умов, суд погоджується з твердженням позивача, про те, що вирішальне значення для правильного вирішення даного спору має можливість безпосереднього дослідження судом доказів належного повідомлення кредитором позивача прощення йому заборгованості за кредитором.

Як вказувалось на те вище, ухвалами суду від 23.05.2019 р., 02.07.2019 р. та від 15.07.2019 р. судом було витребувано від відповідача та від ПАТ «Укрсоцбанк» докази вручення позивачу повідомлення про прощення боргу або належним чином засвідчену копію відповідного договору про прощення боргу. Зазначені ухвали, згідно відомостей наявних в матеріалах справи були належним чином вручені за зареєстрованим місцем знаходження кредитора та відповідача.

Однак, станом на час розгляду даної справи, та не зважаючи на значний період в часі, що сплив з дня вручення останньої ухвали про витребування доказів, а ні від ПАТ «Укрсоцбанк», а ні від відповідача будь-яких доказів, які б свідчили саме про безпосереднє вручення позивачу повідомлення про прощення боргу або належним чином засвідчену копію відповідного договору про прощення боргу на адресу суду не надійшло.

Відтак, суд виходячи із принципів доказування зафіксованих у ст. 77, 80 КАС України, згідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а також у разі неподання суб’єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з’ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, приходить до висновку про можливість вирішення даного спору на підставі наявних у справі доказів.

Згідно п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

За визначенням пп.14.1.180 п.14.1 ст.14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України об'єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п.164.1 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

При цьому, слід зазначити, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 .164.1 ст.164 ПК України).

В той же час, види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 ПК України.

Згідно абз. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України (у редакції станом 1 квартал 2015 р. – період прощення боргу згідно акту перевірки) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Як наслідок, з урахуванням зазначених вище норм ПК України, слід констатувати, що обов’язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності таких умов :

- отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням;

- надіслання платнику податку повідомлення про анулювання (прощеного) боргу;

- включення кредитором суми анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, за підсумками звітного періоду;

- відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.

Однак, як зазначалося вище, доказів того, що позивача було належним чином повідомлено про прощення ПАТ «Укрсоцбанк» їй заборгованості за кредитом до суду не представлено.

А відтак, твердження позивача про його необізнаність з інформацією щодо прощеної кредитної заборгованості належними та допустимими доказами відповідачем не спростовано.

При цьому, суд рахує, що відповідач на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень був обізнаний з позицією позивача щодо необізнаності останнього з інформацією щодо анулювання кредитної заборгованості, оскільки про вказані обставини позивач завчасно повідомив відповідача, що підтверджується відповіддю позивача відповідний на запит відповідача від 19.10.2018 р. А відтак, на переконання суду, відповідач був зобов’язаний вжити додаткових заходів щодо перевірки викладених у відповіді позивача на запит відповідача пояснень позивача, та додатково, в тому числі в порядку отримання доступу до документів, які складають банківську таємницю, вижити заходів щодо здобуття безпосередніх доказів, які б свідчили саме про вручення позивачу повідомлення про прощення боргу або належним чином засвідченої копії відповідного договору про прощення боргу.

Однак, перелічених дій відповідач не вчинив, що свідчить про передчасність його висновків про належне повідомлення позивача щодо анулювання боргу кредитором.

Разом із, з аналізу, положень абз. «д» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України вбачається, що ключовою умовою для визначення боржнику (фізичній особі), якому кредитор (банк) простив заборгованість податкової заборгованості із додаткового блага, є належне повідомлення кредитором такого боржника щодо такого прощення, яке може бути підтверджено лише шляхом безпосереднього дослідження доказів направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення боржнику, або укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу.

Однак, із акту перевірки вбачається, що таких доказів податковим органом не досліджувалося. Об’єктом дослідження були лише декларація позивача за 2015 р., дані баз податкової звітності за формою 1ДФ та лист ПАТ «Укрсоцбанк» від 05.11.2018 р. за №5.6-12/79-1157, який був направлений на адресу відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень щодо визначення позивачу додаткових податкових зобов’язань із податку на доходи фізичних осіб, військового збору та застосування штрафу за подання декларації із недостовірними відомостями, оскільки безпосередніх доказів того, що позивач усвідомлювала або могла усвідомити факт недостовірності внесених нею відомостей до її декларації за 2015 рік під час перевірки не досліджувалося.

Разом із тим, суд звертає увагу, що винесенню спірних рішень передували деякі порушення, з боку контролюючого органу допущені під час проведення перевірки, які хоча не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору, однак мали місце.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно пункту 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Як вбачається із наказу про проведення перевірки, підставою для його винесення слугувало твердження податкового органу вже про те, що ОСОБА_2 було отримано дохід у вигляді анулювання (прощення) заборгованості за кредитом (додаткове благо), однак у поданій декларації про майновий стан та доходи до органів ДФС не було задекларовано дохід у формі додаткового блага та не визначено податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, про що здійснено посилання на підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Як зазначається в наказі ГУ ДФС у Рівненській області від 29.12.2018 року № 3254, початок проведення перевірки - 10 січня 2019 року тривалістю п’ять робочих днів.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем було отримано поштою вказаний наказ лише ввечері 15 січня 2019 року, що підтверджується витягом із сайту ПАТ «Укрпошта» про час отримання поштового відправлення.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, оскільки оспорюваний наказ позивачем отримано ввечері 15.01.2019 року, тобто в останній день проведення перевірки, а тому відповідачем було допущено порушення приписів статті 79 ПК України щодо порядку проведення документальної невиїзної перевірки. Оскільки, фактичне проведення перевірки, за відсутності обізнаності позивача про існування такого наказу та його несвоєчасне вручення позивачу, свідчить про протиправність дій відповідача щодо проведення зазначеної перевірки без законних на те підстав, що позбавило права відповідача буди присутнім під час проведення перевірки, права подавати заяви, пояснення та заперечення тощо.

Аналогічну позицію неодноразово займав Верховний Суд у своїх постановах №812/1283/17 від 22.08.2018 р.; №804/9880/14 від 17.12.2018 р.; №825/924/17 від 19.02.2019 р.; №804/2230/15 від 18.03.2018 р.№ 810/3188/17 від 05.05.2018 р., а саме, Верховний суд зауважував, що:

З системного аналізу зазначених норм Податкового кодексу України випливає, що проведення, зокрема, невиїзної перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого керівник податкового органу може зробити висновок про наявність податкового правопорушення та винести податкове повідомлення-рішення.

Згідно положеннями пункту 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, доводи ДФС про своєчасне направлення на адресу позивача наказу про проведення перевірки до її початку не узгоджуються з вимогами вищенаведених норм податкового законодавства, оскільки за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими платник має бути обізнаним, а й отримання ним зазначених відомостей.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Враховуючи порушення порядку проведення перевірки (відсутність податкової перевірки як юридичного факту), що потягнуло за собою не дослідження податковим органом документів первинного та бухгалтерського обліку позивача, Верховний суд. прийшов до висновку, що наслідки такої перевірки у вигляді оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій також не можуть бути визнані правомірними, у зв'язку із чим останні підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно –правових відносин з метою ефективного захисту права, інтересів фізичних осіб.

За таких обставин позов слід задовольнити повністю.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Княгині Ольги, будинок 9, офіс 1; код ЄДРПОУ 39394217) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Рівненській області від 04.03.2019 №0003321304, №0003341304 та №0003331304.

Стягнути на користь позивача ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Рівненській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3334,66грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 серпня 2019 року.

Суддя Щербаков В.В.